Е! А ну негайно припиніть наїжджати на мій улюблений канал «1+1»! Ви просто ні фіґа не зрозуміли. Ви не врубилися, яку важливу справу він робить. Ну, от уявімо собі, що дивиться його хтось, хто перебуває за крок до самогубства. Уже й місце вибрав – метрополітен. І спосіб – останній крик моди! – кинутися під електричку. Уже все обдумав, ванну прийняв, прощального листа нашкрябав, коли глядь – а в новинах про оце саме: тато задушив маму, мама зарізала тата, нечемний онучок погладив праскою бабусю, скажений помідор покусав родину податківця, діти отруїлися шкарпетками татка і т. д. Аж страшно жити! Аж душа в п’ятки ховається! І який же він – оцей-о без двадцяти хвилин самогубець – висновок робить? Ха! Отож бо й воно! Він відразу бачить своїм гострим зором, що комусь іще хріновіше, ніж йому. У когось уже таке западло, що далі нікуди. І він тоді думає собі: а якого ж це я... (пі-пі-пі) ...зібрався робити? А от ні! На зло телебаченню буду жити. І живе. І ви щодня тепер, зайшовши у метро чи до маршрутки, можете бачити усіх цих врятованих від самогубства людей, читати у їхніх очах велику радість за те, що хоча світ, виявляється, і повне гівно, і їхнє життя повне гівно, але навіть у цьому повному гівні є й світлі моменти, бо життя продовжується наперекір усім потенційним самогубцям, які сьогодні трясуться разом із ними у маршрутці, а завтра... завтра стануть захоплюючим сюжетом для телебачення. І коли вам хтось в електричці стане на ногу, не ображайтесь, бо сьогодні він на ногу став, а завтра рідну маму заріже. І це прекрасно, що усі ці криваві драми подаються як топ-новини. Бо нема нічого в країні важливішого, після лупи, геморою, простати і місячних, за повідомлення про те, як якийсь ідіот задушив свого пасинка. І тут ми бачимо цього виродка, а ще – ЯК і ЧИМ душив. Бо це ж важливо нам знати, як слід душити. На всякий трафунок. Мало що. В житті усе згодиться. Але найбільше мене зворушив сюжет про читайте далі