Економічна криза зробила велику послугу українським телеменеджерам — дозволила відкрито звільнити купу людей і закрити ряд програм під соусом критичних днів. Тобто якщо раніше треба було пояснювати причини для звільнення/закриття (хоча не всі цим переймалися), то тепер процедура спростилася: «Адью, панове… наш телеорганізм на межі виживання — зустрінемось після одужання». З іншого боку вітчизняним телепродюсерам (вони ж — «топіки», від словосполучення топ-менеджер) і «до кризи» важко було зрозуміти тенденції/настрої і бути на крок попереду інших. Адже власники каналів постійно вимагають від них грошей. Інакше помахають ручкою й запросять інших безхребетних керувати частинкою телепростору. Але ця суб’єктивна точка зору — не для «топіків», а для «нещасних», котрі люблять «ящик» і продовжують вірити в те, що він здатен хоча б трохи годувати мозок.

 

Телеящик.ua вже давно грає в «ящик». За великим рахунком, після того, як вилетів за межі країни на заробітки Олександр Роднянський і був відсторонений від телевізійного керма Влад Ряшин, і так бідне на мізки телебачення фактично збанкрутувало. Втім, двійко воїнів-керманичів у державі таки знайдеться, однак це бліді копії вище згаданих персонажів. Сорі, що без імен, — треба ж ще якось робити кар’єру в телестайні.

 

Втім, сенсу котити бочку на наших «топіків» немає. Вони — люди невинні. В окремих випадках доля закинула їх рулити телекермом, а в окремих — близькість до сильних світу сього випхала їх нагору. Ну й зовсім рідкісні випадки — професіоналізм всадив у керівне крісло. Що їх усіх об’єднує? Навіть якось незручно казати… Гроші! А що — вже чую звідусіль запитання, — хіба вони не цікавили того ж Роднянського чи Ряшина? Звісно, цікавили! Тільки є одна маленька різниця — там ще пахло енергією творення. Зайвим доказом цього служать їхні теперішні справи.

 

Як відомо, успіх телепродукту визначає рейтинг, який прямо впливає на прибутки каналу. Тому логічним видається прагнення телеменеджерів виробляти виключно рейтинговий продукт… Тема окремої розмови — бажання робити цей продукт за три копійки. Але, на лихо творчої братії, масовий глядач переважно любить шоу, скандали, гаряченькі новини, телемило й попсові фільми. Принаймні така муля гуляє телекоридорами. А «топіки», повторюю, люблять гроші. І проблеми митців їх не хвилюють. Не подобається? Шукайте іншу роботу!

 

Зрештою, всіх можна зрозуміти. Уявіть собі: ви телеменеджер, і ваша зарплатня — десятки тисяч… Будь-який ваш експеримент може призвести до втрати масового глядацького смаку, серія творчих пошуків — до падіння рейтингу/прибутків каналу. Зрештою, ваше крісло має пружину, кнопка від якої розміщена на пульті власника каналу. Бац — і ви опиняєтеся на лаві безробітних вищої ліги. Влад Ряшин, приміром, притих у такому випадку... на певний час. А згодом знайшов у собі сили піднятися. Натомість Олександр Роднянський (вибачте, що часто згадую цих двох персонажів) після фактичного вигнання з російського СТС впритул зайнявся кіно. Адже, працюючи на телеканалі, паралельно розкладав яйця в різні кошики. Зрештою, деякі мененджери сьогоднішнього українського телеринку так само підготувалися до крутих поворотів життя.

 

Але ми відволіклися… У підсумку, схема така: власник медіаактиву хоче прибутку з нього, телеменеджер здатен його забезпечити, творчі працівники повинні його дати… будь-якими методами в межах закону. На жаль, останній не діє на обмежений світогляд. Тому більшість митців мовчки терплять фактичне приниження з боку менеджменту. І така ситуація склалася задовго до економічної кризи.

