Національні телекомпанія і радіокомпанія України транслюватимуть слухання в прямому ефірі. Згідно з поширеним у мас-медіа порядком денним перед народними депутатами з доповідями мають виступити глава комітету ВР з питань свободи слова і інформації Микола Томенко, віце- прем’єр України Дмитро Табачник, Уповноважений з прав людини ВР Ніна Карпачова, голова Асоціації вільних журналістів Криму Лілія Буджурова, від журналістських і громадських організацій — журналіст Андрій Шевченко. Подали заявки на виступ 35 осіб. За повідомленнями організаторів слухань, з більш ніж 500 запрошених кожний другий прибув з регіонів. Таке представництво журналістського корпусу під скляним склепінням ВР має привернути увагу і депутатів, і громадськостi. Технологія проведення громадських слухань передбачає, що законодавці таким чином зможуть отримати якомога більше інформації для опрацювання і удосконалення законів, цього разу — в сфері мас-медіа.

Напередодні нинішніх парламентських слухань про своє розуміння відносин в трикутнику «влада — бізнес — медіа» «Дню» розповіли керівник Головного управління інформаційної політики Адміністрації Президента Сергій ВАСИЛЬЄВ (якого багато хто вважає винним у цензурі) і багаторічний учасник і знавець вітчизняного медіа-ринку Михайло ВЕЙСБЕРГ.

— У журналістському середовищі відбувається ряд подій, наслідком яких стало створення страйкому і профспілки. На порядку денному — парламентські слухання з питань свободи слова і цензури в Україні. Все це говорить про те, що у сфері ЗМІ існують серйозні проблеми. Якою, на вашу думку, повинна бути роль Адміністрації Президента й управління, яке ви очолюєте, у цій ситуації?

— АП — це орган, створений Президентом для виконання ним своїх конституційних повноважень. І все, що пов’язано з реакцією цього органу на останні події, сполучено з дотриманням Президентом Конституції. АП у даній ситуації штучно було притягнуто для створення негативного політичного іміджу Президента, для супроводу політичного проекту, який затіяла опозиція за фінансовою допомогою зовнішніх сил. Припустимо, що перший проект називався «поганий президент», другий — «політична цензура в Україні», третій — «свобода слова». Кожен з них фінансувався і фінансується досі багатотисячними грантами. Тому й існує група журналістів, які таким чином заробляють собі на хліб. Вони обслуговують певні проекти. Умовами їхньої роботи є створення ситуації, за якої ці гранти можуть виділити. Тобто, якщо немає проблеми зі свободою слова, значить її необхідно створити. Але проблеми свободи слова у тому вигляді, в якому її хочуть подати, не існує. Не існує проблеми політичної цензури. Існує проблема вітчизняних ЗМІ. Вона полягає в зовсім інших підпроблемах, ніж ті, які намагаються нав’язати суспільству. Ті, хто займається реалізацією цих проектів, порушують елементарну логіку. Наприклад, протягом двох місяців вони запевняють, що політична цензура знищує все у зародку. Через два місяці на парламентські слухання виносяться питання, одне з яких — що таке політична цензура. Виникає запитання: а проти чого вони тоді боролися попередні два місяці? АП, як і суспільство, спостерігає за цим процесом і в тих випадках, коли відчуває нападки у свій бік, дає адекватну відповідь.

— У чому полягає адекватність?

— У тій частині, де намагаються звинуватити Президента або його Адміністрацію у вторгненні у процес журналістської творчості, я пояснюю для тих, хто хоче зрозуміти, які функції АП. Але всі члени страйкому — це представники і керівники ЗМІ, які фінансуються зарубіжними грантодавцями, і всі вони заявляють про наявність цензури. Таким чином, напевно, потрібно звернутися до керівників тих країн, які фінансують ці проекти, з вимогою негайно припинити цензуру. Адже той, хто платить гроші, і здійснює цензуру. Ніхто з членів страйкому не заявив, що особисто отримує вказівки з АП, що особисто на них тиснуть. Вони гіпотетично заперечують цензуру.

