Свої радіоновели він взагалі називає "нелітературою". Однак саме з виходом "FM-Галичини" Тарас Прохасько став відомим широкому читацькому загалу. Про його спосіб писання тижневик "Дзеркало тижня" у відгуку на радіоновели з "FM-Галичина" зазначив, що в ньому є "...щось дуже гарне - автор щодня думає про щось своє, дуже для нього істостне, і вже потім передає цю думку співрозмовникові". Можливо, саме тому, ми звернулися до самого Тараса з тим, аби поговорити про його творчість, але і взагалі про сучасну українську літературу.

Тарас Прохасько каже, що письменником став випадково. Хоча з самого дитинства думав про те, як та чи інша річ, та чи інша ситуація може бути передана словами. Тобто, каже він, ще з дванадцятирічного віку, свідомо займався такою собі "внутрішньою літературою". А крім цього страшенно любив і любить до тепер ліс і живу природу. Тарас Прохасько:

"Саме тому я вступив на біологічний факультет у Львівському університеті, де студіював п"ять років ботаніку. Потім працював за фахом в Інституті лісівництва в Івано-Франківську. У період студентської революції я був активним учасником студентського братства і всіх тих страйків і акцій, що проводилися на початку 90-их. Тоді виникла необхідність у таких собі внутрішніх дрібномасштабних публіцистах. Ось так я почав пистати свої перші публіцистичні речі. Мені це сподобалося. Власне, саме тоді я зустрівся з відомим Юрком Іздриком, який робив тоді ще самвидавівський журнал "Четвер". До цього журналу я й подав перші свої оповідання".

1998 року перші оповідання Тараса Прохаська вийшли книжкою як переможці конкурсу видавництва "Смолоскип". Ця нижка отримала назву "Інші дні Анни". Після неї Тарасу Прохаську довелося попрацювати у приватній картинній галереї, барменом, двірником, аж поки в Івано-Франківську не з"явилася радіостанція "Вежа".

"Коли в Івано-Франківську формувалося перше проукраїнське FМ-радіо, то мене запросили туди. Спочатку як ведучого і одночасно як автора програми, яка полягала в тому, що кожного вечора я виголошував трихвилинне коротке есе, яке називалося "Щоденник". Форма у цих есе була дуже вільна. В 2001 році найкращі з тих так званих "Щоденників" вийшли у видавництві "Лілея-НВ" під назвою "FM-Галичина".

2002 року в тому ж видавництві було видано роман Тараса Прохаська "НепрОсті". Автор каже, що найдивнішим для нього є те, що всі три його книги мають різні кола популярності. "Інші дні Анни" цінуються насмперед любителями "естецького" мистецтва. Водночас саме завдяки цій книзі, каже Тарас, у нього з"явилася можливість взагалі бути прийнятим до письменницького кола. До того ж, "Інші дні Анни" було перекладено польською і книга мала успіх у польських читацьких колах. З виходом "ФМ-Галичини" аудиторія прихильників творчості Тараса Прохаська розширилася, охопивши різні вікові і соціальні групи. Побачимо, що буде з романом "НепрОсті", каже письменник. Наразі критики говорять про цей роман як про один з тих, що були найкраще прийняті українськими читачами минулого року. Інколи ці ж критики порівнюють Тараса Прохаська з українським мандрівним філософом Григорієм Сковородою, називаючи його навіть "своєрідною реінкарнацією Сковороди". Ми спитали у самого письменниха, як він особисто ставиться до таких порівнянь:

"Іронічно. Але по відношенню до себе, а не до тих людей, які порівнюють. Я просто розумію, що мені страшенно далеко до того, що являв собою Сковорода. З іншого боку, я розумію, що такі порівняння не виникають на порожньому місці, а швидше тому, що теперішньому спектрові людей, які займаються культурою, чи письменникам, бракує чогось, щоби було якоюсь далекою тінню Сковороди. До того ж, зараз огранічно, відчутно бракує сковородинства. Тому навіть такі найменші натяки, як моєму випадку, помічаються, і робиться акцент на тому, що у мене є щось спільне зі Сковородою".

Однак бракує сучасному українському письменництву не лише сковородинства. Попри неспростовний факт, що сучасна українська література є, і є однією з найкращих, найпотужніх літератур Європи, особливо в поезії, каже Тарас Прохасько, їй дуже бракує широти спектру. Тобто є літературні ділянки, а на книжковому ринку це цілі території, на яких не представлена україномовна література і українські автори, говорить Тарас Прохасько:

"Загалом катастрофічним є те, що люди за останній час привчені більше купувати російські книжки, ніж українські. Це викликано і напором, і ціновою доступністю. Зрештою, і присутністю в російській літературі тих розважальних жанрів, яких бракує українській".

Для українських письменників, як і взагалі для громадян України, на думку Тараса Похаська, притаманна недостатня ініціатива. В цьому частково полягає відсутність власне європейськості. Тарас Прохасько:

"Основний загал наших громадян, українців, по-справді не перейнявся європейською ідеєю, ідеєю Європи. Наразі все виглядає схожим на такі собі легенди і міфи. Тобто на щоденному рівні, у звичайному середовищі, зрозуміло, що хочеться жити краще, але щось справді робити, щоб стати справді європейцями, то ніхто ніби не збирається".

А відбувається все так тому, продовжує Тарас Похасько, що в Україні ще неготові до сприйняття Європи ментально, тобто не вироблено ще відповідний спосіб мислення. Цій проблемі можуть зарадити літератори і письменники, створюючи якомога більше літературних текстів, переконаний Тарас Прохасько:

"Мені чомусь здається, що бракує нам есеїстики, у тому розумінні, якою вона є у Німеччині, у Польщі чи Чехії. Бракує і доброї газетної дискусії, бракує фельєтону. Бракує есеїстики, яка би була масово доступна, тобто бракує хоча би кількох надпотужних газет, які б мали постійно рубрики, за допомогою яких вироблявся б певний спосіб мислення і певна система оцінок, критеріїв, смаків".