«Ще Гітлер говорив: "Ми тоді переможемо, коли українці й білоруси повірять, що вони не руські!" Цю тезу підхопили «америкоси» і здійснюють свій проект "Незалежна Україна". Є дурні та хворі люди, котрі піддалися на провокацію, є послідовники фашистських посіпак, які й утілюють цей проект у життя». «Слово "голодомор" вигадали політтехнологи, щоби вбивати клин між слов’янськими народами Росії та України в межах концепції Бжезинського |див. словничок| "Про необхідність створення керованого конфлікту між росіянами й українцями"». Подібні коментарі (щоправда, переважно російською мовою) про події в Україні повсякчас з’являються у всесвітній мережі. Автори, які ховаються за різними нікнеймами |див. словничок|, нав’язливо й не дуже переконують решту читачів, що вступ до НАТО означає втрату Україною суверенітету, української мови не існує, Віктор Ющенко – неонацист, Міхаіл Саакашвілі гірший за Гітлера, Америка ж хоче всіх пригнобити й змусити їсти гамбургери. IP-адреси |див. словничок| таких коментаторів часто свідчать, що відвідувачі увійшли в Інтернет з території Російської Федерації. Щоправда, трапляються українофоби з харківською, київською та навіть львівською «пропискою».

Таку масовість коментарів нібито простих людей, котрі фанатично підтримують курс офіційної Москви, оперуючи неіснуючими фактами (зазвичай, не приводячи жодних аргументів), можна списати на ефективність кремлівської пропагандистської машини. Водночас ще з кінця минулого століття в українському та російському сегментах Інтернету циркулює міф, згідно з яким в адміністрації президента РФ та у ФСБ функціонують спеціальні відділи, співробітники яких день і ніч не вилазять з «усесвітнього павутиння», переконуючи громадськість у правильності дій Кремля. Тиждень з’ясував, що цей міф не такий уже й далекий від реальності.

 «До того, як я сама почала цим займатися, для мене коментарі інших читачів були суттєвими, – зізнається Євгенія К., студентка престижного столичного вишу. – Тобто, включався механізм: о, люди так думають, може, вони дійсно праві? Якщо людина не знає механізму (проплаченого – Ред.) постингу |див. словничок|, то вона цілком може сприймати ці коментарі за чисту монету».

Ще півроку тому Женя працювала на штаб однієї політичної сили. Суть роботи: під виглядом звичайного відвідувача ненав’язливо відстоювати у форумах, блогах і коментарях до інтернет-публікацій «лінію партії». Платили близько 1 грн за 1 повідомлення. Умова роботодавця: оплачуваний пост – не менше 3-4-х змістовних речень. Тож постер має добре орієнтуватися в політичній ситуації та вміти інтерпретувати ту чи іншу подію на користь замовника й, відповідно, проти його опонентів.

Інтернет-програміст одного впливового політичного блоку запевнив кореспондентів Тижня, що «балакуни спеціального призначення» є на службі практично в кожної вітчизняної політичної партії. «У нас у штабі теж сидить пара людей для цього», – стверджує він.

«З цих коментарів можна завжди дуже чітко зрозуміти, з якого штабу який комплекс постів походить, – розповідає політолог Євген Золотарьов. – Тож, технологія впливу за допомогою коментарів зовсім не байка – це факт. І багато наших співгромадян тепер читають коментарі не для того, аби дізнатися думку людей, а щоб знати думки штабів політиків та спецслужб».

З ним згоден Володимир Фесенко, голова правління Центру політичних досліджень «Пента». На його думку, в усіх великих українських політичних сил є люди, завдання яких – коментувати у визначеному замовником руслі повідомлення в блогах, на форумах тощо. «Наприклад, мені відомо, що така технологія постійно використовується на сайті та форумі «Української правди», – розповідає він. – Взагалі, це одна з визначних інформаційних політичних технологій сучасності».

«За добу маєш надрукувати не менше 35-ти повідомлень – на конкретну тематику на конкретному сайті, – згадує студентка. – З власного досвіду знаю: якщо кілька днів заходити на один і той самий сайт і уважно моніторити форум і коментарі, можна дуже швидко вирахувати людей, для яких коментування є роботою, а не спілкуванням. Адже такі люди будуть постійно писати й вступати в дискусії з кожним, хто заперечує висловлені ними тези». За словами Жені, витрачаючи дві-три години на день, постер заробляє 800–900 грн на місяць. Це непоганий приробіток для студентів і жителів регіонів, де складно знайти пристойну роботу. До речі, більшість українських постерів-найманців виходять на «роботу» в Інтернет саме з провінції.