— Коли ви говорите, що АП не здійснює цензуру, то зрозуміло, що це не відбувається буквально. Адже всі чудово розуміють, що АП — це такий ресурс, який може сильно впливати на видавців через їхній бізнес...

— У нашій країні будь-який орган влади може впливати на бізнес, у тому числі й медіа-бізнес. Чому тоді йдеться тільки про АП?

— А є в країні незалежні від влади успішні бізнес-структури?

— Звичайно, немає. Якщо врахувати всі гілки влади, то будь-який бізнес у країні залежить від неї. Як і в будь-якій іншій країні.

— Узагалі, все повинно залежати від законів, а від влади все починає залежати, коли закони перестають діяти.

— Рівень правової культури суспільства — це питання не тільки влади.

— Країна знаходиться у стані первинного дикого напрацювання і перерозоділу капіталу. Ми, звичайно, пішли від радянської моделі, але недалеко.

— Найбільша проблема українських ЗМІ — це відсутність демократичних традицій повноцінного інформаційного обслуговування суспільства. Якби вони були, то влада зайняла б своє місце.

— На вас нікому натиснути з боку суспільства?

— У нас традиційно всі ніші зайняті владою. Зараз, коли починають розвиватися інститути громадянського суспільства, то деякі території звільняються від впливу влади. Повністю це настане тоді, коли питома вага інтересу громадськості переважить вагу інтересу влади. Сама ж влада за своєю природою ніколи не покличе суспільство «на свою територію».

— Виходить, влада розуміє, що колись таке становище має закінчитися. Влада має якомога довше утримати комфортний для себе стан справ? На чиєму боці повинен грати голова управління інформполітики АП?

— Управління, яке я очолюю, зацікавлене у тому, щоб якомога швидше встановити правила, за яких кожен знатиме, на якому майданчику він грає і які умови цієї гри. У Києві сигнали від Президента до міністра або прем’єра доходять більш-менш швидко. Але все одно при цьому виникають деякі непорозуміння. Що ж до вертикалі Президент — губернатори, то це — неоране поле. Ретрансляція «сигналів» Президента через губернатора в області — це система десятків фільтрів. Зараз ми проводимо моніторинг участі губернаторів у ЗМІ як провідників політики Президента. Виявляється, у регіональній пресі може детально висвітлюватися візит губернатора, наприклад, на свиноферму, а загальноукраїнські події не з’являються на її сторінках. Спускаючи укази Президента на гальмах, губернатор за рахунок авторитету глави держави створює собі позитивний імідж. Минулі заміни губернаторів — це сигнал до роздумів. І це — європейський підхід у кадровій політиці.

— В регіонах є й інша проблема. Районна й обласна преса перебуває під такою щільною опікою, що люди не можуть вступати в дискусії, висловити свою думку.

— Насправді винна не преса. Це — розбалансований ринок попиту і пропозиції. Протягом тижня я переглядаю близько тисячі регіональних ЗМІ. Всі вони схожі, як сіамські близнюки, незалежно від того, хто їх заснував. Це відбувається тому, що всі, хто їх заснував, живуть за законами, встановленими у певному регіоні. Авторитети маленькі, засновники ЗМІ підпорядковуються авторитету великому — губернатору. Будь-який бізнес контролюється кимось, що у свою чергу зводиться до персони, яка впливає на цей бізнес. При чому тут АП? Для власника, у якого газета — третій або десятий за важливістю бізнес, вона потрібна у якості інструменту політичного лавірування. Якби ЗМІ залежали від платоспроможності споживача їхньої продукції, тоді б вони говорили виключно про те, за що заплачено гроші замовником, тобто населенням. У нас, на жаль, цього немає і всі претензії до влади з цього приводу — це нісенітниця.

— Претензії до влади — з приводу створення умов недалекого майбутнього, коли все буде інакше. Володимир Литвин якось виступив з ідеєю законодавчо заборонити власникам втручатися у редакційну політику ЗМІ, пропонуючи тим самим «козам не їсти капусту»...

