Про своє бачення причин та наслідків війни на Кавказі, я писав у статті «Російсько-грузинська війна: причини та наслідки», але не менш важливо зрозуміти, що ж насправді там відбувалося і в якій послідовності, особливо щодо нападу на російських миротворців. Для цього я вирішив відтворити хронологію подій 7 та 8 серпня на основі повідомлень ЗМІ та свідчень журналіста телеканалу «Інтер» Руслана Ярмолюка та його ж репортажу з міста подій для телеканалу «Інтер».

До речі, його репортаж наробив багато галасу. Для когось він став чимось на кшталт прапора – додатковим підтвердженням злочинних дій грузинської влади, для інших – дезінформацією, яку поширюють в Україні російські спецслужби через куплених журналістів. Хоча, як на мене, усе це не так. У мене, принаймні, немає причин недовіряти авторові. Його свідчення, насправді, є цікавим додатковим джерелом інформації, яке дає змогу перевірити достовірність тих чи інших даних, що поширювалися в ЗМІ про цхінвальські події 7 й 8 серпня...

Хочу зразу відзначати, що використовуватиму я лише ту інформацію тележурналіста, у якій він є безпосереднім свідком подій. І не прийматиму до уваги дані, про які він повідомляє, переказуючи слова інших...

Пам’ятаєте, був такий фільм «Блокада», де актор Михайло Ульянов грає роль Жукова. У цьому фільмі є момент, коли в штаб, де присутній Жуков, забігає військовий з повідомленням про те, що в Ленінграді танки. Обурений Жуков запитує його: «Ви бачили ці танки особисто? Ні, то, може, там взагалі були не танки, а танкетки, і може, не в місті, а в передмістях?» І зі словами «панікер» Жуков виганяє цього військового зі штабу.

Під час війни досить часто реальна інформація, багато разів переказана різними людьми, обростає найнеймовірнішими подробицями, які починають жити своїм окремим життям. При цьому багато хто абсолютно щиро починає в неї вірити, якщо вона підтверджує уявлення... Це психологічна реакція звичайних людей, що опиняються на війні, яку розпочинають політики, а під кулями та бомбами гинути доводиться саме їм.

Тож я не приймаю інформацію журналіста про грузинських танкістів, які начебто розстріляли «Жигулі» з малими дітьми. Не тому що цього не могло бути в принципі, а тому що сам репортер цього не бачив. До речі, у суді ніколи не приймають до уваги інформацію свідка, яку він переказує зі слів інших осіб...

Отже з записок телевізійного журналіста та повідомлень ЗМІ можна зробити висновок, що на початку серпня різко загострилася ситуація в Південній Осетії. 7 серпня вже було розгорнуто бойові дії по всій бунтівній території. Тобто різко зросла інтенсивність обстрілів з обох сторін, кількість загиблих та поранених теж різко зросла. Були поранені й серед грузинських миротворців.

В той же день Саакашвілі звертається до південно-осетинської сторони з пропозицією про припинення бойових дій. Але, мабуть, рубікон уже було перейдено, і насправді Саакашвілі вирішив розпочати силовий варіант розв’язання конфлікту. Близько одинадцятої вечора розпочинається артилерійська підготовка до наступу на Цхінвалі. Так, за даними Ярмолюка, після першого залпу один зі снарядів з «Граду» падає на територію частини, де розміщуються збройні сили з підтримки миру.

Потім, як зазначає журналіст, на територію миротворчої частини падають ще снаряди. За його словами, «другий і третій залпи перетворили територію містечка на руїни». Сказано так, начебто увесь залп був спрямований на це містечко. Я не ставлю в цьому випадку під сумнів слова Ярмолюка, хоча тут є певні питання щодо коректності формулювання. Бо з ранішньої (наступного дня, 8 серпня) інформації російських ЗМІ (одне повідомлення; друге повідомлення) ми дізнаємося, «що на територію штабу російських миротворців потрапив снаряд з установки залпового вогню «Град» (як бачимо один). Пошкоджено ряд будівель». Але ще важливіше в цій інформації те, що «загиблих або поранених серед російських миротворців немає». Крім того, Ярмолюк не ставить під сумнів, що це саме грузинські військові обстрілюють територію миротворчої частини. Але на озброєні південно-осетинських військових, за даними російських ЗМІ, теж є установки залпового вогню «Град», і де та яким чином вони в той час використовувались, невідомо (grani.ru; gazeta.ru).

