Українським журналістам остаточно урвався терпець. Вони вирішили виступити проти політичної цензури й створили Незалежну профспілку працівників засобів масової інформації. Чому журналісти вдалися до такого кроку саме сьогодні, а не раніше, адже про цензуру в українських ЗМІ говорять вже давно? Як планує працювати майбутній союз журналістів? Наш київський кореспондент Олександр Савицький звернувся з цими запитаннями до Ігоря Куляса, колишнього головного редактора "Нового каналу" та одного з лідерів оргкомітету зі створення профспілки:

"Ігор Куляс вважає, що існуюча з радянських часів Спілка журналістів України не виконувала своїх функцій з захисту інтересів найманих працівників ЗМІ. До того ж вона, як сказав Ігор Куляс, об'єднує в своїх лавах власників, видавців ЗМІ та всіх інших найманих працівників, інтереси яких часто бувають протилежними. Серед засад створюваної незалежної профспілки один з її фундаторів назвав три основні принципи:

"По-перше, вона має бути чітко відмежованої від будь-якої ідеології і будь-яких політичних сил. Друге: її діяльність, особливо фінансова, має бути абсолютно прозорою. Третє: двері мають бути відкриті для працівників масової інформації: журналістів, операторів, адміністраторів - усіх, хто бере участь у виробленні медійного продукту. Але двері мають бути закриті для власників ЗМІ та працівників прес-служб, пі-ар агенцій та інших супутніх професій."

Акції непокори журналістів та організацію журналістського страйккому й заснування Незалежної профспілки працівників засобів масової інформації, які сталися минулого тижня, Ігор Куляс пояснює зміною останнім часом характеру політичної цензури, яка, за його словами, існувала в Україні вже давно:

"Раніше вона була диференційованою. Для журналіста залишався вибір, якщо він не поділяв ідеологію якоїсь політичної сили, яка контролювала ЗМІ, в якому він працює, він міг знайти собі роботу на іншому телеканалі чи газеті, яка більше відповідала його уподобанням. Сьогодні інформаційна політика адміністрації президента стала єдиною для всіх. Тому - немає вибору."

Зі свого боку, голова парламентського Комітету з питань свободи слова та інформаційної політики Микола Томенко, який брав безпосередню участь в організаційних зборах українських журналістів, каже, що існує набагато більше причин того, що активність працівників преси вибухнула саме зараз. Серед них він назвав суспільний тиск на політичну та журналістську еліту:

"Це й політична парламентська криза, яка є в Україні. А під час кризи влада завжди найбільш жорстко фільтрує інформацію. Мені здається, що під час політичної кризи стало зрозуміло, що це фільтрування через політичну цензуру є достатньо високе. І його видно неозброєним оком. Якщо раніше лише експерти й журналісти знали про цензурування, то сьогодні, згідно з опитуваннями, вже 65 відсотків українських громадян говорять про те, що в Україні існує політична цензура. Тобто, збільшилася ступінь розуміння всього цього. Це стало фактом. Тому ясно, що реакція стає більш жорсткою ніж півроку, чи рік тому."

Однак, чи спроможна така самоорганізація журналістів України запобігти проявам цензури, коли засоби масової інформації залишаються підконтрольними бізнес-структурам, які мають власні політичні інтереси? Микола Томенко:

«Крім зміни цього політичного устрою, де свободи слова не може бути за визначенням, напевно, треба йти шляхом створення нових інформаційних проектів. Скажімо, що таке профспілка? З одного боку - це захист, з іншого - форма підтримки і працевлаштування. Тобто, я думаю, що журналісти дійдуть до того, що буде своєрідна біржа журналістів, які позбавилися праці, або в іншій спосіб якийсь шукають праці і це даватиме можливість створити якісь альтернативні інформагентства або просто нові інформагентства. Виникнуть нові газети чи телепроекти. Тобто все одно треба йти шляхом створення таких медіа, де би журналісти могли діяти так, як це написано в законі, так, як вони вважають правильно робити з міркувань професійної етики»,

- зауважив голова парламентського Комітету з питань свободи слова та інформаційної політики Микола Томенко.»

До речі, в сусідній Польщі незалежні профспілки існують вже відносно давно. Але чи є вони популярними серед журналістів? Розповідає наш варшавський кореспондент Ярослав Юнко:

