Кіно – мистецтво не лише інтелектуальної еліти (банально, але ж так!). Поготів, це кіно взагалі, зі свого найпершого зойку, коли лише рушив поїзд братів Люм’єр, було атракціоном для дурників. Тих, хто повірить в оману, «присяде» на ілюзію, витрусить останню копійку зі свого худого гаманця…

 

Але прагматичне ХХ століття без церемоній і без всяких попереджень провело жорсткий вододіл між кіно для «усіх» (тобто для дурнів) і кіно для «обраних» (тобто і для читачів «Главреда»).

 

І можливо, кіно як вид мистецтва та модель масових ілюзій таки щось і втратило від того «прикордонного» перетину?

 

А втратило воно – уже під захід сонця минулого сторіччя – здатність до власного внутрішнього міфотворення. «Міфи» почала творити, ліпити і малювати найнята голота – піар-менеджери, продактплейсмент, мерчандайзинг. Та інша свита. Яка латками покрита, а до мистецтва, власне, ніякого стосунку не має ні боком, ні прискоком.

 

Міфи від кіномистецтва стали чистою синтетикою. Стали брехнею – за дві підупалі (як груди літньої жінки) гривні.

 

Хто вірить зараз, друзі, в те, що Бред Пітт «найкращий актор», або Ніколь Кідман «видатна актриса»? Перший – кращий – у переливах глянцю. Друга – «видатна» – лише у двох картинах, коли поталанило з розумними режисерами. Усі інші – синтетичні міфи!

 

Якщо ж перекидати місток уже до нашого скорботного обійстя, то, можливо, і деякі наші негаразди-проблеми від того, що не зуміли вчасно навчитись якісно брехати… Тобто творити міфи – скажімо, про нове українське кіно (бо про радянське створено казок доволі багато).

 

Кожен порух у цьому новітньому напрямку – або нісенітниця, або відверта дурниця!

 

Міфологізують, скажімо, наш стрімкий рух назустріч «Оскару». Але ж перш ніж забавлятись такими вигадками, потрібно зовсім небагато – взагалі нікому не показувати ті стрічки (наприклад, «Аврору» Оксани Байрак), які віртуально, на думку наших креаторів, могли б претендувати на найвищу нагороду американської кіноакадемії.

 

От не побачили б люди добрі цього «кіна» – і витала б якась таїна у їхній підсвідомості. І чухали б вони свої потилиці, мріяли побачити-потрапити або віддати місяць життя за годину такого перегляду. А так – показали… І лопнув цей міф, як бульбашка з мила. Якщо вже така «Аврора» буде стріляти з нашого берега по Голлівуду, то наша кінореволюція вже дійсно ніколи не закінчиться переможно. (До речі, «монтують» новий кіноміф – про висунення на «Оскар» фільму від Олександра Турчинова та Саші Кирієнка: стрічка називається «Ілюзія страху», і, можливо, уже в самій назві попередження для майбутнього глядача – мовляв, спочатку буде страшно, а потім все мине...).

 

Або ж уже 38-й раз якось дивно міфологізують чудовий місцевий кінофестиваль – під назвою «Молодість». З кожним роком – чомусь – цей міф тане, як березневий сніг. Тому що піар навколо фестивалю будується виключно на персонах поважних, заслужених, але літніх – їхня молодість, згадуючи Єсеніна, пройшла, як з білих яблунь дим. Пригадайте, друзі, кого останні роки супроводжував масивний піар у зв’язку з цим фестом? Депардьє – підтоптаного ветерана французького кіно і видатного виноградаря. Софі Лорен – безсмертно-красиву жінку італійського мистецтва. Цього разу інтрига будувалась навколо вже давно пом’ятого життям Делона – чия молодість лише у ретроспективному перегляді стрічок Вісконті та Клемана. Навіть фільми-відкриття фесту – роботи поважних, але вже давно випробуваних часом майстрів… Або нашого Мащенка –
з його негараздом «Хмельницький». Або шановного Балаяна – з суперечливою цьогорічною стрічкою про райських пташок. Або мега-прем’єру в рамках нинішньої «Молодості» – «Чрезвычайный Черномырдин», яка наводить на дивні думки про концепцію та формат нашого молодіжного форуму, котрий, вочевидь, зачекався на ребрендинг…

 

Вивітрюється «міф», власне, молодіжного кіноогляду. І новий час взагалі мав би перетворити цей захід на суто студійне – в гарному сенсі – молодіжне «збіговисько». Де молодих судять у журі також молоді. Де бюджет фестивалю не залежить від прожерливих апетитів тих, хто встановлює оренду пафосного палацу «Україна» – а це 140 тис. грн! Жах. Отож найліпший піар можливої ідеальної «Молодості» – це концептуальна відсутність літніх зірок, дутих авторитетів, бездарного кіноолів’є, виготовленого кон’юнктурщиками на смак поважного замовника… Тобто простір – без кон’юнктури. Без поважних президентів фесту, без амбіцій бути «як усі». А з можливостями зробити «тільки як у нас» – бідно, але гідно!

 

І нарешті, ще один новітній кіноміф. Ну це вже просто як анекдот на закуску. Майже всі вітчизняні ЗМІ облетіла блага вість про те, що інтелектуальну гордість нашої країни, видатну майстриню свого жанру, народну артистку України (а це вже без всякого гумору), тобто Вєрку Сердючку запросили до Голлівуду – на ексклюзивний проект. Я вже приготувався було кричати: «ура! ура!». Адже не жарт – бюджет майбутньої стрічки понад $100 млн, а кандидатурою нашої виконавиці зацікавилась сама компанія Warner Brothers Entertaiment. А можливий контракт української зірки мав сягнути майже $1 млн – тільки за два (!) дні зйомок, друзі. А це не жарт! Світські телесюжети доносили до нас інформацію про те, як майбутня голлівудська діва вже читає цей сценарій на унітазі (колись я придумав, що він золотий)… І все було б гаразд. Якби не зустрів на тій же «Молодості» гламурного парубка, екс-ведучого телеканалу «Інтер», відомого погодного прогнозиста Олексія Дівєєва-Церковного… «Ти читав? – запитує. – Та, звісно, читав… Тільки що ж це за фентезі?» – «Та це все від мене пішло…»

 

І виявилось, що саме Дівєєв-Церковний і запустив у світ цю піар-технологію про голлівудське майбутнє Сердючки! Його американські знайомі (вочевидь, кінобізнесмени нашого ж роду, з нашого ж городу) вирішили знімати якийсь блокбастер з підозрілою назвою на кшталт «Мамо, а я люблю гея!». І для невеличкого епізоду – співачка-примара у спеціалізованому клубі – думали-гадали: кого б запросити? Як це кого? «Звізду» Євробачення!

 

Тобто навіть не сподівайтесь, що з Голлівуду нас кличуть Спілберг, Лукас або Джеймс Кемерон. Кличуть «свої» ж – які серед чужих… А наші й раді лементувати без приводу – «дорогою» у Голлівуд. І все одно, якщо все це здійсниться, щиро і ще раз радітимемо за нашу Сердючку… Немає творчості – зате будуть нові й нові міфи.