Слава Богу, що німецька культура не обмежується Ернстом Юнґером, італійська – Філіппо Марінетті, норвезька – Кнютом Гамсуном. Ба більше: слава Богу, що вже створені тексти, фільми та картини живуть автономно від своїх творців, а часом – і всупереч їм.

Бо ж в іншому разі довелося б констатувати, що російська культура перетворилася на ужиткову ганчірку в руках кремлівської ґебні і, що кращий вихід для нормальної людини – забути назавжди про існування цієї культури.

Насправді ж ідеться не про всю російську культуру, а про її певний сегмент. На жаль, сегмент помітний. Але ж які прізвища - Юрій Башмет, Андрій Бітов, Еліна Бистрицька, Фазіль Іскандер, Василь Лановой, Карен Шахназаров... І далеко не тільки вони самі, а й інші, не з такими гучними для українського пострадянського вуха іменами.

І от ці люди, ці світочі культури, підписали текст звернення, подібного до якого не було навіть у сталінсько-брежнєвські часи.

«В Лондоне и Нью-Йорке делами по-прежнему заправляют евреи, держащие в своих руках остальные народы. Евреи забронировались в Лондонском Сити и в могущественных американских трестах. Там их золотые крепости, а их оружие, с помощью которого они нападают на весь мир, золото. Из этих крепостей они разжигали пожар мировой войны. Черчилль, Рузвельт, Сталин и многие другие политические деятели современной Европы подкуплены евреями, находятся на содержании у них, как продажные женщины.

На этих людей тратится еврейское золото, текущее в кабинеты министров и государственные учреждения, руководимые еврейскими ставленниками. Еврейскому фронту удалось с помощью лжи, травли и клеветы, мошенничеств, обмана и подкупов вовлечь Англию, Америку и СССР в войну против национал-социалистической Германии».

Ні, ясна річ, цей текст підписаний не ними. Його автор Роберт Лей, один із найближчий соратників Адольфа Гітлера, керівник Німецького робітничого фронту, і написаний він давно.

А щойно названі діячі російської культури поставили свої підписи під дещо іншими словами:

«Считаем необходимым обратить внимание мировой общественности на то, что региональная война, развязанная марионеточным режимом Михаила Саакашвили против населения Южной Осетии, есть не что иное, как начало необъявленной войны, которую США и их европейские союзники развязали против России руками братского грузинского народа...

Одурманенная националистической риторикой и подстрекаемая коварной политикой США, значительная часть грузинского народа забыла, что поднимает оружие против брата и друга, чья искренность и надежность испытана веками, и не осознает в полной мере, что служит орудием в руках новой «Империи Зла».

Россия остается самым серьезным препятствием на пути к глобальному мировому господству США и установлению по всему миру нового тоталитарного режима под личиной «демократии»...

Именно поэтому она наиболее чувствительна к тем симптомам тоталитаризма, которые легко угадываются в многолетнем единодушном одобрении мировым сообществом преступных военно-политических авантюр США по всему миру».

У цьому тексті тільки замінити «США і їхніх європейських союзників» на «англо-американських плутократів та євреїв», а Росію як головну перешкоду на шляху до панування цих плутократів – на Німеччину, і вперед, можна вставляти цитату в нові видання текстів нацистських бонз.

Скажімо, у це, де, зокрема, говориться:

«Германский народ никогда не питал враждебных чувств по отношению к народностям России. Однако свыше двух десятков лет еврейско-большевистская власть в Москве старается разжечь пожар не только в Германии, но и во всей Европе».

Це вже не Лей, а сам Адольф Гітлер обґрунтовує свій наказ почати війну з СРСР. І, ясна річ, веде мову про дружні почуття до народів Росії. Так само, як і підписанти звернення, які не забули засвідчити свої дружні почуття до грузинського народу, «с которым Россию связывают многовековые культурно-исторические узы».

Інший фрагмент звернення діячів російської культури – це використання технології, яку у відомстві доктора Геббельса цинічно називали «м'ясо» - коли не вистачало реальних жахіть війни, бралися неминучі під час бойових дій факти загибелі цивільного населення і множилися на 10, а то й на 100.

«Грузинские военные формирования, оснащенные самой современной боевой техникой США и НАТО (невже ж літаками «Стелс», бойовими роботами й танками «Леопард-ІІ»? – С.Г.), совершили вероломное нападение на мирных жителей самопровозглашенной Республики Южная Осетия. Войска Грузии применили против мирного населения тяжелые танки (Т-55 чи Т-72 – «важкий» танк? – С.Г.), артиллерию, боевые самолеты, ракетные комплексы (єдині ракетні комплекси, які є у грузин, - це зенітні – С.Г.); стерли с лица земли десятки населенных пунктов, превратили в руины столицу Республики Южная Осетия – город Цхинвал; уничтожили все школы, детские сады, жилые дома, больницы, пекарни (всі житлові будинки? – ну-ну – С.Г.); лишили население воды, газа, электричества; привели Южную Осетию в состояние гуманитарной катастрофы.

Они подвергли страшным пыткам и издевательствам детей, женщин, стариков, уничтожили около двух тысяч мирных жителей, вынудили бежать в Северную Осетию – Аланию и другие республики и области Северного Кавказа десятки тысяч жителей республіки».

