“Медіа-навігатор” спробує допомогти знайти власний шлях у буремному морі інформаційних баталій і маніпулятивних трюків.

Технологіями маніпулювання інформацією називають послідовну сукупність методів, прийомів і засобів маніпулятивного впливу, метою якого є спонукання суб’єкта до заздалегідь визначеного вирішення певного завдання. Грамотний підбор технологій дозволяє маніпуляторові домагатися запланованих результатів шляхом формування в масовій свідомості найбільш прийнятних для себе суспільних та діяльнісних алгоритмів.

Існує досить великий набір прийомів маніпулятивного впливу, заснованих на психології сприйняття людини.

— Метод ”унеможливлення фрагментації” полягає в поданні інформації нерозчленованим цілісним потоком, через що вловити якусь певну тенденцію виявляється досить складно й аналітику, а відтак для масового споживача інформації це стає взагалі практично нездійсненним завданням. Найяскравішим прикладом методу унеможливлення фрагментації може слугувати прийом “Білий шум”: зниження якості сприйняття фактів унаслідок подачі такої кількості новин, що людина відмовляється їх класифікувати. “Шум” може виникати й через подання суперечливих коментарів та протилежних оцінок, котрі не спираються на будь-які точні дані чи незаперечні факти, що можуть бути перевірені. “Шум” також може створюватися за допомогою “захаращення” фактів складними теоретичними викладками, заумними інтерпретаціями.

— Метод “обмеженого консенсусу точок зору” полягає в тім, що точка зору, цілком підтримувана суспільною думкою, не відкидається, навіть якщо вона не влаштовує маніпуляторів. Тут робота ведеться поволі: за основу беруться вже наявні точки зору, які поетапно “конвертуються” під прийнятні для маніпулятора.

— Метод “відволікання уваги”, або метод “копченого оселедця” (red herring). Як відомо, аби збити собаку зі сліду, достатньо протягти через цей слід копчений оселедець. Звідси бере свій початок і винайдений пропагандистами прийом. Застосовується цей метод для того, щоб відвернути увагу аудиторії від важливої, але невигідної маніпуляторам інформації за допомогою подання іншої інформації в максимально сенсаційній формі. У такий спосіб створюється відволікаюча емоційна домінанта.

— Метод “створення фактів” полягає в ланцюговому з’єднанні реальних фактів, що дійсно мали місце, з вигаданими правдоподібними і неправдоподібними. Щойно сумніви аудиторії щодо фактів другої категорії будуть розвіяні, вона без вагань повірить й у факти третьої категорії. Крім того, варто мати на увазі, що факти можна створювати й у буквальному значенні — створюючи, як це прийнято говорити сьогодні, “інформаційний привід”.

— Метод “об’єктивного підходу” полягає в умілому доборі фактів і “майстерному” їх коментуванні шляхом долучення або виключення деяких маловідомих фактів. У цей спосіб можна не тільки “виявити” неіснуючу тенденцію, але й “запустити” її в масову свідомість як справжню! Відтак вплив цього методу названо “ефектом Едипа”.

— Метод “історичних аналогій” вельми вигідний у багатьох аспектах. По-перше, пропагандист отримує змогу підлеститися до аудиторії, апелюючи до її ерудованості: “Адже ви пам’ятаєте, що...” По-друге, в історії й справді можна відкопати приклади чи не на всі випадки життя. Цей метод до того ж допомагає в конструюванні “історичних” метафор, котрі програмують об’єкт впливу, а також і потрібних “історичних міфів”, що використовуються в стратегічній перспективі.

— Метод “закидання брудом” полягає в підборі таких епітетів і такої лексики, що дають предмету розмови жорстко негативну етичну оцінку. Цей метод зараховується до числа найгрубіших пропагандистських прийомів, проте частіше від інших використовується в сучасній політично-інформаційній боротьбі. За допомогою цього методу образ “клієнта” перетворюється на суцільне “втілення зла” і під таким соусом і визріває в масовій свідомості.

— Метод “маніпулювання семантичною структурою висловлювань” полягає в ретельному доборі слів, які викликають або позитивні, або ж негативні асоціації, й поєднанні їх у такий спосіб, що зумовлює “потрібний” ракурс сприйняття інформації.

