Я отримав Вашого листа від 24 травня, в якому Ви відкликаєте Ваше особисте запрошення мені взяти участь у конференції Wilton Park “Підвищення ефективності управління шляхом приборкання корупції” в Лондоні. Надзвичайному і Повноважному Послу

Об”єднаного Королівства в Україні

пану Роланду Г. Сміту

28 травня 2002 р.

м.Київ

Високодостойний пане Посол!

Я отримав Вашого листа від 24 травня, в якому Ви відкликаєте Ваше особисте запрошення мені взяти участь у конференції Wilton Park “Підвищення ефективності управління шляхом приборкання корупції” в Лондоні. Не можу не відзначити, як швидко – усього за кілька днів після Вашого попереднього листа від 16 травня – зникли Ваші компліменти на мою скромну адресу, навіть звернення “вельмишановний” Ви поміняли на просто “шановний”. Така педантичність, наважуся сказати, викликає сумніви у щирості Ваших тверджень, що Ви начебто не знали, що я працюю головним редактором журналом “Персонал”. Дозволю собі нагадати, що про цю мою роботу ми з Вами говорили і на прийняттях у Вашій резиденції, і під час Ваших відвідин МАУП.

На мій превеликий жаль, я бачу, що Ви долучилися до кампанії дифамації, яку розпочали проти журналу і мене особисто Посольство Держави Ізраїль в Україні та лідер ВЄКу В.Рабінович, чиє ім”я, як Ви, напевно, помітили, не сходить зі шпальт української та західної преси у повідомленнях про незаконні оборудки, зокрема, постачання зброї репресивним режимам і навіть талібам, з якими зараз британські вояки воюють в Афганістані. Тим часом пляма ганьби за це лягає на мою країну – Україну.

Хотів би зазначити особисто Вам, пане Посол, що я рішуче відкидаю будь-які звинувачення, висунуті вищезгаданими установами і особами. Я спостерігав, як подібні інсинуації нещодавно лунали на адресу і більш поважних осіб, зокрема, Комісара Євросоюзу Кріса Паттена, Посла Франції у Великій Британії Даніеля Бернара. Уся моя “провина” полягає в тому, що як редактор я дав світло публікаціям офіційних документів ООН, Ради Європи, інших інституцій, які засуджують нинішню агресивну політику Держави Ізраїль. Зайве казати, що Ви, Сер, як посадовець високого рангу, маєте поважати ці рішення.

Щодо авторських публікацій на цю тему, то вони, маю Вам засвідчити, пройшли ретельну наукову та юридичну експертизу. Вони діалогові за стилем викладання і відкриті для будь-якої інтелектуальної дискусії і критики.

З огляду на все викладене вище, маю повідомити, що через вчинені Вами дії, пане Посол Сміт, я вважаю неможливим подальше виконання своїх громадських обов”язків керівника секції мас-медіа та інформаційних технологій Українсько-Британського професійного товариства, яке підтримує Британська місія в Україні, і припиняю в ньому своє членство.

Дозвольте тепер викласти наступне. Я буду Вам дуже вдячний, пане Посол, за Ваш час і увагу, щоб відповісти на наступні питання, що цікавлять мене як журналіста.

1. Чи і далі обстоює Британський Уряд свою ж концепцію “гуманітарного втручання” із застосуванням сили, висунуту міністром закордонних справ Робіном Куком два роки тому після відомої військової акції НАТО проти Югославії? Чи і зараз Британський Уряд тримається четвертого принципу “Британської пропозиції щодо керування втручанням”: “стикаючись із широкомасштабною гуманітарною катастрофою, яку певний уряд, як було ним продемонстровано, не бажає чи не може відвернути або, навпаки, активно сприяє її розгортанню, міжнародна спільнота повинна втрутитися” (цит. за газетою “День”, 15.08.2000) Чи можна застосувати цей принцип на нинішню ситуацію на Близькому Сході? Якщо ні, чи не є це свідченням існування сумнозвісних “подвійних стандартів”, якщо порівнювати дії (або їх відсутність) Британії, спрямованих на врегулювання близькосхідної кризи із тим, як діяла Британія, зокрема, силою, у подоланні кризи косовської ? 2. Наступну тему я сподівався обговорити з Вами під час особистої зустрічі з Вами, знаючи Ваше донедавна приязне ставлення, аби спільними зусиллями захистити честь і гідність мільйонів моїх співвітчизників, загиблих під час Другої світової війни. Але, як тепер зрозуміло, не судилося, тому змушений викласти це досить розлого.

