Не треба бути аж надто кваліфікованим аналітиком, аби констатувати, що суспільно-політичні ток-шоу на українському телебаченні прийшли до спільного знаменника протистояння між Секретаріатом Президента і Кабміном. Уважні телеглядачі, що ревно присвячують благодатні п’ятничні вечори гарячковому перемиканню з «Інтера» на ТРК «Україна» і навпаки, вже, напевне, встигли зауважити, що дуже часто студії цих програм нагадують виїзні засідання державних органів. Утім, попри обговорення найнагальніших проблем суспільства і держави, виголошення найгучніших заяв, і «Свобода», і «Шустер Live» зберігають за собою статус «всього-навсього шоу» з відповідним феєричним (а не конструктивним) інструментарієм — інформаційними «хлопавками» і дискусіями-конфеті.

 

Політики дійшли до того, що самі визнають це, і підсміюються, мовляв, державотворці починають роботу у п’ятницю ввечері... А для нас, громадян, найприкріше те, що журналістику такий стан справ влаштовує. Цю стару і всім відому пісню ми знову заводимо тому, що, на нашу думку, всі ці карнавали можуть призвести до стану значно менш комічного, аніж виступи Леоніда Черновецького в ефірі. Покоління 20-річних майбутніх політиків «вигодовує» свої особистості саме на таких прикладах. Чи зможе сучасне покоління політиків-шоуменів повернутися поза ефіром до роботи, до політичних буднів, не прикрашених телевізійним популізмом, здається вже не таким важливим як те, чи зможуть розірвати це зачароване коло наступні покоління, які сьогодні змушені здобувати досвід у системі, позбавленій будь-якої системності.

 

Заява Президента України Віктора Ющенка, що прозвучала в ефірі «Інтера» в п’ятницю, була справді наелектризованою. Гості в студії «Свободи» виглядали ніби присоромленими і заволодіти мікрофоном не дуже поривалися. Але тільки перші декілька хвилин. Володимир Литвин, до якого, так само як і до Юлії Тимошенко, Президент звернувся персонально, на початку свого виступу навіть сказав щось про те, як сильно вразила його промова Віктора Ющенка. Але чи сказав він щось суттєве після цього протягом відведеної йому години ефіру? Ні. Окрім чергової констатації необхідності круглого столу і консолідації. Але це ми вже чули. Хоча прикладів і не бачили.

 

Принагідно: цікаво було б провести контент-аналіз і з’ясувати, скільки разів протягом одного ефіру звучать заклики на кшталт «досить брехати» або «давайте відкинемо політику і будемо боротися з кризою». Немає потреби доводити, що з поглибленням кризи риторика політиків не позбавляється розпливчастості і примарності.

 

Аби не стати частиною того поля, де вже не перший день тривають напружені бої між секретаріатом та урядом, ми не вдаватимемося в цитування звинувачень Віктора Ющенка на адресу Юлії Тимошенко і навпаки. Скажемо тільки, що реакція прем’єрки попри передсуботній пізній час була просто таки миттєвою, але дуже грубою. Уже за годину на офіційному сайті Кабміну з’явилася заява Тимошенко (яку в ефірі цього разу «Шустер Live» озвучив депутат від партії БЮТ Олег Ляшенко) з відкритими і не надто чемними звинуваченнями на адресу глави держави, від цитування яких краще утриматися. Якщо говорити про суттєві положення обох цих звернень, то вони виявилися взаємовиключними.