— По-моєму, він поквапився... Якщо проаналізувати наше законодавство у сфері мас-медіа, то у нас прийнято більшість потрібних законів. А якщо хтось не хоче ними скористатися? Зараз у судах не чути про гучні справи, поданi ущемленими у правах журналістами. Якщо журналіст не хоче або не може скористатися законом, то це його свідомий вибір, а не проблема суспільства і влади.

— Чи є у вас контакт з головою парламентського профільного комітету? Що ви разом з ним проводите?

— Разом ми створюємо багато шуму і локальні осередки конфлікту, тому що не можемо знайти спільної мови. Мета і завдання у нас різні. Ми зійшлися на необхідності проведення парламентських слухань, але коли торкнулися їхнього предмета, то знов розійшлися у думках. У Томенка є заготовки на ці слухання — резолюція із вказівкою Президенту, щоб той негайно припинив політичну цензуру тощо. Я не вважаю політичну цензуру темою для парламентських слухань. Вона — для наукової конференції за участю керівників ЗМІ, вчених, політологів, юристів, зарубіжних колег. Не можна визначити кількість свободи слова. Якби в Україні існувала заборона на професію журналіста, якби журналіст не мав свободи вибору місця роботи, тоді можна було б сказати, що Україна — диктаторська країна.

— Але хіба нерозслідувані справи Гонгадзе й Александрова не повинні бути на контролі у вашого відомства?

— Журналісти перебувають у таких самих відносинах із законом, як і всі інші громадяни. Я вважаю, що будь-яка спроба піднести якусь одну професію на п’єдестал, некоректна у ставленні до людей інших професій.

— Ви свідомо викликаєте на себе шквал негативних емоцій?

— Я журналіст.

— Ви сьогодні — керівник управління Адміністрації, тому в розумних дозах повинні бути лобістом інтересів журналістів.

— Я не хочу ні до кого загравати і лобіювати корпоративний інтерес тих своїх колег, які не уявляють себе без гарячих точок. Але я поважаю думку тих людей, які вважають, що професія журналістів загалом досить ризикована. Особливо в тому випадку, коли журналіст заходить «у коридори», де зустрічаються інтереси великого бізнесу.

— А як туди не заходити? Розпустити бізнес настільки, щоб він підкупив політику, підім’яв суспільство?

— Те, з чого намагаються зробити легенду, має кілька змістовних пластів. Одинаки-журналісти — це зі сфери фантастики. А коли журналіст «одягає бронежилет» і бере до рук компромат, він перетворюється на солдата однієї з груп впливу. А на війні, як відомо, свої закони...

— В опозиційних ЗМІ у вас одіозна репутація. Чому?

— Адміністрація є годувальницею опозиційних ЗМІ. Якби не було АП і особисто Васильєва, то багато хто з них просто б не отримував гроші за свою роботу. Якщо проаналізувати їхні багаточисленні претензії і стогони, які вони адресують АП, то вони змістовно просто смішні. Але зате вражає кількість фактів згадувань АП зі знаком «мінус» і Васильєва як головного душителя всіх незалежних журналістів. Коли вони йдуть звітувати, то показують кількість публікацій із негативом про Адміністрацію. «О’кей», — говорить дядько і дістає «зелені». Ми підтримуємо на плаву велику кількість журналістів.

— Складається враження, що АП не лобіює низку затребуваних часом законодавчих рішень, наприклад, про звільнення ЗМІ від ПДВ, як це робиться в інших країнах, про обмеження сум позовів до ЗМІ. Адже ніхто не сумнівається, що у АП чудові лобістські можливості.

— Ми вивчили ситуацію, і за розпорядженням Президента вже створена робоча група по підготовці ряду законопроектів, пропозицій щодо внесення змін до діючих законів. У тому числі й про зміну верхньої планки судових позовів.

— Створення робочої групи для здорового вирішення проблеми, що всім набила оскому, — це кращий спосіб провалити рішення...

