Не знаю, як збирається українська держава вирішувати проблему інформаційної безпеки, але після спеціального на цю тему засідання РНБО чомусь постають доволі неприємні для безпеки українського інформаційного простору факти. Перший негативний факт - напрацювання і рішення РНБО не було доведено до свідомості українського суспільства, аж до проведення паралелі з долею конкретного громадянина. Можливо, члени РНБО думають, що інформаційна безпека є лише справою держави і про це знати простим українцям не треба. Тоді можна більше нічого не говорити, констатувавши неправильне розуміння проблеми. Думаю, що це не так і чиновники апарату РНБО чудово розуміють інформаційну безпеку передовсім як нормальну, усвідомлену функцію громадянського суспільства. Люди мають право отримувати будь-яку, навіть небезпечну для духовного здоров'я інформацію, але держава мусить не забороняти, а пояснювати і попереджати, як поводитися з негативною й деструктивною інформацією, зробити можливим приймання такої інформації індивідуально, обмежуючи її масове, публічне поширення.

В держави має бути механізм і технологія відкидання неминучих звинувачень в обмеженні свободи поширення інформації з боку поширювачів деструктивної інформації та адептів зовнішнього інформаційного впливу. Треба інформувати суспільство про види інформації, які належить заборонити до поширення загальними телеканалами та іншими публічними засобами, при цьому люди повинні знати, в який спосіб подібну інформацію можна одержати через засоби індивідуального прийому. Громадяни, від першокласника до пенсіонера, повинні мати докладні попередження про можливу конкретну шкідливість кожного типу інформації, яку приймають індивідуально.

Що стосується інформації, поширюваної в ЗМІ, то жоден деструктивний матеріал не повинен пройти без державної оцінки його призначення як технології впливу на населення, в тому числі оцінки правової. Вільне поширення інформації саме собою передбачає адекватну інформаційну діяльність держави у світовому інформаційному просторі з метою захисту громадян та національних інтересів. Чи може держава реалізувати функцію інформаційної безпеки без державних ЗМІ? Не може. Під державними ЗМІ розуміється функція, а не форма власності на засоби поширення інформації. В США провідні приватні ЗМІ стовідсотково виконують функцію державних ЗМІ, тому інформаційна безпека цієї супердержави не викликає сумнівів. Це було чудово продемонстровано під час трагічних подій із руйнуванням близнюків-хмарочосів.

В Україні приватні ЗМІ не виконують у потрібні й критичні моменти функцію державних. Хоч зареєстровані на території держави Україна і заробляють на українцях свої гроші. Вони чомусь демонструють дивну позицію, яка не дає жодних підстав вважати їх функціонально державними. Більшість із них без жодного попередження демонструє явно деструктивну і шкідливу для українського суспільства інформацію, видаючи це за свободу поширення інформації. Принаймні, продавці отрути на щурів хоч додають до свого товару інструкцію, де пишеться про шкідливість товару. При цьому ті ж ЗМІ не допускають жодних безплатних коментарів від держави про соціальну шкідливість чи маніпулятивність тієї чи іншої інформації. Не треба цензури, але відкрита оцінка інформації державою потрібна, а споживачі інформації хай самі роблять висновки.

Нині гра йде в одні ворота - українців відверто зомбують, а держава на власній території навіть не має змоги висловити свою позицію, щоб захистити чи попередити власних громадян. Ситуація така, що наша держава, якій ми платимо податки, не має змоги виконати функцію захисника. Щоб відлякати державу, більшість ЗМІ піднімають неймовірний галас про неприпустимість утручання держави й обмеження свободи слова. Не дають державі сказати слово на цю тему навіть на фінансованих державою ЗМІ. А як бути громадським організаціям, які теж повинні мати право на профінансованих державою засобах висловити власну думку? Держава повинна це забезпечувати згідно з Конституцією, але не забезпечує, не може - ми всі це бачимо й відчуваємо.