— Особливо хочеться звернути увагу на використання чуток, інакше кажучи, інформації агенції новин ОБК (Одна Баба Казала). Багато людей надають набагато більше значення повідомленій пошепки новині, ніж новині, оприлюдненій відкрито. Людина, котрій передали таку новину, хоча б і через ЗМІ, з певним “змовницьким” виглядом, вважає, що стала власником унікальної інформації — тож сам цей факт сприяє її самоствердженню. Цей трюк частенько використовується в різного роду “розслідуваннях” у ЗМІ під грифом “Цілком таємно” тощо. Загалом уся ця обстановка таємничості та втаємничення веде до міцного закріплення в пам’яті такого повідомлення. Відтак, повідомляючи “новину пошепки”, ЗМІ досягає найвищої ефективності в подачі інформації, а водночас знімає із себе відповідальність за її достовірність. Та й навіть подання новини у вигляді спростування “потаємної новини” (“Чутка про те, що такий-то знаний діяч — злодій, не підтвердилася”) сприяє тому, щоб у масовій свідомості відклалося щось зворотне. Тут діє принцип очікуваного обману: адже якщо люди балакають, значить, це неспроста.

— Використання дезінформації — досить грубий, але завжди ефективний прийом маніпулювання масовою свідомістю. Сила його в тім, що дезінформація викидається зазвичай у момент прийняття якогось важливого рішення, тож коли з’ясується правда, мета дезінформування вже буде досягнута. Як правило, спростування дезінформації у більшості випадків залишається непоміченим і вже не впливає на сформовані за допомогою неправди соціально-психологічні установки.

— Витік (“скидання”) секретної інформації, отриманої нібито з надійних, але “анонімних джерел”, організується частіше за все для того, щоб провести зондаж суспільної думки з того або іншого питання. У разі отримання негативної реакції суспільна думка піддається посиленій додатковій обробці, аби підготувати її до “належного” сприйняття запланованої політичної акції. А якщо ж реакція виявляється доконечно негативною, то завжди є можливість “спростувати” сенсаційну інформацію, оголосивши її “вигадками журналістів”.

В арсеналі маніпуляторів існує ще багато різних трюків. Проте, говорячи про маніпулювання, варто мати на увазі, що маніпулятивні технології можуть застосовуватися не тільки свідомо, тобто з певною “зловмисною” метою, але й цілком простосердо й ненавмисно. Особливо хибують на це журналісти, створюючи міфи про “героїв нашого часу”. Так, наприклад, в описах кандидата, якого підтримує журналіст (або ЗМІ), незалежно від видання і регіону обов’язково фігурує практично один і той же “джентльменський” набір ознак і рис, що відсилає нас не більш не менш як до міфологізованих образів. За цього найчастіше використовуються такі стереотипи: — доброта, людяність, увага до людей (“людяний і притягальний”);

— близькість до народу, простота, розуміння народних сподівань (“не святий, але простий”, “не боїться йти в народ”);

— чесність, щирість, прямота, вміння визнавати помилки і робити з них висновки,

— сильний характер, залізна воля, цілеспрямованість, напористість, уміння мобілізуватися в критичний момент;

— досвід, передбачуваність учинків, вірність ідеалам і принципам (“знаєш, чого чекати від нього в майбутньому”);

— працездатність, чудові фізичні дані (“високий, красивий, ладний”, “міцний, рішучий”, “у прекрасній формі”, “богатир”).

Що стосується негативних характеристик людей, котрі прагнуть до політичної діяльності, то й вони достатньо стереотипні: жадібність, владолюбство, нестриманість, брутальність, належність до “інших” (представник некорінної національності, виходець з іншого міста або регіону, має інше соціальне походження, “не таку” зовнішність і т. ін.)

Зрозуміло, що можливості маніпулятивного впливу не слід переоцінювати. Більшість людей у принципі мають досить потужні захисні механізми. Як свідчать дослідження з соціальної психології, під тиском маніпулятивного впливу можуть змінитися лише набуті в дорослому віці якості та переконання, однак аж ніяк не фундаментальні установки та особисті риси. Проте й применшувати ефективність маніпулювання теж не варто. Саме тому передовсім журналісти повинні вести постійну, безкомпромісну й вочевидь невдячну боротьбу зі спробами політичного маніпулювання. Інша альтернатива — це суспільство тотальної пропаганди.