Коментувати це я не буду. Кожен, хто почитає нацистські листівки 1941 року про звірства «жидобільшовиків», легко впізнає стилістику. І це при тому, що більшовики таки справді чинили беззаперечні масові вбивства!

Але мова про інше – про стилістику, про мову, якою заговорили російські діячі культури...

Я розумію, доктори філософських наук Зюганов та Жириновський і примкнулий до них малоросійсько-кримський доктор історичних наук Грач, але Бітов, Бистрицька та Іскандер?!

Але от лихо – не врахували автори звернення, що надворі не 1941 рік, а космічна доба, отже, з космосу з використанням системи UNOSAT неважко визначити, що пошкоджено чи зруйновано приблизно 1/6 споруд у зоні бойових дій в Південній Остетії.

І якщо врахувати, що грузини атакували Цхінвалі півдня, а росіяни – дві доби, то постає маса дуже цікавих запитань.

Але, зрозуміло, не до зазначених діячів російської культури. Бо ж з публікою, яка використовує тоталітарно-ксенофобську лексику і звертається «ко всем людям доброй воли с призывом выступить против откровенной лжи, которая развертывается мировыми средствами массовой информации в связи с событиями в Южной Осетии», говорити немає про що. Так само, як не було предмета для розмови з тими, хто в «Майн Кампф» й інших подібних текстах розводився про «єврейські газети», які, мовляв, «цинічно оббріхують все святе для німецького народу».

На щастя, німецька, італійська і норвезька культури, як і російська, не обмежуються колись видатними достойниками духу, які перетворилися в силу тих чи інших причин на банальних холуїв своїх фюрерів і фюрерчиків.

Але у сьогоднішній Росії, схоже, в іншій стилістиці у ЗМІ говорити вже не прийнято – хіба що в тих поодиноких Інтернет-виданнях, які зберігають честь справді колись великої культури.

Колись ліберальні «Известия» від 13 серпня 2008 року. Стаття такої собі Ямпольської «Не желаю нам друга такого» – про те, як Вахтанг Кікабідзе, він же Буба, відмовився від російського ордена Дружби у зв'язку із агресією Росії проти Грузії.

Той самий лексикон і та сама стилістика. Не буду цитувати хамські випади Ямпольської проти Кікабідзе – ця театральна критикеса (!!!) не заслуговує на трансляцію її, з дозволу сказати, думок щодо дій знаного майстра сцени і кіно.

Не втримаюсь, утім, щоб не потішити читачів велемудрою заувагою авторки стосовно всіх акторів усіх часів і народів, включно із Шекспіром, Мольєром, Чапліном та Станіславським: «С актера, тем паче с талантливого актера, в интеллектуальном плане спрос невелик – и в Грузии, и в России, и по всему миру. Профессия такая - семи пядей во лбу не требуется».

Куди там мала тягнутися в істинного арійця рука при слові «культура», а?

Проте мова про інше: «выражаясь современным грузинским языком – native mother», «когда дурацкий морок закончится, Саакашвили отбудет туда, откуда прибыл (я не преисподнюю имею в виду, а всего-навсего Соединенные Штаты Америки)», «предсказуем, как два цента» і так далі.

Ясна річ, так писати про якихось там «піндосів» у Росії нині прийнято, навіть серед освіченої публіки. Але ще раз нагадаю, що так само про «американсько-англійських плутократів і євреїв» писала преса нацистської Німеччини.

...І тут я хочу зарані попередити певну категорію читачів: усе сказане – не апологія режиму Саакашвілі і не ода на честь президента Буша-молодшого й американського способу життя. Ба більше – і не заперечення фактів насильства рядових і генеральського ідіотизму, які мали місце з грузинського боку під час бойових дій. Нарешті, немає в цьому тексті і щонайменшого оспівування якихось єврейських чеснот, а чи достоїнств плутократів минулого і сучасного світу.

Йшлося про інші речі – про те, в затінку якого геополітичного сусіда ми сьогодні живемо і що несе українським громадянам нинішня офіційна російська політика і культура.

А ще – пунктиром – про те, що чекає всіх нас у недалекому майбутньому і, яка стилістика пануватиме у нашій політиці і культурі на разі, якщо провідні гравці вітчизняної політичної сцени і далі розгойдуватимуть човна на ймення «Україна».

Чи, можливо, така стилістика насправді рідна та близька і тим, хто зараз у нас аж навшпиньки стає, щоб із Кремля помітили його беззастережну підтримку, і тим, хто демонстративно бавиться вишиванками і виставляє себе українським суперпатріотом?

P.S. Недавно купив для молодшого сина на Петрівці диск із телесеріалом «Чотири танкісти і пес». Так от, не полінувався хтось влізти й дубляж і дуже незугарно спаскудити прізвище грузина-танкіста, яке, за химерним збігом обставин, в оригіналі звучить і пишеться як «Саакашвілі». Але ні!

Тепер у російському перекладі – щось на кшталт «Сакхакашвілі», чого в грузинській мові бути просто не може. Як не згадати, що в нацистському кінофільмі Миколая Коперніка зробили істинним арійцем Ніколаусом Копперніком...

P.P.S. Щойно Андрій Бітов відкликав свій підпис під зверненням і заявив, що текст писався без його особистої участі. Слава Богу, краще пізно, ніж ніколи публічно засвідчити, що ти не став частиною ґебістського апарату...

Сергій Грабовський, кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників, для УП