Мирослав Слабошпицький: Повернутися в Україну мені заважає відсутність перспективи

23 Січня 2009
34972
23 Січня 2009
13:10

Мирослав Слабошпицький: Повернутися в Україну мені заважає відсутність перспективи

34972
Уперше за останні роки український фільм змагатиметься за статуетку «Золотого ведмедя» на 59-му Міжнародному кінофестивалі у Берліні. Один із найпрестижніших кіноконкурсів світу стартує 5 лютого. Бійцем української сторони кінофронту стане короткометражна стрічка «Діагноз» молодого режисера Мирослава Слабошпицького, яку вдалося зняти за підтримки Міжнародного благодійного фонду «Ліга українських меценатів».
Мирослав Слабошпицький: Повернутися в Україну мені заважає відсутність перспективи
«Діагноз» увійшов до короткого списку Берлінале, який складається з 28 картин, відібраних з усього світу. З них 11 картин, у тому числі й «Діагноз», офіційно номіновані на головні нагороди фестивалю - «Золотого» і «Срібного ведмедів». Про кіно, Берлінале, кіноіндустрію та життя режисера кореспондент ВЗ спілкувалася з молодим кіномитцем Мирославом Слабошпицьким.

- Це реалістична соціально критична історія, яка торкається багатьох болісних точок сьогодення – підліткова наркоманія, безпритульність, насильство, які, на жаль, не є відрефлектованими у сучасному українському кіно, – розповідав Мирослав Слабошпицький ВЗ. – Наше кіно й досі розвивається за тим же трендом, за яким розвивалося від часів Брежнєва – за трендом сервільності і шароварщини. «Діагноз» – маленька трагедія з теренів Східної Європи про трьох представників брутального світу вуличної молоді - із неблагополучних районів української столиці, - бродяг-наркоманів, що створили дивний трикутник.

Знімали упродовж чотирьох днів влітку у Києві, на 35-міліметрову плівку. Звук писали у системі Dolby digital, що додавало клопоту з купівлею ліцензії у Лондоні. Монтаж завершили лише у грудні. Бюджет картини мінімальний – близько 30 тисяч доларів. Дійовими особами стали Карина Бєлова, Максим Кущов, Олександр Семишкур, Володимир Губерначук. Для них ці ролі були дебютними, адже вони ще навчаються, хто у театральному інституті, хто у театральній школі. Їхня перевага у тому, що вони – студенти і ще не встигли набрати найгірших штампів, яких можуть навчити в нашому театральному інституті…

Що ж до шансів на перемогу, то оцінюю їх реалістично - 1:11. За часів незалежної України тих, хто брав участь у Берлінале в конкурсі чи паралельних програмах, набереться зо сім - Кіра Муратова, Степан Коваль, Олександр Шапіро, Сашко Каптан, Тарас Томенко. Поза конкурсом був Юрій Іллєнко із «Молитвою за гетьмана Мазепу». З них лише двоє привезли Україні «Срібних ведмедів» - Кіра Муратова зі стрічкою «Астенічний синдром» у 1993 році та Степан Коваль за мультиплікаційну роботу «Йшов трамвай №9» у 2003 році.

- У 2006 році ви дебютували на фестивалі «Молодість» із короткометражкою «Жах», яка одразу наробила галасу…

- «Жах» у російському і англійському прокаті називався «Інцидентом». Цей фільм об’їздив близько 30 фестивалів у 17 країнах Європи плюс Парагвай. «Діагноз» – короткометражка, яку я знімав, вірний переконанню, що кіно мусить відрефлектовувати важливі для суспільства речі. Бо виходить, якщо ми нині зніматимемо про гетьманів, то про сьогодення зніматимуть через 300 років. Це ж дико. Кіно тим і прекрасне, що може фотографувати час. Якщо порівнювати роботу над «Жахом» і «Діагнозом», то в останньому немає сцен брутального сексу, на відміну від моєї дебютної стрічки. Він більш стриманий, холоднокровний. Тут немає експресії назовні.

- Чому обрали саме короткометражний жанр?

- У мене сьогодні немає жодного шансу знімати в Україні «повний метр», оскільки у нас є естетичні суперечності з людьми, які відповідають за державну підтримку кіно. Ці протиріччя почалися ще у 1999 році і тягнуться до сьогодні.

- Одного разу ви поїхали з України...

- Це був 2002 рік. У Києві я не знайшов роботи для кінематографіста, окрім телебачення, на якому працювати зовсім не хотілося. На той час я вже два роки був одружений з петербуржкою, з якою ми жили у Києві до часу, коли у мене виникла конфліктна ситуація, про яку згадувати зовсім не хочу. (Десь з 2000 року я фактично дістав заборону на професійну діяльність від тодішнього керівника Держкіно Ганни Чміль...).
 
Тоді я поїхав працювати до Санкт-Петербурга асистентом, другим режисером на Ленфільмі, де знімали купу серіалів. І вважаю, що не втратив цей час, адже це колосальний досвід. Знімали і «Ментів», і «Злочин і кару», і «Фаворського». Серіал – маленька повнометражка, яка знімається за сім днів. Попри те, що багато режисерів кажуть, що справжній митець не повинен знімати серіалів, бо від цього можна деградувати, серіали вчать діяти в заданих обставинах – обмеженому бюджеті, часі... Михалков часто повторює своїм студентам, що режисура – постійний вихід із положення.

 

- Але, кажуть, нещодавно ви пішли з Ленфільму...

