«Телевізор» нам демонструє, що дуже легко заробити гроші. Різноманітні шоу з різним змістом, метою яких є одне - заробити величезні, як на пересічну людину, гроші. Шоу «Тільки правда» на Новому каналі є апогеєм цієї легкості: все, що треба зробити, щоби заробити 50 тисяч гривень, - це сказати правду у відповідь на 10 запитань. Інша справа, що на шоу запрошують здебільшого зірок, а їхнє бурхливе особисте життя не дозволяє говорити правду. На щастя, вже минула ера «Першого мільйону», коли нібито пересічна людина із середнім, я наголошую - середнім рівнем загального розвитку могла виграти мільйон. Про цю еру нам нагадав оскароносний фільм «Мільйонер із нетрів». Проте це гіпертрофована історія про винятково складну долю людини, що живе в Індії. Нині ж ідеться про Україну. На тому ж Новому каналі є ще одне «грошове» шоу - «Хто проти блондинок?», у якому так само легко заробити гроші - як блондинкам, так і головному учасникові. Наголошую: питання на шоу стосуються того ж загального розвитку. Після перегляду цього шоу виникає лише одне запитання: кого організатори шоу намагаються виставити як менш розумного - учасника чи блондинок? У різноманітних лотереях усе ще простіше - ти можеш виграти нібито купу грошей, просто вгадуючи цифри.

Також в Україні дуже легко потрапити на телебачення - якщо, звісно, вірити самому телебаченню. Програма «Танцюють усі» на СТБ демонструвала: якщо ти вмієш танцювати, в тебе не буде жодних проблем із тим, щоби потрапити у славнозвісний блакитний екран. Нині будь-яка людина, що має хоч якийсь талант, може потрапити в шоу «Україна має талант» на тому ж СТБ, про це повідомляють навіть кореспонденти новин «Вікна». Ще була «Фабрика зірок» на Новому каналі, проте тільки тепер, після її завершення, стає зрозуміло, які таланти треба було мати, щоби потрапити на шоу...

Є навіть подібні шоу для дітей, хороший приклад тут - «Найрозумніший», що виходить на телеканалі «Інтер». Діти, які добре вчаться в школі, цікавляться наукою та мають у своєму арсеналі захоплення, можуть потрапити на шоу, а потім виграти титул найрозумнішого та статуетку «Золотого бабака». Таких шоу загалом дуже багато: є ще «Караоке на Майдані» на «1+1», був «Шанс» - усі не й перелічиш. Організатори таких шоу, культивуючи легкість, із якою кожен може потрапити на телебачення, ніколи не показують, яким чином проходять відбіркові тури і за яким принципом відбирають учасників. Споглядання за цим викликає лише спогад про фільм «Реквієм за мрією», де одній із героїнь подзвонили з телеканалу і повідомили, що вона потрапить на телебачення. Вона була щасливою від того, почала ретельно готуватися, худнути за допомогою амфітамінів, фарбувати волосся, а в кінці просто втратила розум від очікування й наркотиків, потрапивши до психлікарні. Хіба до цього рухається наше телебачення?

Серіали, зняті в Україні й Росії і трансльовані на телебаченні, показують, наскільки легко жити красиво. Сім'я головної героїні серіалу «Руда» на «1+1» не має великих статків, проте живе за мірками середньої української сім'ї дуже непогано. Те ж стосується няні Віки з серіалу «Моя прекрасна няня» на «Плюсах», її сім'я нібито живе у віддаленому районі Москви, вони нібито переїхали з Маріуполя і нібито саме через нестачу грошей Віка пішла працювати нянею. Проте ці умови життя для багатьох пересічних українців є мрією. Згадаймо серіал «Ранетки» на Новому каналі: дівчата вчаться в елітній школі, а такі умови навчання є не більше ніж у 1-2% українців. Та ж історія і з серіалами «Буремний шлях» та «Беверлі Гіллз»: на екрані ми чомусь бачимо тільки елітні навчальні заклади. Потім дитина, надивившись таких серіалів, підходить до мами й запитує: «А чому я не вчусь у такій школі?». Серіальна планка «середньостатистичності» значно вища за реальну «середньостатистичність». Певно, тому досі залишаються улюбленими радянські «С легким паром!» і «Служебный роман», вони реально відображали побут радянської доби.

Тепер поговорімо про політичні ток-шоу. Кожне політичне шоу демонструє, наскільки легко ображати та принижувати людей. «Свобода на "Інтері"», «Шустер live» на каналі «Україна», «Свобода слова» з Андрієм Куликовим на ICTV, «Майдан» та «П'ять копійок» на 5-му каналі. Ці шоу покликані виконувати одну з найважливіших функцій журналістики - забезпечувати діалог між політиками й суспільством. Про це, між іншим, у підручниках для журналістів пишуть. Проте в українських реаліях політики кричать один на одного, поливають брудом, користуються нецензурною лексикою. Честь та гідність людини захищено хіба «запікуваннями» нецензурщини. Політики, певно, навмисне позбавляють одне одного поваги в очах глядачів. А організатори шоу і журналісти в самодискредитації політикуму намагаються виглядати білими й пухнастими. Але цим демонструють власну непрофесійність, невміння бути модераторами в цьому діалозі політиків і суспільства. А колись за честь людини стрілялися на дуелях...

Тепер про найболючіше. Телебачення демонструє, наскільки легко вбити. І це вже стосується не тільки вітчизняного продукту, але й купованого: серіали, телемуві й фільми з-за кордону. Якщо вірити телевізору, то людське життя нічого не варте. Вбивають і мерзотників, і ні в чому не винних людей. Вбивають і молодих, і старих, і дітей. Вбивають і чоловіків, і жінок. Найчастіше на телеекрані ми бачимо вбивство не на війні, де це на жаль, але має відбуватися, а в повсякденному житті. А люди, що вбивають, - не лише вояки, поліція чи кілери, це прості люди, такі, як ми, які живуть поруч із нами. Тут ідеться не про високу мораль, а, як уже говорилося, про цінність людського життя. Хто ж після перегляду такого телевізійного продукту захоче читати «Злочин і кару»? Спокута, певно, нині не в моді.

Марта Вітер, 19 років