Після закінчення основної частини інтерв’ю у мене залишилося ще чимало питань, які потребували відповіді. Але ми і так проговорили понад годину, я почала збирати папери, диктофон, а Микола Вересень сказав:

 

-  Зачекайте. Якщо я лишусь один, то до мене почнуть усі підходити і просити автограф. Коли я сиджу в компанії з кимось, то хоч не атакують. Не просять фотографуватися і розписатися на шматкові паперу. Це, звісно, приємно, що ти викликаєш у людей приємні емоції, але не так же нав’язливо.

 

 

-  Розумієте, хтось один завжди може поламати 100 мільйонів усмішок. Цілий тиждень тобі можуть усміхатися, а потім... наговорять стільки неприємних речей. Можна 2 місяці усміхатися оточуючим, але все одно будеш уникати будь-яких зустрічей. 

 

- Ой, ні, немає в мене таких випадків. І взагалі, ніколи не задавайте питань, які містять префікс «най-». Якщо ви берете інтерв’ю у публічних людей, то маєте розуміти, що вони живуть інакше, ніж інші, і у них кожен день щось трапляється. А якщо ви берете інтерв’ю у людей непублічних, то така людина, яка живе звичайним життям, може визначити справді якийсь яскравий факт. У мене постійно яскраві факти, кожного дня (якщо не кожної години). Так сталося.

- А взагалі, Ви любите несподіванки?

- Так, а як же, це - найголовніше, що є в житті. Я знаю, чому ви поставили таке питання, тому що ви жіночої статі. Жінки, майже всі, люблять передбачуваність. Я маю на увазі жінок із великої літери, бо це звучить гідно - «Жінка». А чоловіки з великої літери, на противагу сильним жінкам, обожнюють непередбачуваність. І це природно. Людство вижило завдяки поєднанню сильних жінок і чоловіків, а також цих двох характеристик. Тому що чоловік іде полювати якогось там мамонта, і у нього постійно трапляються несподіванки. Іде і не знає, де на нього вискочить тигр, тому він має бути готовим до небезпеки. Жінка ж хоче дбати про оселю, дітей, вона хоче знати, що буде завтра, післязавтра, і спланувати все на рік вперед. Тому жінки в результаті перемогли, через те, що людство все ж розвивається в розрахунку на жінок, а не на чоловіків.    

 

 - Тут немає різниці, не потрібно робити такого поділу. Я думаю, що більше жіноча, ніж чоловіча. Колись у мене була розмова з Тетяною Устиновою на цю тему (авт. – письменниця, пише детективи). Я спитав: «Хто пише кращі детективи - чоловіки чи жінки?». Вона відповіла, що жіночий детектив – це тонкощі і деталі, а чоловічий  – це рух. А що таке журналістика? Це - деталі. Весь зміст змінюють деталі. 

 

 

- Я не хочу говорити цих дурних, пафосних слів. Тому що треба вжити слово відповідальність, а я його не люблю. Що таке відповідальність? Це твоя здатність відповісти на будь–яке запитання стосовно твоєї конкретної роботи. Чому ти це зробив, а це не зробив, а чому ти це так написав, а чому вжив такі слова, а чому для прикладу взяв цю людину? І коли ти зможеш дати відповідь на всі ці запитання, тоді ти - гарний журналіст. У нас журналісти дуже часто не фільтрують інформації, а просто беруть і видають її суцільним потоком, а бідні люди сидять і не знають, що з цією інформацією робити. Хороший журналіст не дозволив би собі «видавати в ефір» сміття, він би відшліфував, відібрав, пояснив.

 

 

- Ні. Можна, але до певної міри. Тому в Україні гарних журналістів 8 чи 10 чоловік. Їх дуже мало. І це реальність. Тому що один із засадничих чинників журналістики – це російською мовою «любознательность». Яка - в природі. А цьому навчити не можна. І, якщо людина не допитлива, то нічого в неї в журналістиці не вийде. В хорошого журналіста постійно виникає купа запитань. І, коли ти маєш здатність їх ставити, тоді ти - журналіст.

 

- Десь так. Принаймні мій випадок якраз свідчить, що це так.

 

- У мене не було освіти ніколи. Журналістська освіта – це просто досвід. Я багато працював на BBC. Взагалі, я історик за фахом. В мене є великий сумнів, що в українському світі існує словосполучення «журналістська освіта». В мене така підозра, що цього не існує. Це якась мильна бульбашка. Найкращі журналісти - це люди, які мають точну освіту: фізики, математики, хіміки, і це я ціную більше за все. У них менше емоцій. Вони не можуть закохатися в Юлю чи в Віктора. Вони просто рахують тут так, а тут так. А гуманітарна освіта завжди тягне за собою якесь емоційне навантаження.

 

Не хотілося писати нічого від себе.

Читайте і розмірковуйте. Можливо, хтось не погодиться, а в когось це інтерв’ю викличе негативні відгуки. Але в кожного є власна думка і кожна думка має право на існування.