 

Якщо Президент у своєму посланні наголосив на катастрофічній недосконалості прийнятого бюджету, то Юлія Тимошенко наполягала на тому, що бюджет за січень навіть перевиконаний. Ось слова Віктора Ющенка: «..застерігав уряд і парламентську більшість — головних авторів державного бюджету поточного року: зроблений вами документ — це повітряний замок. На сьогодні уряд не зібрав і половини запланованого на січень обсягу податків і зборів. Причина знову одна: нереальність бюджету.» А ось — глави уряду: «...незважаючи на кризу, державний бюджет за січень перевиконано. Зарплати бюджетникам та пенсії виплачені і надалі будуть виплачуватися вчасно та в повному обсязі. Ціни на газ для населення та теплокомуненерго не підвищуються, залишаються на рівні минулого року». Такі принципові розбіжності в оцінці державної ситуації викликали, з одного боку, абсолютне нерозуміння цієї ситуації, а з іншого — справедливе обурення. Політолог Андрій Єрмолаєв у понеділковому ефірі «Свободи слова» на «ICTV» як не намагався, але так і не зміг з’ясувати на чиєму боці правда. Зокрема, центральний гість програми Арсеній Яценюк послався на відсутність точних даних.

 

Так само відкритим залишилося питання оригінальності так званого листа Пинзеника, оприлюдненого «Економічною правдою», який наробив минулого тижня дуже багато галасу. Нагадаємо, що в цьому посланні міністра фінансів до прем’єр-міністра йшлося про те, що економіка України перебуває на межі краху, співвідносному з ситуацією 94-го. Сам міністр фінансів, як стверджує «Українська правда» із посиланням на «Сегодня», наразі перебуває на лікуванні у Феофанії (між іншим, поруч із головою НАК «Нафтогазу» Олегом Дубиною), називає цю заяву провокацією. Натомість деякі політики, серед яких Юрій Луценко і Валерій Хорошковський, у ефірі «Інтера» підтвердили оригінальність «записки Пинзеника».

 

Але повернемося до журналістики. Програма «Свобода на Інтері» протягом усього попереднього періоду свого існування (нагадаємо, що в ефір передача вийшла у жовтні минулого року) оберталася на орбіті політичній. У той час як Савік Шустер «брав» прямими включеннями з проблемних регіонів і увагою до культури (хоча і за принципом залишковим). Своїми політиками-ведучими «Свобода» дуже пишалася. Інформацію про цей «революціний» формат (який, утім, не має жодного відношення до журналістики) можна навіть знайти на сторінках вільної інтернет-енциклопедії «Вікіпедія», де програма нескромно претендує на світову ексклюзивність: ««Свобода на Інтері» є першою у світовій практиці телепрограмою, у якій політики спілкуються і дискутують без посередництва професійного ведучого». І що тут хорошого, запитуємо ми?

 

Так чи інакше, а навіть декларована «Інтером» революційність поступово зійшла нанівець. Замість політиків уже вкотре модерацією ефіру займаються Юлія Литвиненко і Андрій Данилевич. Самі інтерівці, за інформацією «Детектор медіа», зміну політиків на професійних телеведучих пояснюють зайнятістю чиновників. Зараз, виявляється, політикам немає часу вправлятися в майстерності телеведучих. Але головне: чи була насправді така можливість у них раніше? Ми схильні вважати, що тоді спрацювали пріоритети, які, очевидно, були зовсім не на боці державної діяльності.

 

Минулого тижня «Інтер» раптово підкоригував свою тактику, додавши включення з регіонів —Лисичанська і Рівного, які досі він не практикував. Із точки зору загальноприйнятого розуміння журналістики, цей крок варто розцінювати як повернення в бік норми. Нарешті на «Інтері» ми побачили суспільство, а не тільки «депутякал», як колись висловився письменник і лауреат Шевченківської премії Євген Пашковський. Але, здається, ця зміна курсу була зумовлена не міфами про соціальну відповідальність журналістики, а прикладом успішної експлуатації подібних включень Савіком Шустером. Утім, це вже деталі.

 

Важливо те, що конкуренція робить свою справу. Якби не вона, українці б не почули, що їх співвітизники із Лисичанська люблять свою країну: «Я — Беспальчук Микола Антонович, прохідник. 40 років підземного стажу. Привіт, Україно! На відміну від багатьох, ми тебе любимо і поважаємо, а своєю працею неодноразово доводили любов до своєї країни. Ми хочемо, щоб вона була багата і щаслива» — прозвучало в ефірі «Інтера». Наївно? Напевне. Потрібно? Безумовно! Надто вже гротескно і в дусі знущання звучать слова політиків. Наприклад, кинуте побіжно, про всяк випадок, регіоналом Юрієм Мірошниченком: «У мене грошей немає»...

