Нинішня криза – цивілізаційна, це криза суспільства споживання. Парадигми нового суспільства поки що ще не сформульовано, але ми повинні розуміти, що, залишаючись у межах старих економічних законів, не трансформуючи їх найрішучішим чином, ми приречені ці кризи переживати знову і знову.

 

Чому я вірю в силу позаекономічних настанов? Розкажу таке: ми з друзями бавилися в те, як краще змінити правила гри в шахи. Пропозиції були найрізноманітніші: від збільшення кількості фігур, клітинок, їх кольорів до взагалі тримірних шахів. А я запропонував кількісно нічого не змінювати, просто до наявних правил додавалося ще одне: гра, після того як хтось із гравців збиває королеву, триває ще лише три ходи, бо король, який залишився один, вмирає від журби. Спочатку здалося зворушливо і смішно, але й досі, повертаючись до ситуації, я не уявляю всю повноту змін у тактиці гри, до якої призводить це простеньке правило.

 

Я глибоко переконаний, що до методик світових рейтингових агентств потрібно ввести шкалу поправок. Це мають бути певні вагові множники, які враховуватимуть споживчу (валеологічну) цінність товару, послуги, їх позитивну екологічну, кліматичну спрямованість і т. д. (Так і задамо нову парадигму цивілізації.) Хай це будуть «відкриті» для обговорення й уточнення коефіцієнти, але хай вони впроваджуються вже. Бо є щось збочене в тому, коли за одними й тими ж методиками рейтингуються і шахта, і агрофірма, і компанія з випуску накладних вій для котів.