- Я хочу створити виробника для багатьох видань. Одному виданню (навіть великому) важко, дорого і, на мій погляд, не дуже ефективно тримати цілий відділ розслідувань. Інституція, яка для всіх робить розслідування – це для всіх зручно. З одного боку, це буде місце, в яке стікатиметься інформація, яке вирощуватиме хороші кадри, яке матиме традицію й репутацію, якому можна буде довіряти. З іншого боку, для видань це буде легкий і дешевий спосіб отримувати хороші тексти, які власноруч їм виробити важко.

 

- Я маю на увазі телевізійний жанр, але лише - на майбутнє. По-перше, на телеканалах, на відміну від газет, є хороші зразки навіть складних розслідувань. Я, як глядач, із задоволенням за цим спостерігаю. По-друге, це, можливо, найбільша проблема, – телевізійний жанр – це завжди людська історія. Не буває телебачення без людської історії, а людські історії потребують хеппі-енду – це теж вимога жанру. А в країні, де окремі судді беруть хабарі, окремі прокурори, міліціонери не виконують своїх обов`язків виникають дуже великі проблеми з хеппі-ендом. Газетні розслідування трохи інші: більш зорієнтовані на розкриття інформації, на відповідь на запитання «чому»? Навіть якщо наступного дня після нашого розслідування не піде у відставку, скажімо, міністр охорони здоров`я, це не біда. Внутрішня журналістська ціль в іншому, щоби люди розуміли, що відбувається, як це можна змінити, від кого це залежить, хто це змінює, або гальмує і як люди самі в цій ситуації можуть дати собі раду.

 

- У порівнянні з періодом Леоніда Кучми працювати легше принаймні психологічно. Дослідження Інституту масової інформації показують, що різко скоротилася кількість агресивних нападів на журналістів, залякувань. Хоча певний ризик залишається. Ми з колегами вже обговорювали, що, можливо, варто купити пістолет із гумовими кулями. Я сказав, що не буду купувати, бо я людина запальна, а на вулиці стільки невихованих людей, що можу використати не за журналістським призначенням (сміється – прим.)
 
- Чи є ефективною зараз допомога й підтримка медіа-профспілки?

- Профспілка для мене - болюча тема. Я буду або добре, або нічого не казатиму про неї.

- Чому?

- Ця організація переживає велику кризу. Це теж природньо, бо те покоління, яке створило профспілку, надихнуло її на певні успіхи, або пішло з журналістики, або вже заглибилося у власні проекти, які змінюють журналістику. А нове покоління журналістів з різних причин ще не усвідомлює потреби консолідації, чи працює в дуже несприятливому середовищі, де зараз не погроза, а підкуп є головною проблемою журналістів. 2002-2004 рр. – роки розквіту профспілки. Основна проблема тоді полягала в залякуванні, тиску, проти цього ми тоді давали собі раду. А от до проблеми підкупу більшість журналістів виявилися не готовими, як, до речі, і більшість громадян. Взагалі проблема корупції в медіа – це як ракова пухлина. 5-10% журналістів, якщо ми говоримо про центральні телеканали, живуть за твердими професійними принципами, щоб не сталося. Інші, на жаль, з різних причин – через побоювання втратити роботу, посаду, або зарплатню – готові жертвувати професійною етикою.
 
- Яким чином ви формуватимете команду журналістів бюро «Свідомо»?

