Микола разом з продюсерською агенцією “Зелений пес” вирішив ступити на слизький від мила шлях західних та російських телезірок і випустити книгу-стенограму теле-розмов з відомими і маловідомими, але, натомість, епатажними героями програми “Табу”. Але, оскільки сам метр – за його ж словами – страждає на ідіосинкразію стосовно механічного процесу написання (хай то клавіатура, хай – авторучка), то й змушений був залучити до справи трьох дівчат, одна з яких є чимось на кшталт “письменниці нового покоління”, цьогорічним лауреатом літературного конкурсу “Смолоскип” – Світлана Пиркало. У ті часи, коли вона ще закінчувала філологічний факультет Київського університету ім. Т. Г. Шевченка, її менш відома (себто – зовсім невідома) однокурсниця написала вірша: “Філологині... Вони – не винні!..”

Презентація цього “Теле-бестселера-на-газетному-папері” нагадувала осіннє шоу “самотнього холостяка” і мала б носити епіграф з вірша українського класика сучасності Олександра Ірванця ( якому, до речі, і понині книжок такого формату ніхто не видає!) “Сорокаріччя дихає в обличчя”: ніяковий Лесь Подеревлянський, від якого вже давно ніхто не очікує вибухів ненормативної лексики; нудний Олександр Пономарів, “нєпонятно-шо-хотєл-сказать” Віктор Пsнзеник; воскова фігура Вєрки Сєрдючки, восковий двійник Миколи Вересня (геть не схожий), восковий – Чому? - Брежнєв...

Шампана, цукерки і п’ять тисяч накладу “Табу”... Сумно без жодних табу...