 

Звичайно, формат політичного ток-шоу, який не ігнорують всі політичні «акули», — не найоптимальніший для зовсім не зубатих «культурних діячів» (як люблять їх називати) типу Сашка Положинського, відомого українського музиканта. Легко пояснити його експресивну реакцію на двогодинне безперервне «жування соплів» (за висловом учасниці «Шустер Live», матері одного з ув’язнених на кораблі «Фаїна» українців). Увірвавши Миколу Азарова на півреченні, Положинський емоційно висловився стосовно політиків і політики, і залишив ефір.

 

І нехай його потім намагалася виправдати співачка Руслана, яка знайома із «законами зграї» не з чуток, пропрацювавши у парламенті рік, але виправдовувати музиканта, по суті, немає за що. Звичайно, Положинський і Азаров — люди зовсім із різних світів. І нічого надзвичайного немає в тому, що одного з невтомних «моторчиків» українського музичного світу пан Азаров не знає, що проілюструвала фраза «Хто цей молодик?» Але щось недобре було у цій ситуації, якесь непевне відчуття, яке згодом склалося в підозру, що саме так, із подивом і легким нальотом роздратованості політики сприймають і українське суспільство, наштовхуючись на його претензії і потреби. Найперша з яких — вимога правдивості і конструктивності. Розгублене «Хто цей молодик?» як квінтесенція нерозуміння потреб і віддаленості політиків від суспільства...

 

— Віддаленість політиків від реального життя громадян цілком можна пояснити, — вважає Андрій Зоткін, науковий співробітник Інституту соціології НАН України. — Необхідно розуміти, що суспільство після всіх криз, пережитих у 90-х і 2000-х роках, достатньо сильно поляризувалось. На відміну від ромбовидної форми західних структур, де основну частину складає саме середній клас, в Україні суспільство має вигляд усіченої піраміди — основу якої складають бідні прошарки населення. Середній клас є дуже розмитим і аморфним, залежно від ситуації він моментально може перетікати в супербагатих людей — невеликого шпилю піраміди, або дуже бідних. Шпиль, умовно кажучи, — еліта направляє «підніжжям».

 

Ми нещодавно вивчали стилі життя різних прошарків, груп і класів українського суспільства, в тому числі й еліти. Навіть не варто говорити про те, що стилі життя правлячої еліти суттєво відрізняються від решти суспільства. Це задається в рамках не споживчого кошика, а суперможливостями, якими володіють правлячі групи. Ці соціальні можливості й визначають їх відрив. Частину правлячих еліт складають політики та інтереси саме цієї частини піраміди вони представляють у владних структурах. А до суспільства політики ставляться по-споживацьки, використовуючи його в своїх інтересах.

 

Не менш важливим, ніж Лисичанськ і Рівне в ефірі «Інтера», був телефонний зв’язок із полоненими українцями «Фаїни» у ефірі «Шустер Live», що досі, вже протягом чотирьох місяців, перебувають «у розпорядженні» сомалійських піратів. Можливо, мало хто на це зважив, але одна із матерів заручників, що прийшла на ефір до Шустера, порушила важливу проблему толерантності журналістів стосовно таких непростих тем. Вона зауважила, що масмедійники цікавляться, передусім, не Тим, як почуваються жертви піратів і чи живі вони взагалі, а тим, на кого і коли вони збираються подавати до суду. Такий інтерес журналістів з точки зору інформаційної цілком виправданий — передусім темпами, які не передбачають концентрацію на людських емоціях, а тільки телеграфічний стиль повідомлень інформагентств.

На співчуття не вистачає ефірного часу... Але в таких ситуаціях, здається, варто робити винятки, адже йдеться про людське життя. Тому питання толерантності навіть за таких шалених інформаційних темпів не варто знімати з порядку денного.

