А хто це до нас приїхав!? Та це ж Нікіта Сергійович Міхалков власною персоною завітав на власний бенефіс до Києва.

Кінопоет, який оспівує імперію (як російську так і радянську), особистий друг обох російських президентів, публічний апологет третього терміну Путіна. Людина, яка, за його власними словами, все ще не відокремлює Прибалтику і Україну від Росії, зібравши в кулак шарм радянського кінематографа, приїхав підкорювати Київ. На зустрічі з українською пресою він гідно відповідав на запитання і виглядав таким же емоційним і в міру цинічним, як його кіногерой сер Генрі з фільму «Собака Баскервілів».

Пане Міхалков, в одному інтерв`ю Ви сказали, що ми живемо в епоху королів, яким ніхто не говорить, що вони голі. Що Ви мали на увазі?

Коли я говорив це, я мав на увазі загальний стан нашого художнього життя. Справа в тому, що багато в чому наша проблема полягає в тому, що, вибачте за сленг, понти біжать попереду професії: бандани, сережки у вухах, джипи, черевики, такі всі мачо. А коли діло стосується справи, професії, виявляється, її немає.

В чому справа? Та в тому, що професія розмита швидкими грошами, які приносила реклама. Зараз буде набагато складніше…

Передовий консерватизм у всьому – це єдиний, здоровий рух для Росії, на мою думку. Що це означає? Це означає, що ти як дерево, яке може в різні боки тягнути гілки і не боятися вітру у тому випадку, якщо у тебе міцне коріння: традиція, історія.

Так, сьогодні є величезна кількість зірок, які не є зірками. Вони, можливо, відомі, але це не зірки. Є величезна кількість людей, які знімали кіно, тому що у них були гроші. Але це не означає, що ти маєш право знімати кіно, якщо у тебе є гроші.

Наприклад, бачу на екрані людину на прізвище Звєрєв. Який являє собою певну істоту, щось говорить, співає, танцює. Коли я на нього дивлюся, я думаю: власне, чому ти це робиш і чому я повинен це дивитися?

У кожного явища є негативні сторони і позитивні. Ось сьогодні криза, яка триватиме досить довго, принесе багато всім проблем. Я сподіваюся, що разом з проблемами, які вона принесе тим, хто може знімати кіно, але вона також принесе реальні проблеми тим, хто не може знімати кіно. Криза повинна їх просто змести, вона відсіє недієздатних.

За часів Сталіна були жахливі репресії, але...

Фільм «Утомленные солнцем» був побудований на запереченні сталінізму як системи. Зараз ви закінчуєте зйомки «Утомленных солнцем-2». Як вплинуло на вашу роботу те, що в Росії спостерігається певний інтерес до Сталіна. Його називають розумним менеджером, талановитим керівником...

В одному літописі ХІІ століття було чудово написано: «Щось не вийшло, тому що робилося з тяжким звіроподібним завзяттям». Це нам слов`янам дуже близьке, причому у всьому. Ми демократи з тяжкою звіроподібністю, такі ж комуністи із звіроподібністю і так далі.

Я не маю права судити. Так, були страшні репресії, це жахливо. Але є люди, які прожили якесь життя, вони у все це вірили, працювали, воювали до останньої краплі крові, щось будували. І цим людям сказати сьогодні з висоти дозволеності, що вони прожили життя бездарно, на мій погляд, просто не по-людськи. В даний момент йдеться не про те, щоб реанімувати Сталіна...

У Росії підходить до завершення телепроект «Ім`я Росії» (щось подібне до «Великих українців»), де Путін конкурує з Леніним. Що для Вас означає видатний росіянин? Що Ви відчуваєте, коли слухаєте нинішній гімн Росії?

Путін не конкурує з Леніним! З чого ви це взяли, там немає Путіна.

А може, у вас про це говорити не можна? Мало що! Я не хочу вам неприємностей. (Іронічно. – Авт.)

Що означає «нинішній гімн»? Для мене нинішній – це те, що і колишній. На мій погляд, там красиві слова, які вийшли з-під пера Сергія Міхалкова.

Щодо «імені Росії». Для мене це Столипін. Я захищатиму його на цій передачі. Саме він близький сьогоднішнім проблемам Росії. У 1908 році Столипін на Амурі попереджає і пропонує задуматися, яким чином зупинити завоювання Далекого Сходу Китаєм і Кореєю. Сьогодні ми стоїмо перед цією ж проблемою, тому для мене «ім`я Росії» – це Столипін зі всім комплексом його реформ і розумінням проблем.

Думаю, що я в Києві обов`язково сходжу в Києво-Печерську Лавру поклонитися його могилі.

Чоловікові заборонити полювання – все одно, що для жінки закрити магазини

Чи подобається вам вбивати? Маю на увазі не ваших кіноперсонажів, а вашу пристрасть до полювання. Ми багато читали в газетах, як ви полювали на диких гусей, приносили ведмедя як трофей.

Знаєте, коли ви мені говорите фразу «багато читали в газетах», я вам відповім – а на паркані що написане? Тому для мене це не аргумент «читали в газетах». Я сам з подивом багато про що читаю в газетах.

