На виборах, як на війні – перемогу здобуває той, хто має найбільше ресурсів та вміє ними краще розпоряджатися. Відкинувши рудименти мажоритарних виборів з ярмарками, подарунками та соціально спрямованими акціями на зразок фарбування лавочок у парку, українські політики повели жорстку боротьбу за доступ до інформаційного тіла.

Адже той, хто перший оголосить про скасування недоторканості депутатів або надання російській статусу другої державної, того і капці. При цьому використовуються і батіг, і пряник. Змусь, або заплати – але матеріал мусить вийти.

Найпривабливішим ресурсом було, є і залишатиметься телебачення. Можна скільки завгодно друкувати агітаційних листків від виглядом незалежної преси, можна до посиніння креативити в Інтернеті, але, приміром, виходить ввечері Тимошенко у прямий ефір і розставляє банки з крилем по полицях.

Такий стан речей сильно відобразився на українських каналах, які 2004-го, здавалося, здобули свободу, 2006-го погрязли в «джинсі», а 2008-го опинилися в ситуації «при Кучмі було краще». Чому краще? Принаймні, все було зрозуміліше – це «свої», це «німці». Свої хороші,»німці» погані, зарплата – 10-го числа щомісяця.

Сьогодні все набагато складніше.

Є, приміром, «Інтер», зі своїми «Подробицями», всенародною інформаційною будкою. Задекларована на початку нещодавніх реінкарнацій каналу Ганною Безлюдною інформаційна незалежність довго лишалася морковкою для журналістів та глядачів. Смак морковки не зіпсував навіть похід у владу Валерія Хорошковського.

Але ситуація в країні невпинно погіршувалася, Тимошенко почала війну із «РосУкрЕнерго», і справжні господарі «Інтера» дістали батіг. Кілька інформаційних залпів від Фірташа, дивне інтерв’ю, коли, здавалося, ведучий та інтерв’юйований побачили один одного під час монтажу – і міф про «впливовий та незалежний» було розвіяно.

На солодке лишилася постійна присутність в ефірі «Інтера» «президента України за версіями програм Шустера» Володимира Литвина. А на додачу – істерія Юлії Тимошенко із відмовою ходити на ефіри цього каналу. Тоді журналістам «Інтера» вистачило довжини пам’яті поритися в архівах та піймати прем’єрку на, м’яко кажучи, неправді.

Маючи найбільший в країні рейтинг, «Інтер» є найефективнішою інформаційною рушницею, здатною вирішувати стратегічні питання. Тому питання «хто контролюватиме фактично першу кнопку країни під час президентської та ймовірної парламентської кампанії» є вкрай актуальним.

Менш актуальним є таке питання для «1+1» та «ТСН». Ідучи з каналу, колишній власник Олександр Роднянський прокоментував стан телевізійної служби новин делікатно. Мовляв, коли він був на каналі, «дня народження Балоги у нас не показували».

Втім, за часів Роднянського на «плюсах» півроку не показували Ющенка, за що потім довелося вибачатися в прямому ефірі. Натомість сьогодні Ющенка – забагато. Висвітлення його де-факто виборчого туру йде добротно, з трьома синхронами на тлі прапорів «Нашої України».

Так само 2004-го показували іншого кандидата – Віктора Януковича. Лише прапори були біло-сині. Втамувати політичне безглуздя нове керівництво «ТСН» намагається шаленим креном у бік жовтизни. Але стиль життя «трупи понад усе» може, за умов жорсткої політичної кампанії, змінитися на доступніші та зрозуміліші виборцям формати.

Ще одна особливість «1+1» – тотальна зачистка ток-шоу та розмовних форматів. Поки Безулик крутить барабан із вітчизняним інтуїтами від соціології, варто запитати: «А кому вигідно обрізати можливі інформаційні трибуни?». Все просто – немає ефіру, немає капців.

Втім, інформаційне шаманство «плюсів» відбувається у вкрай важкі для самого каналу часи. За період «без-батьківщини» він сильно втратив у рейтингах. Дожилися: за найбільш цінованою рекламниками аудиторією 14-49, «1+1» постійно посідає третє-четверте-п’яте місця, пропускаючи вперед канали холдінгу Пінчука.

Гасити пожежу викликали Олександра Ткаченка. Але хороший лікар – не патологоанатом, і це по-перше. А по-друге, навіть якщо пацієнт живий, то лікарю потрібний інструменти.

Найобережнішу політику веде «Новий», який ще не перший, з точки зору рекламістів, але вже другий канал країни. Свідомо, не роблячи ставки на інформаційне мовлення, «Новий канал» за останні пару років здійснив стрімку рейтингову експансію.

Сьогодні «Новий», відповідно до даних по найцікавішій комерційній аудиторії 14-49, посідає впевнене друге місце, місцями навіть змагаючись із «Інтером» за перше.

Своїми високими цифрами вічно молодий канал завдячує влучному програмінгу та гарному маркетингу. Та й успіх серіалів на зразок «Щасливі разом» свідчить лише про те, що народ України дуже втомився від політики і тепер, приходячи додому, вмикає не чергову «брудополивайку», а щось для душі, для відпочинку.

Хоча віддушину для політики «Новий» таки знайшов, заганяючи все під гострим соусом кумедності в «TV-таблоїд». Політики у трусах і без них – що може бути прекрасніше? До речі, найбільший рейтинг ця програма дала 1 квітня, коли її вели Тарас Чорновіл, Владислав Каськів та мати-героїня Ірена Кільчицька.

Сьогодні «Новий канал» тішить населення України черговими розважальними форматами. Кажуть, що у новому сезоні добре пішла «Тільки правда?», зроблена у стилі рекрутингових контор Черновецького.