"Асоціації журналістів у Польщі займаються переважно охороною професії та захистом свободи слова. Вони мають водночас етичні кодекси журналістської поведінки, та намагаються допомагати своїм членам розв'язувати їхні проблеми. Дві головні організації - Асоціація польських журналістів та Асоціація журналістів Речі Посполитої ставлять собі подібні цілі, а основна різниця між ними спричинена довголітньою суперечкою, хто повинен бути спадкоємцем Асоціації журналістів, зліквідованої під час воєнного стану. Самі журналісти не поспішають гуртуватись у професійних спілках. Багато хто вважає, що користі від членства в цих профспілках небагато. Більшою популярністю серед журналістів користується Центр моніторингу свободи преси - незалежної інституції, яка спостерігає за тим, чи влада в країні дотримується принципу свободи слова. Цей центр, наприклад, надає журналістам також юридичну підтримку. Президент Асоціації польських журналістів Кристина Мокросінська вважає, що, хоча цензури в Польщі нема, існують інші методи впливати на зміст пресових публікацій. Це явище помітніше у провінції, де трапляється, що невигідна стаття не з'являється, оскільки існує загроза, що рекламодавці відмовляться публікувати в даній газеті свою рекламу. Іншою проблемою журналістів є неупорядковані закони, та політична еліта, яка часто не готова інсувати в умовах демократії. Трапляється, що журналістів судять за те, що вони, описуючи якусь справу, безчестять чиєсь добре ім'я, а герої їхніх репортажів про корупцію, чи всякого роду зловживання також постають перед судами. Хоча від кількох років у Польщі доступ до публічної інформації гарантується законом, чиновники державної адміністрації інколи цього не помічають. Справи потрапляють відтак до суду і держава, як правило, програє."

Якщо в Польщі, попри всі проблеми, журналістські профспілки не користуються великою популярністю, то в Німеччині ситуаціє є дещо іншою. У ФРН теж нараховується кілька таких організацій. Найвідоміші з них - це профспілка працівників сфери обслуговування «Вер.ді», яка відстоює також інтереси приблизно 45 тисяч співробітників засобів масової інформації, та Німецький союз журналістів (DJV), який має 40 тисяч членів. Різниця між двома профспілками полягає в тому, що до «Вер.ді» входять не лише журналісти, а й інші співробіники газет, радіо та телебачення. Членами ж Німецького союзу журналістів можуть стати виключно журналісти. Говорить представник цього об»єднання Герда Тайле:

«Німецьку спілку журналістів було засновано 1949-го року. Втім німецькі журналісти мали свою спілку й раніше, яка виникла ще перед першою світовою війною. Але за часів націонал-соціалізму вона дискредитувала себе. Тому в повоєнні роки журналісти в Західному Берліні вирішили заснувати нову спілку, яка б захищала їхні інтереси."

Тоді, як і сьогодні в першу чергу йшлося про умови праці, які мають бути закріпленні в так званих тарифних угодах, а також про соціальне забезпечення на випадок звільнення. Проблем з цензурою в повоєнні роки в Західній Німеччині не було. Подібних проблем, за словами Герди Тайле, не існує й сьогодні:

"Ми не відчували жодного тиску з боку держави, оскільки окупаційна влада - американці, французи, британці - прийшли до нас зі своїми уявлення про демократію і намагалися ці принципи передати німцям."

Вартим уваги є те, що Німецька спілка журналістів принципово утримується від критики політики, яку проводить уряд ФРН, демонструючи таким чином свою ідеологічну нейтральність. Герда Тайле пояснила:

"Ми вважаємо, що інакше журналісти, які є членами нашого союзу, можуть опинитися між Сцилою та Харибдою. Адже вони мають свою політичну думку. Крім того, вони повинні зважати на думку своїх газет. І тому дуже дивно буде виглядати, якщо члени президії Німецької спілки журналістів - а це сім осіб - раптом робитимуть якість політичні заяви від імені 40 тисяч."

Водночас, якщо уряд, окремі структури чи особи своєю діяльністю заважають журналістам виконувати свої професійні обов"язки, то реакція Німецького союзу журналістів може бути досить енергійною. Свого часу після демонстрацій протесту, що закінчувалися сутичками з поліцією, німецькі правоохронці часто проводили обшуки в редакціях, шукаючи фото- та відеознімки. Вони сподівалися за допомогою фотографій визначити ініціаторів сутичок, щоб притягти їх до кримінальної відповідальності і конфіскували фотоматеріал. Німецький союз журналістів тоді заявив, що такі дії є антиконституційними і порушують принцип захисту джерела інформації. Герда Тайле згадує:

"Проти цього ми боролися впродовж 30 років. Адже преса не може виконувати своє завдання, перетворюючись практично на помічника прокуратури. Були навіть випадки, коли учасники заворушень нападали на фотографів та телеоператорів, щоб перешкодити їхній роботі. При цьому вони керувалися такими міркуваннями - ви фотографуєте, а потім ці знімки використовує поліція."

Врешті-решт Німецькому союзу журналістів вдалося домогтися свого. Суди, які займалися цією справою, заявили, що така конфіскація фотографій справді суперечить конституції, яка гарантує свободу преси. І от приблизно півроку тому до відповідних законів було внесено необхідні поправки. До речі, Німецький союз журналістів сам ніколи не виступає в ролі позивача, натомість журналістам надається фінансова допомога для того, аби скористатися послугами адвоката.

О. Савицький, Я. Юнко, В. Медяний