Андрій Куликов: Повністю позбутися впливу власників не вдається навіть у
Створення громадського телебачення зараз не можливе, оскільки політики бачать у ньому додатковий ресурс політичного впливу. Таку думку висловив під час чат-конференції на «ПіКу України» ведучий «Свободи слова» (ICTV) Андрій Куликов.
- Пане Андрію, чому, на вашу думку, українські ЗМІ надають так мало уваги питанням розвитку і подолання бідності? Немає попиту чи самі медіа не доросли?
- Гадаю, що ця тема дуже складна і про неї писати (по-перше, зі знанням справи, а по-друге, з певними дієвими порадами) тяжко. Напевне, для того, щоби добре про це розповідати, треба й самому побути бідним. А іноді про це швидко забуваєш. Ну, і питання попиту грає роль.
- Що це за грамоту від Нацради ви отримали? Думав, що такі «відзнаки» вмерли разом із Радянським Союзом...
- Я її ще не отримав. Дізнався, що нагороджений, із «Детектор медіа». Так що за що, ще не знаю. Не відмерли ж із Радянським Союзом день працівника сільського господарства, металургійної галузі, і таке інше. Та й багато чого іншого у нас тягнеться з тих часів.
- Ви - ведучий передачі, що має назву «Свобода слова». Але чому тоді головними героями є політики? Політики і так мають безліч можливостей для того, щоб доносити свої думки (якщо вони є, до нас). Головною потрібно зробити просту людину, перед якою політики і чиновники відповідальні.
- Це дуже цікава пропозиція. І ми думаємо над нею. Потрібно шукати відповідний формат. А це непросто. Щодо безлічі можливостей - не зовсім згоден. По-перше, скільки можливостей політику не давай доводити свою точку зору, все йому буде мало. По-друге, не у всіх нас як глядачів, слухачів, читачів є змога дізнаватися відразу все. І той, хто не має змоги дивитися трансяції парламентських засідань або не хоче їх дивитися, може заповнити брак знань за допомогою нашої програми. І ще про просту людину. У рубриці «Вільний мікрофон» ми даємо змогу висловитися всім охочим глядачам у студії. Так роблять у інших формах і колеги на інших телеканалах. Так що робота триває. Далі буде.
- Андрей, что вам дают походы за грибами и есть ли что-то общее между тем, как вы воспринимаете мир, и тем, как это делают грибы?
- Грибы очень скрытны. И как они воспринимают мир, я могу только догадываться. Наверное, они тоже только догадываются. Ну, а если серьезно, походы за грибами дают мне возможность побыть одному в окружении сил, у которых можно набраться терпения, энергии. И вообще это, очевидно, замена любому другому увлекательному поиску, на который не хватает времени. И конечно, люблю грибы как яство, что особенно актуально в условиях финансово-экономического кризиса.
- Чи є у Вас плани знову працювати в Британії?
Планів таких не має. Але не заперечую, що колись можу взяти перерву і з півроку знову пожити там. Ну, а тоді, звісно, доведеться працювати. Але це можливо тільки після «Свободи слова», а не замість неї.
Планів таких не має. Але не заперечую, що колись можу взяти перерву і з півроку знову пожити там. Ну, а тоді, звісно, доведеться працювати. Але це можливо тільки після «Свободи слова», а не замість неї.
- Тяжело, наверное, не сравнивать самого себя с Шустером? Получается?
- Вовсе не тяжело. Так много других людей это делают, что ничего нового я здесь не придумаю. А потому не стоит и усилий.
- Андрію, наскільки легко Ви переформатувалися з радійника на телевізійника? Не всім це вдається…
- Звісно, не легко. Мені протягом довгого часу колеги з команди радили позбутися радійної манери ведення. З іншого боку, часом на вулиці чи в магазині мене впізнають саме з голосу. За моїми спостереженнями, з радійників часто виходять дуже вправні телевізійники. Це, я вважаю, ще один доказ того, що радіо - найскладніший для виконання засіб масової інформації, який дає професіоналу дуже багато навичок, які можна потім використати деінде. Згадаю ще, що й на радійника я перекваліфікувався з газетяра. Це було важче.
- Скажіть, будь-ласка, наскільки проект «Свобода слова» на ICTV може бути привабливим з огляду на те, що дещо подібні шоу є на кількох каналах?
- Якщо судити за рейтингами і частками аудиторії, ми не пасемо задніх. А окрім того, саме «Свобода слова» на ICTV і була тією програмою, від якої пішли «дещо подібні». От вам і відповідь про привабливість.