«Всі прекрасно розуміють, що Інтернет має величезний вплив на формування громадської думки, особливо в активної частини суспільства, яка давно переконалася, що газетам й телеканалам, які мають своїх чітких власників, вірити досить важко, – вважає Євген Золотарьов. – Саме на них і розраховані отакі-от технології непрямого впливу на свідомість». Ці люди швидше довірятимуть нібито такому, як і вони, простому читачеві, котрий висловлює буцімто власну незаангажовану думку. Технологія постингу, вважає пан Золотарьов, набагато дешевша, ніж створення власних успішних медіа-проектів, зокрема, інформаційних сайтів. І додає, що десять людей на ставці постера можуть за день перекоментувати майже всі вагомі суспільно-політичні інтернет-ресурси. А створення й підтримка власного може коштувати понад $50 тис. на місяць. Поширення технології постингу часто призводить до того, що на одному й тому самому сайті зіштовхуються команди коментаторів, найнятих різними силами. «Такі ситуації траплялись не раз, – зізнається Женя, екс-постер. – Певна річ, що постери прекрасно бачать один одного й вирізняють поміж звичайних коментаторів. Й інколи хочеться звернути увагу на них та гукнути: «Люди, не вірте їм, це все проплачено!» Але в нас є своєрідний пакт про ненапад, нейтралітет, згідно з яким постери не викривають один одного. Звичайно, поодинокі випадки бувають, але люди розуміють: заробляєш сам – дай заробити іншому».

Адміністратори популярних інформаційних сайтів підтверджують: російська аудиторія українських інтернет-ресурсів вельми активна. Більшість читачів, які у коментарях критикують дії керівництва України, мають російські IP-адреси. «Чи є ці люди штатними співробітниками ФСБ – сказати неможливо, – говорить Денис Масліков, головний редактор порталу газети «Дєло». – Але вони існують і в своїй діяльності використовують конкретні напрацьовані технології».

«Найчастіше коментатори, які займають відверто проросійську позицію, є постерами з Росії, – ділиться спостереженнями Євгенія К. – У мене навіть були випадки, коли я зав’язувала приватну переписку з такими-от коментаторами, під час якої вони визнавали, що, як і я, заробляють на постингу». Також студентка вивідала у співрозмовників, що заробіток у них набагато вищий, ніж в українських колег – $1–1,5 за повідомлення. «Я цілком підтримую тезу про те, що на український сегмент Інтернету йде цілеспрямована атака зі спробою маніпулювати свідомістю політично активних українців, – заявляє народний депутат і політолог Олесь Доній. – Наведу приклад із власного досвіду: сайт «Главред» намагався відстежити й систематизувати тих користувачів, котрі залишали відверто антиукраїнські та провокативні пости. Майже 80% із них мали російське походження. Не можна зі стовідсотковою впевненістю говорити про те, що це все – справа рук саме ФСБ, адже немає прямих доказів цього. Але почерк саме їхній – постійні намагання посіяти ворожнечу між різними частинами країни, недовіра до державних органів влади, зневага до української мови та державності тощо». «В принципі, методи цих коментаторів полягають у використанні НЛП |див. словничок|, – розмірковує Денис Масліков. – Коли людина під кожною статтею бачить сповнені агресії пости, то врешті-решт задумається: а може, справді в цьому є якась зернина правди?» Це як у прислів’ї: якщо людину сто разів назвати свинею, то на сто перший раз вона хрюкне.

Володимир Фесенко також припускає, що за «коментувальними» атаками на українські інтернетресурси стоять спецслужби. Та наголошує на тому, що звинувачувати у таких діях саме Федеральну службу безпеки Росії не варто, адже немає можливості точно перевірити цю інформацію. «Не варто думати, що будь-які проросійські коментарі на сайтах пишуть виключно співробітники ФСБ, – застерігає голова правління Центру політичних досліджень «Пента». – Адже в Росії й так дуже багато людей з агресивними антиукраїнськими настроями. Нещодавні події в Грузії тільки сколихнули ці процеси. Й усе ж не слід переоцінювати цю технологію. На мій погляд, це те саме, що стріляти з гармати по горобцях». Пан Фесенко сумнівається, що ФСБ витрачає свій потенціал на таке. На його думку, «реально російська спецслужба стоїть за вкидуванням потрібної інформації в інформаційний простір в інший спосіб».

