На цей раз - у всесвітній павутині. Останні два дні весь сусідський Рунет била лихоманка: найбільші інтернет-проекти Фонду ефективної політики - всього близько 15 сайтів, що знаходяться на межі дефолта - передаються під крило Всеросійської державної телевізійної і радіомовної компанії (її телевізійне втілення РТР - російський двійник УТ-1)

Винісши восени2000 року "смертний вирок" заангажированій російській журналістиці, Страна.ру зрештою наступила на ті ж самі граблі, перетворившися на зразом однобікості та тенденційності у подані інформації. В результаті - перелякані інвестори та розбите кремлівське корито з прикрученими краниками фінансових потоків.

Для України та УАнета досвід північних сусідів може стати вельми у нагоді. По-перше, тому що сфера інтернет-інтересів ФЕПа не обмежується кордонами Російської федерації. Вірніше, не обмежувалася до певного моменту, а що буде далі - подивимося. Субпроект Страни.ру, запущений під егідою року України в Росії і дуже влучно перед березневими виборами, - Україна.ру - це новинний ресурс, що читається досить жваво в нашій країні. Тепер же він разом з іншими підрозділами Страни також відійде ВДТРК. Крім того, ФЕПу належать розробки ще кількох інших менторсько-нудних веб-проектів, присвячених Україні (наприклад, сайт www.ukr.smi.ru).

По-друге, є ще і набридла всім історія про те, що перед виборами ФЕП займався ВИКЛЮЧНО інтернетом-консультуванням СДПУ (О). Враховуючи сумну долю, що спіткала фепівські проекти в Росії, цікаво буде подивитися на майбутнє соціал-демократизації українського сектора мережі. Ну а по-третє, в Україні своїх ЗМІ з природним нахилом у бік Банківської вистачає.

Проте, сам головний фепівський керівник Гліб Павловський великої проблеми з невдачі найбільшого інтернету-проекту фонду (тільки розробка якого, на думку деяких спостерігачів, могла потягнути на 5 міліонів доларів, не говорячи про суми з шістьма нулями, що йшли на його утримання кожний рік) не робить. Про позбавлення від свого мережевого ЗМІ він в коментарі російському "Комерсанту" сказав просто: "Це не наш профіль!" І це при тому, що коли, наприклад, зайходиш на офіційний сайт фонду, то там одразу бачиш, що всі внутрішні новини ФЕПа останніх місяців стосуються виключно запусків підпроектів Страни.ру. І все.

Інтернет-ресурс в стилі ампір

А як все починалося! У вересні 2000 року про Страну.ру хіба що пісень не складали. Про новий спосіб інформувати народ про дії влади писали в газетах, показували по телебаченню, не кажучи вже про інтернет-розкрутку. За декілька днів до офіційного відкриття сайта в інтерв'ю "Времени MN

його шеф-редактор Марина Литвинович (що пізніше прославилася в Україні своїми відвертощами про доброчесність інтернет-методів ФЕПа) пообіцяла "російський Сі-ен-ен": текстові новини, телебачення і радіо в одному флаконі. За її словами, тільки творчих одиниць в штаті Страни було десь 150 чоловік. Але ж були ще і нетворчі співробітники!

"Наша задача – висвітлення того, що влада робить, як і на що вона реагує, а якщо не реагує, то чому", говорила Литвинович перед стартом. У іншому інтерв'ю вона назвала новий проект "Государевим оком" в онлайні…

Власне сам запуск ознаменувався пафосним оприлюдненням Маніфеста, в якому мереживики, які правильно інформують народ про дії уряду, присудили смертну кару журналістиці, яку живлять олігархи. Страна.ру дійсно мала крутішу стартову позицію. Доля олігарха, а насамперед його ЗМІ (НТВ, ТВ-6…) - в руках президента, тому куди як краще починати працювати відразу у тісному контакті з Кремлем. Але, як показала історія, світлого майбутнього навіть це не гарантує.

Запущена машина швидко і правильно розібралася з основними болючими точками молодої російської влади: "Курськом" і Чечнею. Проект Иносми.ру став постачати щоденні переклади статей провідних іноземних видань, присвячених Росії і СНД (багато українських мережевих видань частенько вдаються до робіт з цього сайта), проект Russian Issues - інформувати вже англомовних мешканців мережі про роботу російської влади. З'явився і дайджест СМИ.ру, де ретельно коментувалося те, як висвітлюються поточні події в інших засобах масової інформації (про тональність цих коментарів можна скласти враження, відвідавши українську сторіночку цього розділу.

Дранг нах Україна

Взагалі ж, відносини фепівського інтернету з Україною - це окрема історія. Як відомо, мала батьківщина Глеба Павловського, "автора" російського президента, - це Одеса, в якій він жив до 1975-76 року, і звідки перебрався до Москву "для зміни біографічної ідентичності одесита". Забуті коріння, проте, в потрібний момент знов проросли - коли Кремль знову став міцно товаришувати з Україною, морально підтримуючи Кучму під час "касетного скандалу". Так, минулого року після оголошення року України в Росії, в Москві відбувся з'їзд вихідців з України, де одним з special guest star був ні хто інший, як Павловський.

Страна.ру ж для кращого інформування співгромадян про життя в Україні запустила проект Україна.ру. Якраз тоді, коли до виборів в Україні залишалося півроку. На самій Стране в цей час плодилися і розмножувалися доброзичливі матеріали, присвячені, наприклад, українському націоналізму або пригніченню російськомовного населення. "Око государево"…

Хто господар?

