Проблеми регіональних телекомпаній України, створених свого часу задля годиться, бо основною їхньою діяльністю є ретрансляція сигналів російських телемонстрів, відомі - невеличкі бюджети, слабкий інтелектуальний ресурс, нестача творчих сил, містечкова заангажованість, ба навіть політиканство.

Особливо це помітно в нашому місті. Годі говорити про якусь доцільність існування до десятка телемовників у невеликому місті, бо ринковими законами це пояснити неможливо. Адже розпорошення згаданих ресурсів сприяє і послабленню цих електронних ЗМІ. Але при всій існуючій невдоволеності якістю телепередач хотілося б звернути увагу на телеканал "Севастополь", який є комунальною власністю і перебуває під формальним патронатом міської Ради.

Історія створення цього ЗМІ відома і сягає в не такі вже й далекі часи протистояння комуністичної більшості Ради минулого скликання. Монополія колишнього її керівника сталініста Василя Пархоменка сягала анекдотичних форм, коли в гонитві за необхідністю пропаганди він практично не покидав телеекрана - як трибуни севастопольських комуністів.

Зараз міська Рада вважається вже некомуністичною, навіть змінився телекерівник - ним стала депутат і колишня заступниця голови Севастопольської державної ТРК Тамара Бонь, але мало що змінилося в редакційній політиці телеканалу. Традиційними для нього є ретрансляція сигналу ОРТ, показ телепрограми телестудії Чорноморського флоту "Отражение", "говорящие головы" місцевих керівників, нудні суцільні репортажі сесій міськради і практична робота на користь "Русской общины" Севастополя.

В цьому руслі хотілося б звернути увагу на неодноразовий показ на екрані поеми

О. Пушкіна "Полтава" у виконанні артиста російського драматичного театру ім. Луначарського, якому держава нещодавно присвоїла звання академічного, Бориса Черкасова. Черговий, на моїй пам'яті уже п'ятий за кілька місяців показ, якраз був приурочений до Дня Злуки і відбувся 19 січня.

Сама по собі передача є пропагандистсько-агітаційним матеріалом, що прославляє велич Петра І і заперечує незалежність України, бо включає в себе досить недолугі пояснення історичних персонажів артистом з ужитком специфічних художніх прийомів. Очевидно, є якась невпевненість в силі слів Пушкіна, тому місцевий актор-агітатор вдається до таких дій. Та й сумнівні трактування історичних осіб, якими супроводжується це шаманство, просто вражають.

Словами важко передати те комічне враження, яке справляє своєю роботою "слов'янин"-інтеграст Черкасов, але спробую. Антураж всього дійства складається із стенда, на якому розвішані портрети головних дійових осіб поеми, настільної лампи, спрямованої задля створення ефекту жахливості моменту в обличчя артисту, гривневих купюр із зображеннями Хмельницького та Мазепи, якими він час від часу махає перед обличчям глядача, чаші, свічок та касетного магнітофона.

Комічність полягає і в тому, що актор при слові "чаша" бере в руки чашу, при слові "донос" - паперовий рулон з сургучевою печаткою, при словах "Хмельницький" чи "Мазепа" - в руках опиняються відповідні банкноти. Поцілунки портрета Петра І, крім іншого, демонструють глядачам і політичну орієнтацію актора. Ну, а кидання портрета Мазепи на підлогу актор, напевне, вважає вершиною своєї майстерності.

Таким чином, маніпуляції з людською свідомістю, які в цьому випадку почались зі створення Пушкіним за два тижні на замовлення царя поеми "Полтава", нині продовжуються актором Борисом Черкасовим.

Місцеву еліту, на задоволення політичних і художніх смаків якої працює цей канал, зрозуміти легко - їй конче необхідно показати себе в очах глядачів поборниками дружби з Москвою, з ЧФ Росії, з Московською церквою і відстороненою від загальноукраїнських проблем - тоді успіх на виборах забезпечений з огляду на специфічність формування населення міста російськими переселенцями у повоєнні часи. Цим пояснюється і категорична відмова тієї ж міської Ради розглянути на привселюдне прохання Президента України Л. Кучми питання про можливість присвоєння одному з майданів міста імені видатного українського гетьмана Сагайдачного, і політиканство довколо статусу російської мови чи пам'ятника Катерині ІІ.

Та, на думку багатьох людей, з якими я спілкувався, телеекран не годиться перетворювати на агітмайданчик. Часи міняються і відоме гасло Леніна, яке повністю звучить дуже незвично: "Сейчас, когда население безграмотно, важнейшим из искусств для нас является кино и цирк", - нині трохи застаріло. Адже ми все ж таки вже грамотні і можемо просто перемкнути телевізор на інший канал, який хоч трохи поважає глядача.