- Вам не здається, що у вашій програмі аж ніяк не народжується істина, а існує лише такий собі клуб «пагаваріть»? Для чого ви працюєте без мети?
- Не завжди народжується істина, згодний. Але ми завжди намагаємося поставити запитання в конкретній формі, визначити тему дискусії і часто закликаємо учасників спробувати накреслити конкретні способи дій або «рецепти». Я вірю в суму малих зусиль, яка, зрештою, спричинює якісні зміни. Гадаю, що наша програма виконує важливу суспільну функцію. І дає змогу глядачам побачити політиків і урядовців такими, як ті є, і часом впізнати себе у тих політиках і урядовцях. А ще ми надаємо змогу висловитися експертам з різних галузей, чиї думки, вірю, теж цінні для суспільства.
- Скажите, пожалуйста, вот мы все говорим - они, гости, ссорятся. А почему гостям не говорите, чтоб документы в студию приносили с обвинениями. Если уж наезжать, то доказательно!
- А им и говорить не надо. Часто приносят различные документы, иногда, правда, вытянутые из интернета. Но иногда при этом говорят - этот документ секретный. Но с тезисом о доказательности обвинений согласен, как и с тезисом об ответственности и политиков, и журналистов, и каждого гражданина страны за то, что в ней происходит. Вот только мера ответственности, наверное, разная.
- Вы успешный человек?:)
- Надо сначало установить, что такое человек. Я думаю, я успешный журналист, успешный переводчик. Но теперь я буду думать над вашим вопросом. И в следующий раз дам конкретный ответ.
- Ми звикли критично оцінювати стан української журналістики. Але невже відчизняний ринок медіа настільки гірший за те ж Бі-Бі-Сі, яке, зокрема, не найкращим чином висвітлювало війну в Іраку, будучи просто «медіа з американського пулу»? Які би позитивні риси української журналістики ви відзначили?
- Перш за все, її різноманітність. По-друге, бажання більшості колег працювати професійно. А це означає - і чесно. Я вважаю, що в укаїнській журналістиці пропорція «поганого» і «доброго» приблизно така ж, як і в британській. І, мабуть, як і в журналістиці багатьох країн континентальної Європи. Просто у нас це «погане» часто виразніше, ніж за кордоном. Окрім того, у нас, на мою думку, непомірно велика кількість учасників медіаринку.
Насамперед це стосується телебачення. Але і преси також. Тому і більше змоги виявлятися тому непрофесійниму і недосконалому, що в нас є. Але я вважаю, що стан української журналістики цілком відповідає стану суспільства. Це проблемний, болісний розвиток із величезними внутрішніми суперечностями, та в будь-якому разі - це рух уперед. І ще одне міркування. Ми так часто критикуємо свою журналістику, бо в ній ми мождемо бачити все: і професійне, і зовсім непрофесійне, і сіре. Про так звану західну журналістику ми переважно знаємо позитивне. От і виникає дисбаланс у сприйнятті.
- Що з вашим проектом ЖОРНА?
- Проект ЖОРНА успішно закінчився. Це був проект сприяння перебудові журналістської освіти. Книжки і обладнання, надані українським університетам за допомогою проекту ЖОРНА, використовують зараз у Києві, Сімферополі, Ужгороді, і не тільки.
- Як би ви прокоментували тезу про те, що українське телебачення, особливо найрейтинговіші телеканали, роблять із політики дійство, шоу, чим її знецінюють і привчають політиків та людей її так і сприймати - як шоу, позбавлене смислу? І такі передачі, як ваша, є зразками такої шоувізації політики?
- Я не певен, що ця теза правильна. Мені здається, що і наша програма, і чимало інших мають на меті і справді показують політику такою, як вона є. Просто не в стінах парламенту, Секретаріату Президента чи Кабінету Міністрів, а в телевізіній студії. Відповідно, є і відмінності у поведінці політиків. Але це відмінності зовнішні, а не посутні. І ще - в нашій програмі ми намагаємося також розкрити те, про що політики зазвичай не говорять. Це не завжди вдається, але успіхи бувать. Гадаю, бувають вони і в колег на інших телеканалах. Тому дивіться пильно і уважно. Ми часто піддаємося на привабливі ярлики типу шоуізація політики. Але ж ідеться не про форму, а про суть. Принаймні, для людей, які роблять програму «Свобода слова».
- Чи реально зараз створити в Україні громадське телебачення?