- Це не зовсім так. Я просто вирішив більше не бути другим режисером, а займатися сценаріями і реалізацією власних проектів.

- Ви згадували про дружину. Хто вона?

- Дружину звуть Оленою. Ми познайомилися у 2000 році на кінофестивалі «Молодість». Спасибі Андрієві Халпахчі, що проводить його. Тоді вона приїхала робити репортаж про фестиваль для власної програми «Кінотрек», що виходила на одному з російських телеканалів. Потім ми їздили одне до одного - то я в Санкт-Петербург, то вона приїжджала до мене у Київ. Доїздилися... (Сміється. – Б.Г.).

- Як вас затягло в кіно? Творча атмосфера у сім’ї сприяла?

- У мене немає розумної відповіді на це запитання. Колись я собі вирішив, що буде так. Чому? – Не знаю. Батько ж письменник... Звідкись воно взялося. Єдине, що пам’ятаю, у мене була улюблена розвага: коли я приходив зі школи і батьків не було вдома, а я мав кілька копійок у кишені, їхав у кінотеатр «Київ» і годинами дивився фільми... Деякі навіть по 20-30 разів. Це була просто манія.

 

- В Україну повернутися не плануєте?

- Я ж постійно повертаюся... У мене є друг - документаліст, з яким ми жартували, що кінематографіст живе там, де знімає. І погано, якщо він починає знімати там, де живе. Я б хотів працювати в Україні, але наразі заважає повернутися сюди відсутність перспективи і підтримки проектів.

- Що зараз відбувається на російському ринку кінематографії? Як на нього вплинула криза?

- До кризи Росія виробляла фільмів більше, ніж Радянський Союз. Нехай із 300 фільмів 280 будуть повним лайном, але та двадцятка кращих все одно прорветься. Останній Каннський фестиваль пройшов з великим успіхом для Росії. Мені сподобався фільм «Усі помруть, а я залишусь» Валерії Гай Германіки. Або ж «Нірвана» Ігоря Волошина, що була на кінофестивалі в Берліні. У Росії існувала потужна кіноіндустрія, у якій було все - і фастфуд, і ресторан для середнього класу, і витончені устриці для гурманів. Як вплине криза – побачимо. Наразі ті картини, що почали знімати ще до скрути, завершують, бо кіно, зазвичай, дешевше дозняти, ніж зупинити.

- Україна, зрештою, і Росія також, «пролетіли» цьогоріч із «Оскаром»

- «Пролетіли»... Але ж ви знаєте, як відбувається уся ця процедура? У будь-якій країні, яка існує на мапі, створюється Оскарівський комітет і висилає якийсь фільм на «Оскар». Американська академія, до якої надходять таким чином близько 60-70 картин, обирає, кого номінувати. Чому у список номінантів не потрапила «Русалка», незважаючи на певні режисерські огріхи в картині, – я не маю пояснення. Адже вона вже має кілька нагород на престижних кінофестивалях. Мені незручно, але я ще не бачив «Ілюзії страху». Знаю, що стрічку знімав Сашко Кирієнко.


Довідка ВЗ

Мирослав Слабошпицький, син відомого українського літературного критика та письменника Михайла Слабошпицького, народився у Києві у 1974 році. Дитинство провів у Львові. Тут жили його бабуся та дідусь.
 
Закінчив КДІТМ ім. І. Карпенка-Карого за фахом «Режисер кіно і телебачення». Працював репортером кримінальної хроніки. На початку 1990-х працював на Кіностудії ім. О. Довженка, згодом - на Санкт-Петербурзькій кіностудії «Ленфільм».
 
У 2000 році був віце-президентом Асоціації молодих кінематографістів України. Писав сценарії для кіно і ТБ. Один із них — «Чорнобильський робінзон» — у 2000 році став лауреатом Всеукраїнського конкурсу сценаріїв «Коронація слова». Дебютував молодий кінорежисер у 2006 році на кінофестивалі «Молодість» із короткометражним фільмом «Жах» (The Incident). Одружений. Живе у Санкт-Петербурзі.

Фото: Андрія «Віллі» Усова
 
Божена Городницька, «Високий замок»
Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Божена Городницька, «Високий замок»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
34972
Теги:
Читайте також
05.10.2009 08:43
Ольга Веснянка, радіо «Німецька хвиля»
37 693
30.01.2009 10:59
Дмитрий Десятый, «Комментарии», №157 | 30 января 2009
28 863
23.01.2009 18:05
Аксинья Курина, «Українська правда»
24 445
22.01.2009 16:22
Анастасія Алексєєва, «ПіК України»
30 274
22.01.2009 06:51
Андрій Кокотюха
, для «Детектор медіа»
36 381
16.01.2009 12:50
Сергій Марченко, «Русский вопрос»
130 737
Коментарі
2
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
regina
5809 дн. тому
Мірек, талановитий режисер, він не вміє лізти до дупи чиновників без мила, томуотримати гроші на України, при тих хто очолює культуру зараз-утопія. Мірек, коли ти привезеш Оскар, шикуватися у чергу- цілувати у дупу тебе, будуть вже вони. Удачі!
українка
5811 дн. тому
Щиро вітаю Мирослава й усіх хто працював над створенням "Діагнозу" з першою пермогою! Щодо статті: 1.Володимир Губерначук - не студент, а викладач і актор. 2. Тарас Томенко отримав Перший приз на Берлінале-2001 у програмі "Панорама" за "кращий короткометражний фільм". Україні є ким пишатися і є кого підтримувати!
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду