Нагадаємо, що Олександра Валентиновича потягнуло в світ кіно після написання ним однойменної книги. У 2005 році він працював главою СБУ, а вечорами писав історію такого собі бізнесмена на прізвище Короб, який боровся за владу, вплив і гроші, поки не зрозумів, що це в житті не головне. Сюжет книжки і, відповідно, фільму досить фантасмагоричний, адже червоною ниткою в нього вплетені біблейські мотиви (без таких посилів пастиреві протестантської церкви ніяк не можна). Режисером фільму став Олександр Кирієнко. Той самий, який знімав стрічку «Помаранчеве небо» на гроші іншого «мецената» – соціаліста Олександра Мороза.

 

Слід зазначити, що продюсерам вдалося зібрати непогану команду акторів для цієї стрічки. Наприклад, головну роль виконує відомий Андрій Панін (бізнесмен Короб), у своєму черговому «бригадному» стилі. Олена Бабенко грає його дружину. А також дружину царя Соломона. А історія життя самого Соломона по ходу картини і представляється автором як історія бізнесмена Короба. Ось така аналогія! Також у картині задіяні Олексій Петренко, Сергій Гармаш і Олексій Горбунов. Оператором виступив Сергій Михальчук, робота якого, безумовно, захоплює і підтверджує істину: майстер такого рангу здатний зняти кіно практично з будь-якого «матеріалу».

 

Звичайно ж, фільм «Ілюзія страху» сподобався прем'єр-міністрові України Юлії Тимошенко. Її, а також її родичів і половину політради БЮТ Олександр Турчинов привів на прем'єру картини в столичний кінотеатр «Україна» 21 травня цього року. Тоді після закінчення сеансу глядачі влаштували овацію, а сяючий віце-прем'єр соромливо обходив питання журналістів про потенційну можливість висунути фільм на «Оскара». Найближчий соратник Юлія Тимошенко висловилася по темі так: на її думку, цей психологічний трилер «розкриває душу Турчинова». «Прекрасні актори, прекрасні сучасні технології і, безумовно, наш Олександр Турчинов. Я думаю, він непоганий сценарист», – зазначила вона. Напевно, це достатня умова, щоб картина представляла Україну в Америці.

 

Кінокритики більш стримані. У сьогоднішніх умовах українського кіновиробництва вони вважають за краще говорити приблизно таке: «Добре, що хоч щось знімається». На жаль, про художню цінність фільмів, знятих останнім часом в Україні, ці самі кінокритики воліють мовчати. Один із них після показу приблизно так охарактеризував кінодебют Олександра Турчинова: «Я зрозумів, що Турчинов читав Булгакова. Але не зрозумів, навіщо».

 

Принагідно слід пригадати і українські картини, які вже претендували на участь у конкурсі Американської кіноакадемії. Це стрічки «Мамай» Олеся Саніна і «Аврора» Оксани Байрак. Перший фільм був відзначений як високопрофесійна робота з технічної точки зору. Насправді, як би не лаяли цю картину, звинувачуючи в зайвій епічності, після п'яти років можна з упевненістю сказати, що це був далеко не гірший варіант із того, що може взагалі запропонувати Україна в кінематографічному плані. А ось «Аврора» не те, щоби пройшла непоміченою. Як би це сказати делікатніше – зі знаком «мінус». До зйомок «Аврори» в послужному списку Оксани Байрак значилася серія телепрограм «Сентиментальні балади для серйозних чоловіків» і телемуви «Нероби». Про те, що «Аврора» претендує на «Оскара», в 2006-му писали: ця новина може змагатися хіба що зі звісткою про нобелівські претензії Дар’ї Донцової. Проте картину висунула Асоціація продюсерів України. Були, звичайно, серйозні сумніви, що точка зору продюсерів у питанні висунення картини на здобуття престижної кінопремії може бути вирішальною, а тим паче єдиною. Нагадаємо, що ні «Мамай», ні «Аврора» в конкурс не потрапили – не набрали достатньої кількості голосів членів кіноакадемії. Хоча саме «Мамай» дістав багато позитивних відгуків американської преси.