Я не вбиваю на полюванні! Я здобуваю звіра! Не треба плутати гостре з білим.

Якщо для чоловіка заборонити полювання, то це все одно, що для жінки закрити магазини.

Полювання – це величезна культура, це найбільший пласт культури.

Ви не називайте полюванням п`янку з людьми, які ходять п`яні по лісу і стріляють в самок, їм все одно кого убити, для них це явище позбавлене внутрішньої відповідальності. Так, це вбивство.

Справжнє полювання – це один з чоловічих тестів. Справа не в тому, щоб хоробро цілитися і стріляти, справа в тому, як ти ставишся до власного пострілу, як ти ставишся до того звіра, слідами якого йдеш.

Я якось полював на леопарда. Виявилось, що це не я на нього полюю, а він мене три дні вистежує.

Я не можу прийняти запитання – чи «подобається вам вбивати?». Якби я сказав, що подобається, то у мене був би медичний інтерес... Напевно, ви так і напишете.

Пане Міхалков, а ви верхи полюєте чи пішки?

Питання дуже правильне. Є полювання верхове з борзими, з гончими псами.

У мене є невеликий досвід полювання верхи, але, на жаль, це забута культура. Полюю так і так, але, як правило, пішки.

Щоб мене здивувати, мені показують сідниці, а я це вже бачив!

Вас особисто криза якось торкнулася?

Я дякую Господу, що ця криза не почалася, коли ми знімали основну частину картини «Утомленные солнцем-2», тому що ми б просто її не зняли. Зараз нам залишилося зняти 8–10% від загального об`єму. А знято майже 270 годин матеріалу. Це два величезних, великих фільми.

Думаю, що до фінансування підключиться держава, тому що інвестор призупинився.

Ви проживаєте дуже цікаве життя, спілкуєтеся з дуже талановитими, цікавими людьми. Чим сьогодні по-справжньому можна вас здивувати? І взагалі чи можливо?

Ви знаєте, дуже образливе питання. Ви мене вважаєте просто ідіотом! Таке враження, що приїхав якийсь надутий індик, якого нічим не здивуєш. Тоді навіщо ви зі мною розмовляєте?

Та мене всім можна здивувати! Наприклад, мені подобається ваша зачіска. (Сміється.).

Знаєте, я дуже хочу дивуватися, мені подобається дивуватися.

Інша розмова – що я часто натикаюся на те, що мене хочуть здивувати, а здивувати не можуть. А так їм кортить, просто жах. Чого тільки не роблять: сідниці показують. Але мене це не дивує, я це вже бачив.

Багато є дивовижного, причому в найпростіших речах. Я мрію здивуватися чомусь, я маю потребу дивуватися.

Весь сьогоднішній глазур закінчить монастирем

У ваших словах відчувається несприйняття гламура і глянцю. Як ви до цього ставитеся? По-вашому, криза якось вплине на це?

Гламур і глянець були в усі часи, тільки по-іншому називалися. Але тут спрацьовує те саме тяжке звіроподібне завзяття. Ну ось дозволили їм ці обкладинки. Ну що ми можемо дізнатися про людей, з якими якось познайомилися по телевізору, в шоу-бізнесі або в кіно?..

Так, я розумію, що завжди цікавить приватне життя, звичайно, цікавить перчене, солоне. Та ради Бога! Але коли це стає природною і єдиною їжею... Ну не можливо харчуватися тільки устрицями, та з глузду з’їдеш!

Устриці – дуже смачно, дуже дорого, рідкісно, а свіжі устриці з шампанським... Ось уявіть собі, як ви жерете ці устриці з шампанським з ранку до ночі, то чого вам захочеться через місяць?

Так і тут, коли життя на показ і на продаж. Коли людина будує будинок для того, щоб показати його іншим, а не для того, щоб в ньму жити. Коли людина одягається у щось, не тому що це їй подобається, а щоб показати це іншим. І йде зсув цінностей.

Сама цінність людини, життя людського духу і взагалі все, що пов`язане з російською літературою – з Толстим, Чеховим, Достоєвським, – все зникає, розмивається.

Ботокс розповзається, груди обвисають, целюліт приходить рано чи пізно. І що далі? А далі – все! Що тоді, коли доводиться відповідати на найпростіші запитання: батьки, діти, хвороби, здоров`я, багатство, убогість, смерть? Тоді починаєш розуміти, що все це «рожевий сон».

Знаєте, у мене відчуття, що кінець життя тих, хто сьогодні живе в гламурі, буде в монастирі. Я це щиро говорю. І не тому, що їх туди посадять, а тому що їх туди має привести відсутність відчуття зв`язку з душею і Богом. А ця відсутність може заповнитися тільки в концентрації монастирського життя.

Я ніколи не сидів на десяти коробках дупою і не чекав слави

Думаю, ніхто не сперечатиметься, що Міхалков сьогодні – це бренд, геній і живий класик. Як Ви почуваєтеся в цій ролі?