 

А ось на що скорі наші телебоси — то це копіювання ідей із російського телепростору. З’явилася там програма «Максимум»? Будь-ласка, наш варіант: «Агенти впливу» (Інтер), «За вікнами» (СТБ), «Максимум в Україні» (ICTV), «Попередження» (Перший канал), «Критична точка» (ТРК «Україна»)… Ні, ну я розумію, що є запит на програми-розслідування, є внутрішня позиція і таке інше. Тільки чому це все виникає одночасно і лише після успіху в сусідній країні?

 

Танцювальні, пісенні, кулінарні, ремонтні програми (дивно, що в нас ще немає свого льодового шоу) — всі успішні на російських каналах формати старанно калькуються тут! Додайте ще «Знак якості» і Comedy Club Ukraine плюс принципи побудови інформаційних програм — і повна картина.

 

Немає питань — ідемо російською стежкою! Хоча самі росіяни часто «тирять» у європейців і американців, тоді як наші не вміють навіть належно відтворити... А може, просто лінуються? Хай, мовляв, спочатку «москалі» зроблять з «беемве» «волгу», а потім підключимося ми — перетворимо її на «ланос»… В гіршому разі — на «таврію». Головне, щоб «воно» їздило і збирало гроші. Втім, дивує інше — кількість локшини, яку нам вішають у численних інтерв’ю або приватних розмовах «топіки»: ми придумали, зробили, довели. Чесніше було б: ми поцупили, відтворили, впарили!

 

А хіба не так? Ще свіжі спога­ди про новорічні телетижні. Всюди було одне й те саме олів’є: кіркоров-басков, задорнов-пєтросян, «новиєрусскієбабкі», камедіклаб… Одне слово, може, то й чутки, що Росія хоче повернути Україну в орбіту свого впливу, але, як на мене, — це вже реальність?

 

Причому, повірте, нічого не маю проти і люблю їхнє телебачення за енергію та видовищність. Може, й непатріотично, але за що я маю любити наше телебачення? За вторинність? Убогість? Потакання політичній брехні?

 

Ще один момент. Більшість вітчизняних кабельних операторів включають у свої деякі пакети деякі російські канали. Відповідно, будь-яка російська програма спочатку проходить там «обкатку». А потім наші менеджери багатіють думкою, що піпл не матюкається, коли бачить тижнево-місячно-річної давності телевариво, але вже під українським логотипом.

 

Очевидно, розрахунок на те, що все одно схавають. І правильно! Тільки чомусь ніхто не бере до уваги ризиків. Адже постійна закупівля закордонного контенту — своєрідна голка. Якщо виникне потреба — зістрибнути з неї буде ой як важко. А ломка, схоже, на підході. Хіба що наші шельми знайдуть спосіб впарити гривні російським/європейським/американським виробникам за їхній телепродукт за курсом 5,05…

 

Про розмивання власних брендів та непатріотизм навіть говорити не варто. Якщо ці речі «глибоко до дупи» самим менеджерам і власникам вітчизняних телеканалів, то що ж, їм, дорослим дядькам та тіткам, мораль тут читати чи що? По-перше, хто я такий, щоб це робити? По-друге, і що дадуть ці та інші риторичні запитання у державі, в якій кожен сам за себе, а мас-медіа вже давно ні на що й ні на кого не впливають?

 

Інколи доводиться читати/бачити/чути соплі з вуст теленебожителів про те, що український телеринок вкрай маленький і збирає мало грошей, а тому й виробництво власного продукту у великих кількостях неможливе. Неправда! Можливе… Тільки за останній місяць бачив дві пілотні програми (не питайте, як вони потрапили до мене) адекватної художньої якості. Текст не взяли на трьох каналах! Спочатку кілька місяців просили «переробити», потім пудрили мізки переформатуванням, а потім… нерви творців цих програм не витримали, і вони просто перестали стукати у двері.

 

Інша ситуація: неодноразово доводилося бачити рейтинги каналів, обсяги проданого рекламного часу і навіть публічні звіти про річні заробітки деяких каналів першої п’ятірки… Отож тільки офіційні прибутки цієї п’ятірки у сумі становлять десятки мільйонів доларів!

