На початку минулої осені вирішив згадати старі часи, коли з поштової скриньки щоранку діставав кілька свіжих видань. Тож, у жовтні передплатив до кінця року «Газету 24». Я і раніше час від часу купував її в кіоску, оскільки вона вигідно вирізнялася з-поміж масової партійно-олігархічної жовтухи незаангажованістю та доволі виразною орієнтацією на «середньокласового» читача. З самого початку це було щоденне (окрім неділі) видання із тематичними додатками на будь-які смаки. Одне слово, завжди було що прочитати: цікаво, актуально і гостро...

Якраз перше число передплаченої газети мав отримати в суботу. З піднесеним настроєм відкрив поштову скриньку і... намацав порожнечу. Подумки почав лаяти совкову пошту, вирішивши наступного тижня поговорити з люб'язними тіточками із відділу доставки. Тим паче, що в отриманій у понеділок газеті чорним по білому прочитав: «виходить щодня, крім неділі». Уявіть моє подивування, коли на пошті мені повідомили: «Так "24" вже в суботу не виходить!» Тоді в голові почали роїтися різні законодавчо-правові формулювання на кшталт: «декларування неіснуючих послуг», «введення в оману споживача» і т. д. й т. п. Подумалося: що би вчинив на моєму місці середній західний європеєць? Втім, одразу ж виникла думка на противагу: «Друже, згадай лишень, з яким словом римується слово "Європа" в українському вимірі?!» Тож, як і зазвичай, закрив очі на такі дрібниці у житті. А дарма...

Далі було більше. У кінці листопада я продовжив передплату на перший квартал 2009 року. Коли ж дістав із скриньки перше грудневе число газети, то, м'яко кажучи, отетерів. Навпомацки одразу ж визначив: сердешна газета схудла десь на третину. Коли ж розгорнув видання, то пересвідчився: так і є. Замість 24 – всього 16 шпальт. І тоді я зрозумів: інформаційний голодомор розпочався. У мозку одразу ж завирувала ненормативна лексика. Але чим прикольна наша новоукраїнська дійсність? А тим, що коли ти отримуєш моральні та матеріальні збитки від якоїсь нікчемності, і вважаєш, що це вже край – та ж ні, хлопче... Це, далебі, перефразовуючи Позаяка, не останнє в житті западло. Отже, з «Газетою 24» – так само «to be continued». Я одразу ж відкрив сторінку з паспортом видання. І просто випав в аут, прочитавши: «Газета виходить по понеділках, середах і п'ятницях». Коротко, сильно і страшно! При цьому – жодної редакційної статті зі слізними вибаченнями перед читачами, із посиланнями на кризу, інформаційну інфляцію чи глобальне потепління. Як співав Іллюша Лагутенко: «Ні тєбє здрастє, ні до свіданія...»

Вочевидь, розрахунок видавців був до смішного простим: хаває народ таких політиків, значить, прохаває і таких медійних горе-глашатаїв правди і справедливості. Свідомо не кажу – журналістів. Бо ж упевнений: колеги сумлінно виконують свої обов'язки і чесно відпрацьовують зароблену копійку. На жаль, вони всі – від репортера до головного редактора – є простими найманцями на службі у реального пана-видавця. Як писав український класик, «коні не винні». А нашому вельми чемному до своїх клієнтів-читачів видавцеві лишається порадити одне: привести образ у відповідність до реальності. Тобто, перейменувати газету з «24» на «16х3».

P. S. У суботу виявив ще одну жертву інформаційного голодомору. Після тривалої перерви купив «Дзеркало тижня». Ціна підскочила вдвічі – до 7 гривень, обсяг же скоротився на третину. Звичайно ж, є в цьому і «позитив»: українські ліси стануть густішими.

Андрій Коваленко, журналіст, Київ