- Найперше, я планую зібрати маленьке коло людей, які або на постійній основі, або на принципах співробітництва робитимуть розслідування від імені бюро. Це коло буде фактично контролюватися наглядовою радою, яка утворена з авторитетних людей, які не працюють у бюро й не отримують ніяких послуг від бюро, грошей, а тільки витрачають свій час. Вони матимуть право ветувати будь-яку людину, яка захоче співпрацювати з бюро, або будь-яку тему. Це зроблено для того, щоб регіональні видання, та й усі, хто нас буде використовувати, розуміли, що є наша репутація плюс є ще орган, який контролює нас, щоб не було ніяких шансів цю репутацію продати. Друге – наступного року сформувати коло людей, які робитимуть розслідування не обов`язково від імені бюро, а й від власних видань. Я хочу допомогти об`єднатися (не очолити, що дуже важливо), зробити єдину закриту для широкого загалу, але відкриту для членів такої спільноти мережу інформації, єдину мережу контактів, зорганізувати якісну й кваліфіковану юридичну підтримку. Думаю, з часом знадобиться неформальна підтримка з боку силових органів. Дуже часто наші інтереси й інтереси справжніх правоохоронців збігаються. Я знаю, що вже зараз є правоохронці, які допомагають журналістам прикриттям, попереджають їх про небезбеки, про які їм стало відомо з інших джерел. Ще одне завдання – об`єднати бюро для журналістів, які ведуть розслідування по всій країні в єдину мережу інформації, зв`язків,захисту, можливо, й розповсюдження. Наприклад, якщо журналіст веде розслідування в Миколаєві, то це буде нецікаво, можливо, в Донецьку або у Львові, але точно може бути цікаво в Одесі або в Херсоні, найближчих областях. Можливо, ми зможемо допомогти їм, маючи власну мережу користувачів, вийти на частину цієї мережі – це є ще одне завдання.

 

- У наглядову раду входять Наталія Лигачова, Андрій Куликов, Олег Хоменок, Тарас Шевченко. За якими принципами ви підбирали членів наглядової ради? Чому саме ці імена?
- Ще Олексій Погорєлов і Вікторія Сюмар. Я не хотів, щоб наглядова рада була дуже великою, тому обмежував кількість людей. Достойних людей набагато більше. По-друге, я хотів, щоб рада справді мала мотивацію працювати. Ці люди роблять внесок у суспільну справу, але ніяких благ за це не отримують. Які блага від такого проекту? Може, тільки головний біль і необхідність читати й аналізувати листи людей, які ведуть іншу журналістську роботу. Я хотів, щоб туди ввійшли люди, які справді це робитимуть, а не просто будуть гарними обличчями. По-третє, я хотів, щоб ці люди (це насправді на першому місці) мали кришталеву репутацію й ні в кого не було шансів подумати, що з цією наглядовою радою є шанси якось домовитися. Ну от спробуйте домовитися з Наталією Лигачовою, або з Тарасом Шевченком, та будь з ким із цієї шістки. Я вже не кажу про всіх разом. Я думав про те, щоб включити туди журналістів, які спеціалізуються на розслідуваннях, але потім зрозумів, що це буде занадто нахабне прохання.

- Хто фінансуватиме ваш проект?

- У тому й полягає план: один виробник – багато видань. Ми хочемо створити систему, за якою в нас, наприклад, 30-40 передплатників, кожен із яких нам платить невеличку суму (вона буде менша, ніж вартість одного журналіста в цьому виданні за місяць), за яку отримує наші розслідування. Таким чином ми маємо фінансування, але при цьому ми ні від кого не залежимо, бо коли в тебе є 40 передплатників, жоден із них не може сказати: «ой, цього не пиши». Може, звісно, тоді інші надрукують. У цьому полягає наш план. Поки він не зреалізований, упродовж року я буду шукати грантівське фінансування на розслідування. Перше грант нам надав фонд «Відродження» на закупівлю техніки, на перше розслідування, на оренду кімнати. Але взагалі стоїть мета створити схему, за якої розслідування фінансуватиметься ринком. Це означатиме, що ми добре й ефективно працюємо, ми комусь потрібні, а не просто ми, хороші хлопці, пишемо в стіл, але зате в нас є робота. Цього я боюсь найбільше. Краще ліквідувати справу, якщо вона не вдасться. Але я впевнений, що вона вдасться!

- Я взагалі вважаю, що закони, які регулюють діяльність українських журналістів, є хорошими й прогресивними. У нас немає кримінальної відповідальності за наклеп – це є величезним досягенням і не є стандартом навіть у всіх країнах Євросоюзу. Дурною нормою є норма про те, що той, хто дає інтерв`ю, є його співавтором, цим користуються в першу чергу чиновники й політики. Тобто люди, яким у першу чергу не можна давати журналістських текстів перед друком, вимагають узгодження. Я був би дуже радий, якби законодавці цю норму прибрали.