Криза – річ надзвичайно цікава, якщо не підкоритися логіці кризи, а залишатися у логіці хоча б здорового глузду. Уявіть собі, що ви роками працювали на конвеєрі, аж раптом, він зупинився. І, коли проходить перший острах і невпевненість, ви раптом починаєте помічати стіни приміщення, в якому провели своє життя, починаєте розрізняти обличчя людей, з якими поруч проводили весь свій час і яких сприймали не інакше, як конвеєр. Аж ось вони всі виявилися живими істотами, цікавими, гарними, несподіваними натурами. То ж глянемо на світ новими очима і побачимо, що нас оточує простір добра і любові. І хоча конвеєр зупинився, світ продовжує рухатися, і рухається він з швидкістю, з якою рухаємося ми.

 

Самоіронія – найкраща супутниця у кризі. Відтак пропоную всім посміхнутись.

 

Найщасливіший день.

 

Віднедавна я відкрив для себе гарну забаву. Щодня, гуляючи містом, проходячи повз банкомати, я збираю виписки, які забувають у банкоматах користувачі карток. Вивчаючи залишки на рахунках, я собі уявляю, що  робив би з цими грошима – це покупка книги, або телевізора, іноді це щонайбільше два кілограми картоплі. Але одного разу сума залишку заскочила мене зненацька і примусила моє серце битися швидше стуку банкомату, коли він готує готівку до видачі. У виписці стояла цифра з п’ятьма нулями. Пізнього вечора, вдома, я ще не перерахував усього, що стало б мені в пригоді, і це при тому, що вже встиг з’їздити у Карпати, зробити ремонт у новій квартирі і відвідати Туреччину разом з дружиною протягом не одного тижня , а двох. Мій політ перервала дружина, яка цілий вечір пильно приглядалась до мене. Вона сказала, що пора лягати спати. Я вирішив не казати їй, що ми ще не повернулися з Умані, де відвідували осінню Софіївку, і пішов у ліжко.  Вночі я спав погано, зранку встав кволий. Мені снилось, як в кафе «Зустріч», що біля автовокзалу, чомусь в інтер’єрі десятилітньої давнини, буфетниця Орися ніяк не може з каструлі дістати мені сосиску, намагаючись зловити її між виделкою та великим пальцем. Але минулий день був найщасливішим днем в моєму житті.

Доречі, я більше не цікавлюся виписками, а коли бачу їх язики у щілинах банкоматів, то мило їм посміхаюсь. Я не вірю, що щось подібне може трапитись знову. Такий подарунок долі буває лише раз, це все одно, що виграти у лотерею мільйон гривень. Але що чекати від такого подарунку я вже знаю: я – це пережив. 

 

ЗМІ нашу присутність в чужих грошових потоках конвертували в ілюзію причетності до них. Криза зруйнувала цю ілюзію.