Журналіст, поет, дисидент, організатор Київського демократичного клубу та Українського культурологічного клубу Сергій Набока народився 26 квітня 1955 року у Тулі, у сім’ї журналістів. Пізніше сім'я переїхала до Києва.

З п’яти років Сергій вільно читав. Років у 13-14 з цікавості прочитав працю Леніна "Держава і революція" і з тих пір став антирадянщиком і антикомуністом. Потім прочитав підручник "Історія Української РСР", внаслідок чого виникло багато питань, для розв’язання яких довелося читати й іншу відкриту та "схвалену для вивчення літературу", і тоді – "така брехня відкрилася, навіть у якомусь філософському розумінні". Як наслідок цього Набока став справжнім "буржуазним націоналістом".

Вразили Сергія арешти людей, які прийшли 22 травня 1972 до пам’ятника Тарасу Шевченку.

А загалом Сергій жив як усі молоді люди того часу, тільки слухав при цьому закордонне радіо, брав участь в обговоренні політичних проблем. Мабуть, тому Набоку і забрали в армію, хоча він за станом здоров’я був звільнений від неї. Служив у будбаті в різних місцях.

Після служби Сергій навчався в Київському університеті (1976-1981) на факультеті журналістики. Працював редактором літератури у видавництві "Мистецтво". Загальна атмосфера була гнітюча, був саме "період застою". Далі зустрічався зі шкільними друзями, відчувалася необхідність щось робити. У 1979 Сергій Набока став співзасновником Київського демократичного клубу, де проводилися філософські та релігійні семінари, обмін літературою та її обговорення.

Як зазначав сам Сергій, ядро клубу складали ті, хто хотів щось робити, периферію - хто може бути присутнім при цьому, і третє коло - ті, хто нічого не хотіли робити і всього боялися, але яким було цікаво в клубі. Усього довкола клубу організувалася група осіб із 40 чи й 50.

Очевидно, за клубом стежили. Коли п’ятеро його членів спробували поширювати листівки напередодні дня українських політв’язнів приблизно такого змісту: "Співвітчизники! 12 січня - день українських політв’язнів. Підтримаймо їх!", - тут же розпочалися арешти. У цій справі було заарештовано чотири особи.

Був заарештований і Сергій Набока, 11 січня 1981 року. Йому інкримінували, крім листівок, написання "наклепницьких" віршів і статей, участь у складанні маніфесту про внутрішньополітичне становище СРСР і тексту "Перспективи заповнення духовного вакууму радянського суспільства". За ст. 187-1 КК УРСР засуджений до 3 р. позбавлення волі. Карався у кримінальному таборі №78 (с. Райківці, Хмельницька обл.)

Звільнившись у 1984, повернувся до Києва і приступив до релігійної діяльності. Рік працював двірником у Києво-Печерській лаврі, потім бібліотекарем, вантажником. За перебудови брав участь у відродженні Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ). Сергій пишався тим, що створена з однодумцями община УАПЦ була першою в Україні.

У 1987-1989 Сергій Набока був організатором і головою Українського культурологічного клубу. Згодом клуб цілком увійшов до Української Гельсінкської Спілки (УГС).

У 1989 Сергій видавав незалежну газету "Голос відродження". Хоча в ній було написано, що це газета УГС (а Набока тоді був членом її Всеукраїнської Координаційної Ради), практично УГС ніякої участі в ній не брала. Сергій з дружиною самі її верстали, власним коштом друкували у Прибалтиці і розповсюджували на Хрещатику в Києві.

З 1989 Набока працював оглядачем радіо "Свобода", був співзасновником, співвласником і Єенеральним директором Української незалежної інформаційної аЄенції "Республіка" (УНІАР). З 1994 - Президентом Українського медіа-клубу і Головним редактором прес-центру "Гаряча лінія".

Деякий час Сергій Набока вів нічний ефір на телекомпанії "Ера".

Довідка про Сергія Набоку підготовлена Харківською правозахисною групою. Фото кінця 80-х рр. з архіву матері журналіста Катерини Зеленської