Ви ж мене тримаєте за повного ідіота! Я не піддамся на ваші провокації! Бренд, геній. Знаєте, найдурніше, що може бути на світі – це серйозно ставитися до себе. Ні, потрібно серйозно ставитися до того, що ти робиш. Це так. Але я скажу вам чесно, я не відчуваю своїх картин, не відчуваю їх ваги. Коли я дивлюся свою картину, думаю: «От йо-майо, оце зняв, ось молодець, от даю». Але у мене немає відчуття – «Ось це Я зробив!» Я боюся, щоб це не сталося. Я ніколи не сидів на десяти коробках дупою і не чекав слави, я відразу йшов далі.

Кажуть, що кожен фільм треба знімати, як останній. Нічого подібного! Треба як перший.

Так, я професійна людина, так, я можу якісь речі пропускати, але все одно для мене кожен знімальний день – це абсолютне підкорення, терра інкогніта, відчуття жаху, що нічого не вмієш.

Мені важливо, щоб ви так думали про мене, але, не дай Бог, щоб так думав я сам!

У ваших фільмах знімається багато українців. Це питання професіоналізму цих акторів чи все-таки ідеологічне? І чи будуть у вас нові проекти з молодими українськими режисерами, сценаристами, акторами?

Я людина старорежимна, тому поки взагалі нічого не розділяю.

У міні немає такого – «Ось, мабуть, треба познімати українців, а ось зараз треба литовців».

Для мене цих кордонів абсолютно не існує. Можливо, вони і є, тому що я сьогодні в аеропорту заповнював анкету, де написано англійською і українською. Але я заповнював російською. Може, мене зрозуміють.

Сам Господь послав нам Путіна

Пане Міхалков, Ви свого часу були одним з тих, хто підписав лист від представників російської інтелігенції на підтримку того, щоб Путін залишився на третій термін. Чи не здається вам, що таке повне єднання мистецтва і влади аморальне?

Аморально об`єднуватися з владою, яку не поважаєш. Ось це аморально!

Ви мене бачили на трибуні Мавзолею, на трибуні з`їзду партії? Маю на увазі КПРС. Ви коли-небудь чули, щоб я скандував щось на благо Брежнєва, Черненка чи навіть Єльцина?

Так, я брав участь у його компанії, тому що в цю секунду питання стояло – або він, або Зюганов. Тоді для мене було зрозуміло, що краще він, хоча я ніколи не був його шанувальником!

Ви чому вірите? Я хоч один фільм зняв для якоїсь влади? Чи є хоч один фільм, за який мені має бути соромно, тому що він - для когось?

Я вважаю, що сам Господь послав нам Путіна. Так, Господь послав Путіна!

У Єльцина є два серйозні вчинки – коли він поклав спокійно свій партквиток на стіл і коли прийшов і сказав (про Путіна): «Ось це людина, я йому довіряю, хай він буде». Слава богу, що він привів цього, а міг адже привести когось іншого. Він привів людину, яку я поважаю.

Якщо ви хоч ще раз послухаєте його промову в Мюнхені, яку в цьому залі слухали Європа і Америка, і в них хололи руки. Тому що багато хто думає так само, але сказати бояться.

Путін повернув мені повагу до своєї країни!

Я не хотів ніяких публічних листів, але я давно був переконаний, що чотири роки для президента Россі – це ніщо, це знущання, це страшний експеримент.

В Америці кожні чотири роки міняється фотографія дружини на столі в Білому домі, але ви не прокинетеся через чотири роки і не побачите на вулиці зелені або червоні прапори. А у нас це реально.

І що робити в такій країні, як Росія, з такими масштабами?

«Аморально»! Аморально тоді, коли я роблю це, щоб м`яко спати.

Між іншим, я зняв картину «12». Незручний фільм. Але я зняв його, будучи людиною вірною моїм відносинам з Путіним. І не дай Боже, щоб мої відносини з Путіним і Медведєвим вплинули на мою творчість. Як тільки вони мені щось скажуть, я не зможу з ними дружити! Довіра полягає саме в тому, що я можу кожному з них сказати, що я думаю. Я маю можливість це сказати, я не боюся це сказати.

Кілька років тому Путін у своєму посланні до народу цитував Ільїна... Так це я йому дав Ільїна сім років тому – великого російського філософа. А сьогодні Медведев цитує Столипіна...

Але це все не тому, що я займаюся їх просвітництвом.

Якби мені було сказано: «Ей, брате, ти дарма це зробив!» – все, це була б біда!

Не знаю, чи має фільм Балаяна якесь відношення до українського кінематографа

Що Ви думаєте з приводу українського кінематографа?..

Та я, власне, нічого і думати не можу. Я не знаю сьогоднішнього українського кінематографа. Я недавно бачив картину Романа Балаяна, але я не знаю, чи має ця картина відношення до українського кінематографа.

Мені здається, це я повинен вас запитати: «Чи знаєте ви свій кінематограф?»

Ну, якщо ви не знаєте свого кінематографа, то чому питаєте про це мене?

Які ви все-таки нехороші, ви знаєте, що його немає, а у мене питаєте. Думаєте, якщо у вас немає українського кінематографа, то він є у нас?

Записала Ксеня Лесів, УНІАН