— Є механізм вирішення того чи іншого питання. АП — це не профільний комітет Верховної Ради. Більше того, щоб наша ініціатива була вивірена від першої до останньої букви та в майбутньому її десятки разів не змінювали, саме створення робочої групи з фахівців широкого профілю — найбільш прийнятний і адекватний механізм вирішення наболілого питання.

— Ще один досить неприємний момент — тотальна русифікація ЗМІ. У друкованих ЗМІ українська мова часто виштовхується на маргінальні позиції. Чи можна чекати протекціоністських заходів з підтримки, наприклад, дитячої української книги, культурних видань і телеканалу «Культура»?

— Я би цю проблему намалював у вигляді не сполучених, а окремих судин. Окремо ми наливаємо у місткість із назвою «російськомовні література і ЗМІ», й окремо — «україномовні». Я би не пiдтримував одне за рахунок іншого.

— Ми не говоримо про існування проблеми російськомовної преси, оскільки проблеми немає...

— На мій погляд, комітет, який очолює Іван Чиж, якнайкраще займається цим питанням. Він системно підходить до вирішення цього питання. Я впевнений, що у разі відповідного фінансування та створення інших правових умов цю проблему вирішать найближчим часом. Це не політична, а економічна проблема.

— Як суспільству вийти зі стану війни з самим собою?

— Якщо сприймати цю проблему як загальнодержавну, тоді в її рішенні повинні брати участь усі.

— Так, але хтось повинен це організувати.

— Для цього існують прийняті у всіх цивілізованих країнах форми загальнонаціонального діалогу. Але треба розуміти, що не все залежить тільки від нашого бажання стабілізувати ситуацію всередині. І це при тому, що я не є людиною, яка не сприймає західну демократію як деякий принцип організації суспільних відносин, тим не менше, чим далі, тим більше переконуюся в тому, що якби ззовні не «підігрівали» територію, на якій знаходиться Україна, то всередині неї не було б жодного катаклізму, і боротьба інтересів протікала б у цілком іншій формі. Ми потрапили в м’ясорубку глобалізації. І в цій ситуації зрозуміло, що «зупинити машини» і сказати, що в цю гру більше не граємося, не можна. З цього потоку ми повинні «вирулити» без негативних наслідків. Сьогодні і стерновому, і всій команді слід зібратися з силами і провести корабель між рифами. Вважаю, що це і є загальнонаціональне завдання.

— Тобто ми повинні вписатися у загальні правила гри?

— Я вважаю, що якщо ми не визначимо наші внутрішні правила, то будь-який гравець ззовні дуже легко зможе порушити ситуацію відносної стабільності. Впливові люди всередині країни не домовилися. Вони постійно між собою воюють...

— Але домовитися для того, щоб вписатися у загальні правила гри в світі, або для того, щоб створити «резервацiю», яка буде предметом наукового вивчення?

— Домовитися треба хоч би для того, щоб ось ця територія мала право називатися демократичною державою. Щоб створити певний набір механізмів, які б діяли всередині цієї держави. А паралельно з цим пiдтримувати відносини із зовнішнім світом, прагматично і жорстко відстоюючи національний інтерес. Більше того, якби ми не так тонко реагували на кожен «чих» європейської громадськості, то наш гардероб мав би більш стильний та індивідуальний вигляд.

— У понеділок на своїй прес- конференції, за повідомленням ForUmа, Микола Томенко сказав, що Адміністрація Президента надала ПАРЄ «неправдиві» дані про перелік українських ЗМІ, які «регулярно критикують» Президента України, включивши до цього списку пропрезидентські мас- медіа. Прокоментуйте цю заяву.

— Ось чим відрізняється Томенко від мене: у мене є документальні підтвердження з цитатами з кожного із перерахованих ЗМІ, а він стверджує, що я брешу вже тому, що цього апріорі не може бути.

На мою думку, для журналістів лінивих, які не вміють працювати з інформацією по-справжньому, такі заяви є темником. Ось цією конкретною інформацією Томенко немов запитує в них: чи зрозуміло вам, як слід інтерпретувати інформацію?