 

Теоретично частина цих грошей могла б піти на нові творчі експерименти. Ну чому Ернсту з ОРТ вдається суміщати нерентабельні проекти з рентабельними? Чому на одному каналі мирно співіснують «Прожекторперісхілтон» і «Гордон Кіхот» (ОРТ) або «Школа лихослів’я» і «Ти смішний!» (НТВ), документалістика і блокбастери? Чому те саме було можливе на каналі «1+1» ще п’ять-сім років тому? А тепер там немає ні Борсюка, ні Безулик… Навіть Піховшека турнули!

 

Звісно, серйозні проекти та шоу тягнуть за собою і серйозні бюджети. Звісно, з каналами, які можуть собі дозволити розкошувати, важко змагатися без тугого гаманця... Але… Дехто таки змагається! Як ось дуже рейтинговий проект «За вікнами» (СТБ), що фактично переграв аналогічний, більш бюджетний «Агенти впливу» (Інтер). А дехто молиться на «Дом-2», щоб він тривав ще хоча б п’ять років або краще — двадцять п’ять. Свого часу на російському ТНТ як експеримент запустили «Камеді-клаб»… Гадаю, не варто продовжувати. Ще один факт — вітчизняна програма «Галопом по Європах» (ICTV) тривалий час давала рейтинг, коштуючи при цьому «три копійки».

 

Важливий момент: практично всі телевізійні ініціативи у нашому телевізійному середовищі народжуються нагорі, а не внизу. Інакше кажучи, менеджмент рулить ідеями, затверджує ведучих, а потім на народні голови сиплеться штучний продукт. Відтак значна частина вітчизняних програм — як неживі. Та й із персоналіями нині не склалося. Або в них не склалося… з харизмою. Без неї на телебаченні — ніяк.

 

Хоча креативних ідей у внутрішньому телевізійному середовищі ніколи не бракувало. Як правило, їх відфутболюють ще на стадії обговорення. Що вдієш — ну не склалося в наших телеменеджерів із творчими амбіціями!

 

А найгірше те, що діагнози на кшталт «формат-неформат», «рейтинг-нерейтинг», якими часто вони розкидаються, — просто відмазки. Ось на одному з телеканалів уже п’ять років існують аж дві(!) програми власного виробництва, в одній із яких ведучий з’являється у кадрі кожні 15 хвилин упродовж шести годин (дірки між його появою затикають кліпи). Протягом цієї п’ятирічки керівництво переглядало безліч пілотів — як у друкованому, так і в змонтованому вигляді. Їх робили власні працівники, які вже давно вперлися у творчу стелю на цьому каналі. І що? І нічого! Телекузня вперто кує свої дві програми… Чхали там не лише на митців, а й на Нацраду з питань телебачення та радіомовлення.

 

Переконаний: навіть якби в нашій країні років п’ять-сім тому виникла програма на зразок «Прожекторперісхілтона», її затаврували б «неформатом». Ну звідки можуть з’явитися саме свої несподівані «зірки»? Хто їх запалить? Тобто різниця між російськими телеменджерами і нашими полягає в тому, що там шукають і ризикують.

 

Натомість у нас ні того, ні іншого робити не люблять. Тобто люди, більшість яких свого часу обрала творчий шлях тому, що до нього лежала душа, сьогодні стали безжально-прагматичними й водночас боягузливими. Що там у кутку? Гроші-гроші-гроші! Йопть, про що ж ви думатимете за годину-півтори до смерті?

 

Між іншим, на російському телебаченні, як свідчать легенди, будь-яка стать може зробити кар’єру… через ліжко. Дехто з наших телевізійників жартує з цього приводу: «Прикро, що на нашому телебаченні навіть так не досягнеш мети — можуть тільки розвести, як лоха, — трахнути і все…» Гуляй Вася!

 

Навряд чи ця суб’єктивна думка на щось вплине або щось змінить, окрім ставлення до автора цих рядків… Але в останньому випадку, боюся, що боятися нічого. Тому хай живе телебачення для ідіотів… Отже, комусь потрібне і таке телебачення.