Європейський Суд з прав людини нещодавно оголосив нове рішення, яке стосується конкуренції права на свободу слова та права на захист репутації. Цього разу рішення ухвалене не за статтею 10 Європейської конвенції (свобода висловлення поглядів), а за статтею 8 (право на особисте та сімейне життя). Суд одноголосно захистив право на приватне життя політика, який постраждав від нападок з боку журналістів. Ще більш цікавим є те, що політик програв свої справи у Румунії, бо румунські суди посилалися на практику Європейського суду про захист свободи слова. Громадські організації, що стоять на захисті прав журналістів, вже висловили своє занепокоєння новим рішенням Суду.

 

Обставини справи, власне, були такими. Заявником у справі виступив пан Лівіу Петріна (Liviu Petrina), румунський політик. У жовтні 1997 року під час телевізійної програми, яка стосувалася питань можливого прийняття проекту закону про доступ до інформації, що міститься в архівах колишньої служби державної безпеки (the Securitate), журналіст сатиричного журналу Catavencu, ідентифікований у судовому рішенні як C. I., стверджував, що пан Петріна співпрацював із цією службою. Цей журналіст, розвиваючи свої звинувачення на адресу політика далі, опублікував у листопаді 1997 року статтю у сатиричному щотижневому виданні. У січні 1998 року інша стаття на ту ж тематику і з аналогічними звинувачення була опублікована в журналі Catavencu іншим журналістом.

 

Заявник ініціював порушення кримінальних справ проти журналістів за наклеп (дифамацію) та образу. Обидва журналіста були виправдані національними судами, зокрема, на підставі того, що їхні ремарки були дуже загальними та невизначеними. У задоволенні цивільного позову заявника теж було відмовлено.

 

У 2004 році Національною радою з питань дослідження архівів Департаменту державної безпеки Securitate було видано довідку про те, що заявник ніколи не був у списку осіб, які співпрацювали із Securitate. Після невдачі в Румунії, пан Петріна подав заяву до Європейського суду з прав людини щодо порушення його права на повагу до власної гідності та доброго імені. У своїй заяві він посилався на порушення статті 8 Конвенції, яка закріплює право на повагу до приватного і сімейного життя.

 

У своєму рішенні Суд зазначив, що предмет спору в цій ситуації, а саме – прийняття закону, який врегульовував би питання оприлюднення інформації стосовно тих, хто співпрацював із Департаментом державної безпеки Securitate, – це питання, які широко висвітлювалися у засобах масової інформації і відігравали вагому роль у румунському суспільстві. Співпраця політиків із цією службою становила дуже чутливу соціальну і моральну тематику в контексті історії Румунії.

 

Проте Суд зазначив, що незважаючи на сатиричне спрямування тижневика Catavencu, названі статті за своїм характером були образливими для заявника, оскільки не було жодних доказів того, що він колись належав до організації Securitate. Окрім того, важливо зазначити той факт, що повідомлення, які містились у статтях, були достатньо чіткими та однозначними, без жодного іронічного чи гумористичного підтексту.

 

Суд зауважив, що у світлі характеру означених статей така «міра перебільшення» чи «провокації», яка була використана з боку журналістів, не була дозволена їм навіть у контексті принципів забезпечення свободи слова. Суд встановив, що реальність було перекручено без жодних фактичних на те підстав. Твердження журналістів вийшли за межі припустимого, звинувачуючи політика у причетності до організації, яка використовувала репресивні заходи та терор у своїй діяльності в інтересах старого режиму. Окрім того, на той момент не було жодного законодавчо визначеного механізму, який визначав би можливість доступу до секретних файлів служби Securitate, за діяльність якої заявник не може нести відповідальності.

 

Відповідно, Суд не був переконаний у тому, що підстави, з яких національні суди надали перевагу захисту свободі слова журналістів, були достатніми, аби переважити право заявника на повагу до його репутації. Таким чином, Суд одноголосно визнав, що мало місце порушення статті 8 Конвенції і призначив панові Петріні 5 000 євро компенсації нематеріальних збитків, які має сплатити уряд Румунії.

 

Зазначимо, що рішення ще не набуло законної сили і може бути оскаржене до Великої Палати. Однак перспективи такого оскарження навряд чи високі з огляду на те, що рішення було ухвалено одноголосно.

 

Останнім часом Європейський суд прийняв низку рішень, у яких відмовлявся захищати свободу слова, надаючи перевагу іншим правам. Зокрема, можна згадати рішення у справах Штоль проти Швейцарії (Stoll v Switzerland) 10 грудня 2007 року, Флукс проти Молдови №6 (Flux v Moldova) 29 липня 2008 року та Іванова проти Болгарії (Ivanova v Bulgaria) 14 квітня 2008 року. У всіх цих рішеннях Суд не захистив інтереси свободи слова, оскільки журналісти діяли безвідповідально та неетично. Наприклад, у молдавський справі журналісти звинуватили директора школи у хабарництві, базуючись лише на анонімному листі та не маючи на той час інших доказів. Потім видання відмовило директору у публікуванні відповіді.

 

Європейський Суд все більше уваги звертає на якість роботи журналістів, а не лише на суспільну значущість теми матеріалу. Рішення у справі Петріна проти Румунії лише продовжує цю практику. Позиція Суду стосовно того, що право на репутацію включається до права на приватне життя, також висловлюється судом не вперше, а є продовженням концепції, сформульованої у справі Пфайфер проти Австрії (Pfeifer v. Austria, заява №12556/03, рішення суду від листопада 2007 року).

 

Повний текст рішення у справі Петріна проти Румунії доступний на сайті Європейського Суду лише французькою мовою www.echr.coe.int Case of Petrina ver. Romania No. 780601/01.