— У Варшаві озвучили необхідність «круглого стола», діалогу між представниками різних політичних сил. І при цьому часто чутно, що державний канал не надає слово представникам опозиції. Проблему можна вирішити?

— Існує постанова ВР, згідно з якою всі представники всіх депутатських груп і фракцій виступають по УТ-1 згідно з графіком, який складає сама ВР.

— Але це стосується того ефірного часу, який заквотовано за ВР. Але ми бачимо, що в інформаційних програмах не надають слово другій стороні. Це керована демократія — як мінімум. У нас так і не створено атмосферу, за якої для журналіста природно брати другий погляд.

— У мене є результати моніторингу. Якщо комусь щось «здається», то я готовий показати, яку кількість разів панове Ющенко, Тимошенко, Мороз і Симоненко з’явилися в інформпрограмах і мали можливість висловитися стосовно того чи іншого питання, яке обговорювали в парламенті.

— Як ви ставитеся до створення незалежної профспілки журналістів?

— До створення профспілки журналістів ставлюся добре, а до створення незалежної — ніяк, тому що вважаю, що неможливо створити абсолютно незалежну профспілку. Не буває нічого незалежного.

Уникаю в своїй роботі терміну «незалежний». Ідея створення профспілки журналістів добра, тому що наша Спілка журналістів, на превеликий жаль, продемонструвала повну імпотенцію в забезпеченні прав і потреб журналістів.

— Ви маєте інформацію про ситуацію в Криму, де редактора газети в Євпаторії звинуватили у тому, що він «замовив» депутата? (На момент виходу номера стало відомо, що учора Апеляційний суд Криму скасував рішення місцевого суду Центрального району Сімферополя про арешт головного редактора газети «Евпаторийская неделя» Володимира Лутьєва і замінив йому запобіжний захід на підписку про невиїзд. — Ред.)

— Чесно кажучи, ні. Я можу скористатися лише інформацією правоохоронних органів. До речі, кодекс честі професійного журналіста повинен включати поняття «гальма». У жодному разі не повинно бути викиду попередньої інформації до остаточних висновків із боку правоохоронних органів. Коли звучать передчасні заяви, то одразу видно, що це політика. Я вже говорив стосовно справи Гонгадзе, щоранку, вмикаючи телевізор, про себе докоряю тим людям, які зневажили всі християнські принципи і створюють на смерті цієї людини політичні піраміди. Журналісти останнім часом вважають, що якщо у події немає трупів, то нема про що говорити. Журналісти інфікують суспільство якоюсь страшною хворобою. У цьому випадку поняття свободи слова необхідно розглядати набагато ширше. Хтось запитував у суспільства, чи є для нього проблемою недостатня присутність, наприклад, Ющенка на екрані? Наша опозиція — це осіб сто в парламенті — обурюється, що її не показують по телевізору. Але критерієм відбору інформації повинна бути її соціальна значущість. У кожного є право говорити, що він опікає чиїсь інтереси. Влада в цій ситуації повинна грати роль каталізатора. Вона повинна підштовхувати різні проекти до участі в цьому тендері. Якщо влада робить це, то своє завдання вона виконує «на відмінно».

— Що все ж таки повинна зробити влада, щоб законодавче поле враховувало цей рух, щоб були пом’якшені правила бізнесу для ЗМІ? Щоб мати певну свободу маневру у відносинах журналіст — власник? Щоб відносини опозиційних і провладних ЗМІ були не як між ворогуючими племенами, а як мiж колегами, які проповідують різні погляди? Адже для цього є всі можливості.

— Ми на сьогодні як регулювальники цього процесу. Мені кажуть, що я вказую, що треба робити. Я не вказую що треба робити, а показую, з чого можна робити. Нині до нас звертаються численні ЗМІ з проханням прислати їм наші прес- релізи. Щоправда, з усього масиву цієї інформації вони використовують усього 2% і при цьому обкрадають суспільство на 98%. Де ж тоді свобода слова? Тому Управління, яке я очолюю, виконує і виконуватиме роль регулювальника масиву інформації про діяльність влади.

№223 04.12.2002 «День»