Я особисто шокований низкою послідовних публікацій у провідних британських газетах –починаючи з The Daily Telegraph від 24 січня ц.р. та аж до The Guardian від 1-го травня ц.р. та - під назвами “Війська Червоної Армії гвалтували навіть російських жінок, яких вони визволяли із концтаборів” (“Red Army troops raped even Russian women as they freed them from camps”) та “Вони гвалтували кожну німецьку жінку віком від восьми до 80 років” (“They raped every German female from eight to 80”) відповідно.

Я в жодному разі не заперечую права істориків та журналістів на відкриття так званих “білих плям” чи “заборонених тем” в історії. Більш того, до Вашої обізнаності, першим цю тему підняв не британський історик Ентоні Бівор (Antony Beevor), на якого посилаються автори цих публікацій, а білоруський письменник-фронтовик Васіль Быкау, чия принциповість і моральність широко відомі. Історичні розвідки на цю тему в німецькій пресі, наприклад, мають застереження, що “перед або під час їх читання корисно побувати на виставці про вермахт, яка розповідає про німецькі злочини в Росії. Німецький вермахт залишав після себе випалену землю” (Potsdamer Neueste Nachrichten, 27.01.02) А щодо згаданих публікацій у британській пресі, наважуся сказати як кваліфікований журналіст, я обурений однобокістю викладу і зневажливою лексикою на адресу мільйонів моїх співвітчизників, які воювали з нацистами. Я не буду втомлювати Вас цитуванням цих матеріалів – зайвий раз згадувати це паскудство мені неприємно ще й з особистих причин, оскільки всі чоловіки з моєї родини під час війни були в діючій армії, і їм теж по праву належить горде звання визволителів Європи від нацизму. Запевняю Вас, я докладу власних зусиль як журналіст і викладач, щоб жодні подібні паплюження не осквернили світлу пам”ять моїх полеглих рідних та честь і гідність тих, хто, дякувати Богові, живе.

На жаль, Уряд моєї країни ніяк не відреагував на появу цих обурливих публікацій. Тому я радий солідаризуватися із Послом РФ в Великій Британії паном Григорієм Карасіним, який назвав це “актом богохульства не тільки проти Росії та мого народу, але й також всіх країн і народів, які постраждали від нацизму”. (The Guardian, 25.01.02) Досить показово і те, що друкуючи лист Посла Росії, газета дозволила собі помістити поруч зневажливу репліку про те, що він, бачте, “дипломат із радянської ери” і що “в пост-радянській Росії Велика Вітчизняна війна ще й досі поза критикою”.

Але я хотів би дізнатися, Сер, як Ви можете пояснити таємничу для мене послідовність цих публікацій? Чи не вважаєте Ви ці зовсім не поодинокі матеріали британської преси не лише знущальними за формою, а й пронацистськими за характером? Чи не відбувається у Британії цинічна ревізія подій Другої світової війни, коли вирішальна роль і багатомільйонні жертви народів, які перебували тоді в складі СРСР, у перемозі над нацизмом, що відзначав Ваш видатний співвітчизник Сер Вінстон Черчілль, зараз не просто намагаються замовчати, а й заперечити, створюючи по суті образ агресора?

Дозвольте Вас запевнити, пане Посол, що Ваші відповіді неодмінно будуть опубліковані на сторінках журналу “Персонал”.

І на закінчення я хотів би особливо підкреслити, що мої велика повага та почуття особистої глибокої вдячності народові Великої Британії ніколи не зміняться, попри ласку чи хулу будь-якої посадової особи.

З повагою

Ігор Слісаренко

Головний редактор журналу “Персонал”