- Просто зараз - ні. Тому що ті, хто при владі, або ті, хто прагне бути при владі, ще не позбулися ілюзій щодо впливу телебачення на громадську думку і настрої виборців. Тому що вони намагаються використати чи не все телебачення в політичних цілях. І тому багато хто з них вбачає у громадському телебаченні додатковий ресурс політичного впливу. Тому за нього ведеться запекла боротьба, ще навіть коли його немає. Але я певен, що громадське телебачення і РАДІОМОВЛЕННЯ в Україні будуть, як є в більшості розвинених країн. Але для цього потрібно, щоб наші демократичні традиції стали міцнішими.
- Пане Куликов, які найбільші уроки ви винесли з вашої роботи на ВВС? Як вони накладаються на ситуацію з медіа в Україні?
- Найбільший урок - це те, що немає західної, східної, південної чи північно-східної журналістики, а є лише професійна чи непрофесійна. Щоправда, всередені тих категорій є істотні відмінності. Скажімо, «жовта пресса» також може бути дуже професійною за виконанням. Але тут набуває актуальності запитання, наскільки вона взагалі потрібна суспільству. Не мені на нього зараз відповідати. І підтема цього ж уроку - принципи точності, оперативності, актуальності новин і поточної інформації однаково важливі у всіх країнах, тільки не всюди однаково діють.
Але я бачив дуже багатьох українських журналістів, які через власні роздуми, дуже серйозний перегляд власних цінностей і справжню боротьбу доходили висновку про потребу цих принципів в Україні. І для цього їм не потрібно було знати, що ці поняття діють деінде. Я вважаю, що журналістська революція в Україні, до речі, відбулася не в 2004-2005 році, а наприкінці 80-их - на початку 90-их, як, власне, і ціла українська революція. І я вірю, що українській журналістиці судилося цілком гідне майбутнє. І якщо відбуваються відступи, то вони тимчасові.
- Вы верите политикам, которые приходят к вам на программу?
- Ну как не верить людям, которые с таким пылом убеждают нас всех в правильности своих идей! Так что, пока идет программа, могу усомниться только в точности данных, цифр, фактов, которые они приводят. Имею ли я право как ведущий им не верить? Я оставляю это право зрителям, как и право верить. А моя задача сделать так, чтобы зрителям легче было придти к собственным выводам.
- Як Ви почуваєтесь на ресурсі, де заборонені коментарі до статей?
- От закінчиться чат, доїду до робочого комп'ютера і спробую прокоментувати якусь статтю на цьому «ресурсі». Чи ви маєте на увазі якийсь інший? Наскільки мені відомо, на «ПіКу України» коментарі не заборонені.
- Как вы считаете, что будет со свободой слова в ближайшее время в Украине? Ведь тенденции не очень хорошие... Джинса, цензура собственников...
- Для того, чтобы преодолеть эти тенденции, необходимо оздоровление рынка. В частности, на телевидении должна произойти вертикальная структуризация и уменьшение числа телеканалов, а значит - усиление тех, которые останутся. Думаю, то же касается и прессы. Более сильные, а значит и более материально обеспеченные телеканалы и газеты, не будут так зависимы от внешнего давления или подкупа, как сейчас. А собственники?.. Думаю, их надо убеждать в том, что зрителям, слушателям, читателям по большей части интересно и удобно получать разнообразную информацию, а не откровенную агитацию или восхваление того же собственника. Не просто. Но я видел, как люди меняются, и думаю, что процесс это естественный. Хотя полностью избавиться от влияния собственников не удается даже в такой развитой демократии, как Британия.
- В последних передачах стилисты подбирают вам крайне неудачные костюмы: и цветовая гамма не ваша, и сидят плохо. Это во многом дискредитирует ведущего в кадре. Вы имеете право голоса при выборе гардероба?
- Конечно, имею. Но это право не столько голоса, сколько живота. Ни один стилист не убедит меня надеть костюм, брюки которого жмут в поясе. Но это претензия ко мне. Надо держать себя в форме. А на самом деле, я конечно доверяю своим стилистам - ведь они специалисты своего дела, как, кстати, доверяю и другим людям, которые работаю со мной: редакторам программы, продюсеру, режесерской группе.
Образ ведущего - работа не только стилистов, но и всех, кто помогает и часто очень существенно помогает готовиться к программе и вести ее. Я вот пользуюсь ответом на этот вопрос, чтобы подчеркнуть, что программа «Свобода слова» - это результат коллективных усилий и именно поэтому, если мне в ней удается сделать что-то полезное, я благодарен тем, с кем мне удается это сделать.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
«ПіК України»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Читайте також
Коментарі
1
Shift
5852 дн. тому
И все-таки некорректно задавать такие вопросы про грибы : ))))) Может, еще опрос среди людей на улицах Киева устроить?
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