Однак, все це - лише зовнішня сторона Страни.ру. Про те, на чиї все-таки гроші створювався проект, самі фепівці вважають за краще не розповсюджуватися. Офіційний засновник ресурсу - компанія "РосМедіаКом". Фонд ефективної політики звичайно не схилений розкривати бізнес-схеми фінансування власних проектів. Однак, ні для кого ні секрет, що, як правило, співробітники ФЕПа суміщають декілька позицій - в самому фонді і в одному з його проектів. Так, вже згадувана Марина Литвинович була одночасно і генеральним директором Страни.ру, і керівником інтернету-департаменту ФЕПа. Не робив Павловський і таємниці з того, хто є його основним клієнтом (що, на думку російських спостерігачів, зрештою призвело до теперешніх проблем). Але, з іншого боку, точно також очевидно, що Страна.ру не могла напряму фінансуватися з Кремля.

Хто є справжнім інвестором сайта, Павловський ще рік тому пообіцяв розповісти тільки в тому випадку, якщо проект продаватимуть. Це дало підстави припустити, що ця подія може відбутися досить швидко. Однак, час спливав, а повідомлень про купівлю століття не надходило. В медіа-тусовці цей факт пояснюють тим, що Павловському не вдалося знайти клієнтів - ніхто не захотів зв'язуватися з мережевими ЗМІ, що мають репутацію "рупора" Кремля.

Єдиний скандал, пов'язаний з Страной.ру, розгорівся восени минулого року, коли на сайті з'явилася інформація про те, що Олексій Міллер залишає посаду голови "Газпрому". Сайту повірили. Особливо бурхлива реакція спостерігалася на біржі, якції монопаліста суттєво впали. Павловский публічно висік "любу дитину", докоривши їй в журналістській несумлінності, однак, залишилося невідомо, чи не стояв він сам за цією провокацією

Пацієнт більш мертвий?

У грудні 2001 року керівник ФЕПа зробив сенсаційну заяву про те, що Фонд відмовляється від всіх своїх інтернет-проектівГліб Олегович натякнув на політичний тиск і проблеми з фінансами. Однак інших рішучих кроків не було - характер сайту не змінився, більш того, навіть з'явилися нові фепівські інтернет-сторінки. І все ж вже тоді поповзли прогнози, що інтернет-імперіалізму ФЕПа скоро прийде кінець.

Відвідуваність ресурсу поступово падала. У лютому цього року Страна.ру у власному "галузевому рейтингу" Рамблера сповзла на нечувано низьку 18 позицію. Чи могло це сподобається спонсорам цього масштабного і ресурсу, що дорого коштує?

Щоб зберегти добру міну при поганій грі, автори сайта вигадали власний рейтинг - мовляв, неважливо, скільки людей тебе читають, головне - скільки тебе цитують. Природно, за таким критерієм іншим веб-ресурсам з Страной.ру змагатися складно. Та і взагалі - будь-хто хоч трохи знайомий з мережевою журналістикою чудово знає, що в оффлайні посилаються на використаний оригінальний інтернет-исходник щонайбільше один раз з п'яти.

Крім того, на сторіночках самої Страни та її субпроектів з'явилися скромні прямокутнички, в яких вказувалося, хто саме щодня їх читає - Держрада, Дума, кабмін, адміністрація президента, регіональне керівництво… (Україну.ру, природно, читають відповідні українські структури).

Однак, судячи з усього, ані ця соломинка, ані власна банерна мережа (в якій по Уанету кружляють банери есдековських і дружніх есдекам сайтів на кшталт "Обозревателя"), не допомогли залучити істотної кількості рекламодавців. Як розповів російським "Ведомостям" Арсен Ревазов, президент рекламного агентства IMHO VI, за його оцінками, в місяць на рекламі Стране вдається заробити від сили 2-3 тисячі доларів. Для контори, в якій, за деяким даними, до останнього часу працювало близько 300 осіб, - це краплина в морі.

Перебої з фінансуванням, затримки з виплатою зарплат стали реальністю Страни.ру. А другого липня на сайті RICN (присвяченому життю-буттю російського інтернет-контента) з'явилися повідомлення про масові звільнення в цій структурі.

Наступного дня ВДТРК оголосило про майбутній дефолт проекту і взяло його під свою юрисдикцію. За інформацією джерел "Ведомостей", компанія сплатить борги співробітникам, однак роздутий штат суттєво скоротять. Про комерційну сторону операції між ФЕПом і ВДТРК сторони мовчать, так що дізнатися, скільки буде стоїть країні Росії Страна.Ру, поки не видається можливим. Існує версія, що Павловський досить довго намагався сплавити своє породження Кремлю, і не відомо, чи були йому зрештою надані якісь відступні.

Події, що розгорнулися навколо інтернет-проектів ФЕПа, багато кому видалися голосним дзвіночком: час Павловського в Кремлі дійшов кінця, туди прийшли нові люди. І, очевилно, аж ніяк не ідейний натхненник 25% інформаційного Рунета (а саме стільки дає Стране.ру ВДТРК) стоятиме у руля парламентської виборчої кампанії "партії влади" Росії, старт якої буде ось-ось даний.

А що до долі Страни.ру та її складових, то, найвірогідніше, крім істотного урізання коштів і розмаху, нічого особливого не зміниться - новини РТР практично не відрізняються від новин Страни.ру. Влада буде спілкуватися з народом, як вона захоче. Проте для розробників політичних веб-ресурсів це - відмінний урок: якщо в країні щось негаразд, то лікувати ситуацію треба аж ніяк не інтернет-проектами. Останнім це шкодить.

У статті використані матеріали "Комерсанта", "Ведомостей", "Час MN", Вебланети, RICN і інш.