Звісно, так не повинно бути, адже є в державі хтось відповідальний за інформаційну безпеку? За це формально відповідає президент, але ж він не може день і ніч говорити з населенням із телеекранів чи строчити газетні статті. Чи є відповідні державні структури в розпорядженні президента? Тепер немає жодної. Приватні ЗМІ в Україні йому не поміч, а на державні він не має жодного впливу. Нещодавно парламент позбавив президента права призначати власну частину представників в управління єдиним державним телеканалом. Мені дивно чути заяви бютівця, колишнього хорошого журналіста Андрія Шевченка про те, що всі ЗМІ в Україні повинні бути приватними, - адже нам до цього так далеко, як до Америки. Фактично всю відповідальність за інформаційну безпеку перебрав на себе парламент і уряд, узурпувавши функцію, яку він у теперішньому стані реально виконати не може з двох причин: парламент у цьому складі не може законодавчо внормувати захисну інформаційну функцію держави, адже сам значною мірою став жертвою сторонніх інформаційних впливів; приватні ЗМІ значною мірою залежні від людей у парламенті, обслуговують їхні політичні проекти й тому не можуть виконувати державну захисну функцію в інформаційному просторі.

Отже, весь народ і його молоде покоління залишені напризволяще, сам на сам із інформацією, яка може невідворотно зруйнувати, а то й знищити українську націю, перетворивши суспільство на безвольний, депресивний, споживацький натовп із «щепленням проти організованого протесту» і рефлексом праці заради виживання. Якщо нові парламентські вибори відбудуться за новим законом, який матиме механізм персонального обирання й рівного за правовою силою механізму персонального відкликання народного депутата виборцями, парламент залишиться тим самим. Він буде таким же найслабшим за ступенем відповідальності чинником інформаційної безпеки. Іншими словами - за інформаційну безпеку ніхто персоніфіковано не відповідатиме й не буде потрібних для цього засобів і політичної волі, саме як тепер. Про ігнорування багатьма нардепами простих правил інформаційної безпеки й говорити зайве - багато хто з них публічно нехтують державною мовою, радо стають жертвами різноманітних телешоу і наввипередки поширюють таку інформацію, від якої скаче курс долара й інфаркти косять простих громадян. Зважаючи на те, що парламент не має персоніфікованої відповідальності за інформаційну безпеку і ще не виробив такої традиції, напевно, кожен кандидат у нардепи мав би пройти тест на розуміння концепції інформаційної безпеки України, як смішно й наївно це не звучить. Європа цього не розуміє, будь-яка вільна демократична держава світу не може цього зрозуміти. Невже ми інформаційно пропаще суспільство?

Напевно ні, бо неприхований, нахабний інформаційний тиск на громадянина без альтернативної застороги з боку держави неодмінно дасть позитивну реакцію інтуїтивного спротиву. Все частіше вимикатимуть телевізор і займатимуться корисними справами. Суцільна політика, смакування злочинів і збочень та насильство вкупі з російськими «ментами» з усяким іншим «рейтинговим» непотребом свідчить про те, що нас роблять нещасними партачами власного життя. Від цього нормальна людина повинна втікати на лоно природи, до цікавої справи, бізнесу і хорошого відпочинку для душі й тіла, без телевізора. Принаймні мені вже нецікаво, що там на шоу Шустера і не маю ілюзій щодо винятковості 5-го каналу «чесних новин». Ми швидко навчимось аналізувати інформацію, але більшість до цього не готова і нею таки можуть маніпулювати, хоч із часом у народу виробиться стійкий імунітет проти інформаційного зомбування. Коли це станеться, нам захочеться чогось свого і справжнього від наших ЗМІ і невідступного телебачення. Доведеться всією громадою вимагати від держави очистити телеканали від непотребу і відбирати ліцензії, якщо не показуватимуть телепродукту для нормального українця, який хоче мати естетичне задоволення від життя в Україні і не терпить видовищ ексгібіціонізму примітивної політики та інших збочень суспільних меншин.

Володимир Ференц, Івано-Франківськ

Від редакції: Цей текст є листом читача до редакції «ТК», публікується у відповідній рубриці і не збігається з позицією редакції. Ми готові оприлюднити й інші думки з заявленої теми.