Тому здається, і майбутні вибори «Новий» переживатиме без особливої участі у політичних баталіях. Адже так виходить і вигідніше, і спокійніше. Навіть рейтинги «Репортеру» потроху ростуть. А там, дивись, черговою жертвою «Нового» стане й «Інтер».

ICTV, вічний внутрішньохолдінговий конкурент «Нового», завжди робив зі своїх новин та інформаційних програм культ. Їхні «Факти» на найвищі орбіти виводили російські варяги на зразок Дмитра Кисельова.

З цієї самої орбіти «Факти» у 2004-ому бомбили Ющенка матеріалами на зразок «отруєння Ющенка ніколи не було». Сьогодні, кажуть, людина, яка готувала та начитувала ці матеріали спокійно працює у Секретаріаті президента – спічрайтером Балоги.

Але це вже повністю відповідає принциповій та послідовній позиції Ющенка зразка 2008 року.

Нині «Факти» хоч і декларуються як «фішка» каналу, але з ними така історія, що й зі «Свободою слова» після спринту Савіка Шустера. Ніби програми і потрібні, але вже не гріють, як раніше. Якщо спробувати обмежитися одним реченням – і новини, і «Свобода» припинили бути явищем, на яке чекали телеглядачі.

Головний плюс «ICTV» – він дає можливість виговоритися всім, у той чи інший спосіб. Зрештою, політика – це не Миколаївський глиноземний, тут можна спокійно розкладати яйця в різні кошики. Тому глядач може розраховувати, якщо не на об’єктивну, то хоча б на збалансовану інформаційну політику.

Той самий баланс, з поправкою на гумор, може дати й «СТБ». Давній прихід Мустафіна керівництво каналу може сміливо розцінювати як свій найвдаліший трансфер – зовсім скоро той зробив новини, які об’єктивно є найцікавішими в країні.

Єдине, що підводить – коли стилістика бере гору над змістом. А ще – історії на зразок звільнення Богдана Кутєпова. Репутація незалежних, цікавих, незаангажованих новин, яку канал вибудовував кілька років, виявилася трохи підмоченою після сюжету-росзлідування про світлофори-каруселі від Блоку Литвина на київських виборах-2008.

Новинам телеканалу «Україна» не до смаку душевні переживання їхніх столичних колег. Там досі царює махровий 2004-й, із поділом на «своїх», «чужих» та дні зарплати. Поки сам канал намагається здійснити прорив на чільні позиції українських рейтингів, його новини продовжують виконувати роль інформаційної будки.

Єдине, що може нині бентежити «українців» – під чиїми прапорами вони стоятимуть завтра. Адже Донбас виявився не таким вже і монолітним.

Головне – не дезорієнтувати своїх найвідданіших глядачів, які ще нещодавно затято гасили телефонними дзвінками будь-які паростки помаранчевого у «Дуелі». Якщо завтра їм треба буде любити не Йорка, а Ланкастера, тобто не Януковича, а Ющенка чи Тимошенко, то від такої ширини поглядів в них може статися клінічна електоральна смерть.

На тлі новин, щоденні переливання з пустого у порожнє від Шустера виглядають оргією свободи слова. Там навіть дозволяють собі критикувати політику Партії Регіонів і виголошувати яскраві антиросійські гасла.

Але, який продукт Шустер даватиме під час виборів – загадка природи. Адже жодні професійні принципи не заважають йому проспорювати Черновецькому дороге шампанське і нерідко розпивати інші напої з радником горе-мера Бектурсуновим.

(Можливо, під час таких бесід товарищі і народжують технологічні шедеври з голосуванням аудиторії, про що згодом трубить вся підмерська преса). Зрештою, коли рейтинги не виправдовують сподівань замовників, завжди доводиться чимось жертвувати.

Перший національний, який віднедавна просто Перший, влада терпить виключно через новини та необхідність робити трансляції державних свят. Одна вада – ніхто не може зрозуміти – хто в Україні влада.

З одного боку, Ілащук має безмежно завдячувати долі і президенту, який його призначив. З іншого – всі фінансові питання державного телебачення перебувають під жорстким контролем Кабінету Міністрів.

Певно, прийшов час призначити президентом НТКУ якусь жіночку, а то шпагат у президентів-чоловіків виходить занадто болючим. Під час гіпотетичних виборів парламенту та напевних – президента – Перший буде триматися з останніх сил, але підтримувати гаранта.

Нарешті, «5 канал» – найменший за рейтингами (його вже шматує навіть ТВI, який толком не вийшов на ринок), але далеко не останній за впливом. Що й підтвердило нещодавнє святкування чергової річниці каналу, яке зібрало весь політичний бомонд.

За доброю традицією, день народження збігся із політичною кризою, і тепер ефір на «5 каналі» знову потрібний всьому українському політикуму. Унікальності ринковій пропозиції додає практична відсутність гостьових студій на інших каналах.

Картину псують різні технологічні труднощі – підмічено, що на слові «Черновецький» може будь-якої миті обірватися пряма трансляція прес-конференцій в інформаційній агенції «УНІАН».

Але картину виборів «5 канал» точно подаватиме збалансовано. Адже довіра – це єдине, що тримає на ньому глядача.

Якщо підбивати проміжні підсумки, то можна констатувати невтішну тенденцію: з позиції глашатая телеканали потроху переводять в позицію рупора. І якщо глашатай ще мав вибір – про що і коли йому кричати, то в рупора такого вибору немає. Бо він – всього-навсього інструмент.

Василь Самохвалов, медіа-експерт, член Громадської Ради при Національній Раді з питань телебачення та радіомовлення, для УП