«Не треба думати, що сидять собі співробітники ФСБ і пишуть коментарі під статті на українські сайти, – підтверджує Євген Золотарьов. – У надрах ФСБ є відповідні науково-дослідні інститути, які виробляють стратегії, базуючись на вимогах і потребах можновладців. Які, в свою чергу, залежні від середовища ФСБ. Потім ідеї та напрацювання цих інститутів спускаються до рівня «своїх» громадських організацій і фондів, які вже й займаються їх кінцевим втіленням у життя».

Раніше за політиків і спецслужб технологію постингу взяли на озброєння комерційні структури. Саме вона лежить в основі вірусного маркетингу в Інтернеті |див. словничок|, який подекуди ефективніший за звичні рекламні прийоми. Власне, популярні у інтернет-користувачів дотепні відеоролики про пригоди вуличного мага Девіда Блейна в оригіналі були вірусною рекламою французької фірми, що торгує інтернет-контентом. У подібний спосіб просувався в прокат російський художній фільм «Особо опасен» (Пам’ятаєте ролик про погром в офісі?)

Уже не таємниця, що багато хто з блогерів-тисячників |див. словничок| не соромляться брати гроші від комерційних структур за приховану рекламу. Наприклад, блогеру під ніком «Прокуратор», за його власними словами, прихована й відкрита реклама в щоденнику приносить близько $1,5 тис. на місяць. У бізнесі на власному блозі помічений Goblin Gaga – популярна, ледь не культова особистість в інтернетпросторі. Минулого року він став об’єктом критики у зв’язку з брутальною погано прихованою рекламою одного московського салону меблів. Сьогодні активно просуває художній фільм «Каменная башка», в якому знявся російський боксер Микола Валуєв.

Блогери-тисячники не обходять увагою й міжнародну політику. Цікава тенденція: ті з них, хто підробляють на вірусному маркетингу, переважно жорстко критикують США, Європу й Україну, однак стримані у висловлюваннях щодо дій російського уряду. Вірогідно, вони просто патріоти своєї вітчизни. Щоправда, цитована вище студентка також поділяє погляди партії, на яку працювала.

Збіґнєв Бжезинський – американський політолог, соціолог і державний діяч, тривалий час вважався одним із головних ідеологів зовнішньої політики США.

Постинг (похідне від англ. posting) – написання повідомлень у інтернет-форумах, блогах, коментарів до статей і новин тощо.

Нікнейм (від англ. nickname) – прізвисько, псевдонім, що використовується користувачем в Інтернеті для спілкування у чатах, форумах, блогах тощо.

IP-адреса (Internet Protocol Address) – унікальний ідентифікатор (адреса) комп’ютера, підключеного до всесвітньої мережі.

Гадити в «коментах» (сленг) – залишати багато коментарів (зазвичай нав’язливого, негативного характеру) до публікацій в інтернет-виданнях, повідомлень у форумах, блогах. Суперечки в Інтернеті з українських питань (голодомор, приналежність Криму, друга державна мова тощо) отримали окреме визначення – «хохлосрач».

Вірусний маркетинг/реклама – маркетингова техніка, що використовує соціальні мережі («Однокласcники.Ru, livejournal.com тощо) для підвищення популярності бренду, товару, послуги. Достатньо в одному місці розмістити вдалий рекламний матеріал, далі його поширюватимуть користувачі Інтернету.

Блогер – користувач сервісу online-щоденників (livejournal.com, li.ru тощо), тисячник – популярний блогер, щоденник якого регулярно читає тисяча й більше відвідувачів.

Goblin Gaga (Руслан Паушу) – один із лідерів віртуальної контркультури «падонків», що ґрунтується на епатажному спілкуванні. Його часто плутають з просто Goblin, що став відомим завдяки альтернативному перекладу й озвученню популярних кінофільмів «Зоряні війни», «Володар кілець», «Великий куш» та інші.