 

— Я вважаю, що журналісти завжди повинні бути толерантними, — зазначає голова Спілки журналістів України Ігор Любченко, який за сумісництвом є членом Комісії з журналістської етики. — Починати розмову з висловлення співчуття. Принаймні самим тоном мови і тактом дати зрозуміти людині, що ми співчуваємо її проблемам. А тоді переходити до своїх питань. Звичайно, журналісти поспішають, їм треба все негайно, але знайти відповідну ситуації фразу необхідно. Це частина журналістського професіоналізму.

 

Я кожного разу кажу колегам: ставте себе на місце того, з ким говорите.

Для політиків тема «Фаїни» виявилася не дуже зручною, усі вони закликали: «Тримайтеся!», але на резонне запитання на тому кінці «За що триматися?» відповіді, звичайно, не мали. Як вирок владі прозвучала інформація про те, що після чотирьох місяців зусиль Україна так і не змогла встановити зв’язку із заручниками «Фаїни», тоді як протягом лічених днів це зробила сомалійська правозахисна організація, яка про наших полонених дізналася випадково, через інтернет.

 

Наступна незручна тема в ефірі «Шустер Live» — проблеми дитячого центру «Артек», теж доволі розтиражовані ЗМІ не з доброго дива. Ні для кого не стало сюрпризом те, що навколо цього питання вкотре розбурхалися і без того неспокійні урядово-президентські відносини. Так само ні для кого не стало шоком, що невідомо куди зникло 50 гектарів, тобто п’ята частина землі, що належить табору. Рятівним кругом спершу здалася пропозиція Віталія Портнікова надати «Артеку» статусу культурної спадщини. Аплодисменти, питання, здається, справді вирішене. Але ж давайте будемо відвертими: по суті, цей статус нічого не змінює і для особливо наполегливих не стане бар’єром. Кого це і коли лякав статус культурної пам’ятки, що за законодавтвом заперечує будь-які відчуження-приватизації? Тим більше — аж у Криму...

 

Прикладів повного ігнорування усіх цих статусів маємо більш ніж достатньо. При чому у Києві. У вівторок, 3 лютого, чуємо повідомлення на «5 каналі»: «У Києві знищили ще одну архітектурну пам’ятку — будинок Шолом-Алейхема. Гора побитої цегли та хмара пилу. От і все, що залишилось від старовинного будинку на вулиці Великій Васильківській, 35. Тут, за словами істориків, мешкав письменник Шолом-Алейхем. Простояла історична споруда понад сотню років, а зникла за лічені дні. Її зруйнували, незважаючи на заборони чиновників та спротив небайдужих киян,» — розповідає у сюжеті Олена Угрин.

 

На екрані — єдиний небайдужий киянин, що власним тілом «захищає» від екскаваторів те, що залишилося від будинку «зі статусом». На запитання про відповідальність традиційно розводять руками всі інстанції, наполегливо тикаючи пальцем у сусідів, мовляв, це все вони. Майже навпроти Великої Васильківської — Київміськрада, теж, сказати б, заклад малоперспективний у цьому питанні. Чи є підстави думати, що з наддорогою кримською землею буде інакше, якщо культурні пам’ятки вже вкотре руйнуються в центрі столиці? Під носом, зауважте, у тих, хто занадто зайнятий своїми амбіціями і занадто вже віддалений від суспільства.

 

 

P.S. Навряд чи Йосип Кобзон — фігура, що найбезпосередніше причетна до «Артеку», але заслужений і народний артист, тільки Богу відомо скількох країн, свою місію як елемент шоу в «Шустер Live» виконав. Утім, «Інтер» цього разу виявився попереду. «Свобода на «Інтері» 30 січня мала рейтинг 9,06%, частку 26,87% (аудиторія 18+, загальнонаціональна панель GFK). Повідомляє «Детектор медіа». «Шустер Live» на ТРК «Україна» мала рейтинг 4,13%, частку 13,44%.