 

І ось – новий поворот: «Ілюзія страху» їде «за Оскаром». Хтось може зауважити, що таким чином ми знову не втомлюємося ганьбитися на весь білий світ. Хоча з того, що знімалося за останній рік в Україні, справді складно щось висунути на огляд метрів кіно світового масштабу. Виникає питання: то навіщо взагалі це робити? Щоб, услід за нашими чиновниками, члени Кіноакадемії тішилися, буцімто в Україні знімають оте саме «що-небудь»?

 

Наприклад, в Росії картина Анни Мелікян «Русалка», яка цього року висунута на «Оскар», була вибрана серед восьми претендентів за наслідками голосування російської оскарівської комісії. Крім «Русалки», серед претендентів на висунення були «Олександра» Олександра Сокурова, «Джоконда на асфальті» Володимира Наумова, «Живи і пам'ятай» Олександра Прошкіна, «Зникла імперія» Карена Шахназарова, «Одного разу в провінції» Каті Шагалової, «Полонений» Олексія Учителя і «Російська гра» Павла Чухрая. Конкурентна боротьба, як можна переконатися з переліку режисерів і фільмів-лауреатів різних фестивалів, досить жорстка.

 

Зайве говорити, що українська картина «Ілюзія страху» Олександра Кирієнка не мала «суперників» узагалі. Та й оскарівської комісії в Україні досі немає. «А як тоді?» – запитаєте ви. А ось як. Картину висунула Президія Академії мистецтв України, спільно з колегією Міністерства культури і туризму. Голова Державної служби кінематографії України Ганна Чміль сказала «Главреду», що «більше нікого». Фільми Романа Балаяна («Райські птахи»), а також Кіри Муратової («Ще дві історії») і навіть Олександра Янчука («Владика Андрій») «за процедурними моментами» не могли претендувати на участь у конкурсі, оскільки не були в українському прокаті. А ось «Ілюзія страху» була… два тижні в двох дніпропетровських кінотеатрах. «Олександр Кирієнко досвідчений і талановитий режисер, – також сказала нам Ганна Чміль, – і тому всі експерти дійшли такої одностайної думки. В той же час запропонувати картину на розгляд може хто завгодно, навіть глядач. Але в цьому разі заявку зробив продюсер картини Юрій Бутусов».

 

Він, у свою чергу, розповів «Главреду» докладніше, як це відбувалося. Продюсер заповнив відповідну форму-заявку, яку прислала Американська кіноакадемія Міністерству культури (оскільки оскарівського комітету у нас немає) і подав документи на розгляд експертної ради Мінкульту. «Я не в курсі, як відбувалося обговорення, і не знаю про те, що у нас не було конкурентів, – сказав Юрій Бутусов, – ми випустили в прокат картину в Дніпропетровську, на батьківщині Олександра Турчинова, і переконалися, що наш потенціал досить серйозний і після Дніпропетровська фільм можна випускати і у всеукраїнський, і в російський прокат. У нас уже укладено відповідні угоди. Фінансової участі в картині держава не брала – жодної копійки ми не отримали, це повністю комерційний проект».

 

«Главред» зателефонував Роману Балаяну, щоб дізнатися, як відомий режисер сприймає ситуацію з потенційними українськими «оскароносцями». Тим паче, його «Райські птахи» могли би потенційно стати претендентом від України. Цього разу Роман Гургенович був лаконічний: «Я нічого не знаю про український оскарівський комітет, я поняття не маю, як це висунення на «Оскар» робиться». Коли ми повідомили, що у нас немає такого комітету, режисер відповів: «Немає комітету? Ааа. У будь-якому разі, я не думаю, що мій фільм гідний «Оскара». А картини українських режисерів я не дивився». Ось так. Не гідний – то й не гідний. Режисери нового покоління Байрак і Кирієнко, судячи з усього, не допускають на свій рахунок таких «сірих» думок.