Більш того, об’єктивно грузинські військові не були зацікавлені в нападі та загибелі російських миротворців, бо це чудовий привід для прямого втручання Росії в бойові дії, виграти війну в якої у Грузії шансів не було. Саме про загрозу провокацій з боку південно-осетинських військових ідеться в повідомленнях ЗМІ (наприклад оцих: одне повідомлення; друге повідомлення; третє повідомлення).

Водночас ближче до другої ночі, за даними агенції REGNUM, російська військова техніка рушила в бік Південної Осетії через Рокський тунель. Тобто насправді – ще до появи будь-яких фактів про загибель російських миротворців. Хоча, за іншими даними, такий наказ був відданий о четвертій ранку.

Як повідомляє далі журналіст, о 4.30 ранку він з іншими журналістами вирішив переміститися з готелю на територію миротворчої частини, і там він потрапляє в псевдобункер, у якому, як виявилось, вже давно сидять усі солдати-миротворці.

О 10 ранку настає п’ятихвилинне затишшя. Журналісти та мирні жителі вибираються на поверхню і йдуть до КПЗ. Після того знову починається обстріл. Чи йде обстріл безпосередньо по частині, чи десь за її межами, не зовсім зрозуміло зі слів Ярмолюка. Враховуючи, що вони в КПЗ лежать на підлозі й лише чують вибухи, це може бути десь поруч на вулиці. Після двохгодинного обстрілу, тобто близько 12-ї дня, поруч опиняються грузинські танки, один з яких чомусь заїжджає на територію військової частини й починає стріляти по вцілілих будівлях...

А ось тут виникають питання... По-перше, підбиті ці танки були точно за межами військової частини. Це відображено в телевізійному репортажі Ярмолюка. По-друге, танки не стріляють від нічого робити по будь-яких будинках, бо так ніяких снарядів не вистачить, – якщо тільки, безперечно, танкіст не психічно хворий. Танк стріляє в той бік звідки ведеться обстріл. Тобто цей танк міг бути обстріляний з цих будівель, але точно це були не миротворці...

Таким чином Ярмолюком відображено всі події, які відбувалися на території військової частини з миротворцями. І зверніть увагу, жодного слова про загиблих та поранених миротворців. Немає згадки про них не тільки в матеріалі, а й у телерепортажі названого автора. І це при тому, що якби такі загиблі та поранені миротворці були, він не міг не повідомити про них, бо це мало б відбуватися прямо на його очах.

Тоді де ж взялися загиблі, про які почали повідомляти російські ЗМІ? Так, наприклад, о 10.53 «Правда.Ру» дає повідомлення, що «серед миротворців у Південній Осетії є вбиті». При цьому посилається на дані командування миротворців. Але коли перейти на вебсторінку, на якій мала б бути інформація про загиблих миротворців, можна побачити лише повідомлення про поранених. Причому поранених не на території штабу військової частини, а на якихось не вказаних постах.

Ту ж саму інформацію про загиблих та ранених повідомляє об 11.04 «Газета.Ру». При цьому саме в результаті попадання снарядів у казарми. Без жодної конкретики про чисельність загиблих та поранених.

Але далі – більше. Наступне повідомлення про загибель більш як 10 миротворців з’являється лише о 16.53 з посиланням на «Интерфакс». Так, повідомляється, що «в результаті обстрілу грузинськими силовиками розташування російських миротворців (підкреслено мною Б.К.) понад 10 наших військовослужбовців загинули, близько 30 поранених». Тобто не в іншому місці, де теоретично могли б бути вбиті миротворці. Але про події поблизу та на території розташування миротворців усе розповів наш живий свідок, і про поранених та вбитих він не повідомив. Бажання розповідати якусь неправду, до того ж зразу після трагічних подій, у нього не було.

Слід відзначити, що вже після 12-ї години дня на територію Південної Осетії ввійшли регулярні частини збройних сил Росії та почалися збройні зіткнення з грузинськими військовими (наприклад, таке повідомлення), і серед російських військових таки справді з’явилися загиблі та поранені. Схоже, саме вони перетворилися в тих «миротворців», про які почали потім розповідати представники командування збройних сил Росії.

Таким чином, на підставі великого обсягу повідомлень ЗМІ, які в мене є, можна з досить великою ймовірністю стверджувати, що інформація російських ЗМІ про миротворців, яких цілеспрямовано вбивали та добивали грузинські військові, є цинічною брехнею, яка мала б виправдати вторгнення російських військ на територію Грузії.

Окремо слід було б зупинитися також на аналізі реальних втрат у цій війні, особливо серед місцевого населення, бо вони були другим приводом для дій Росії, але дослідження цього питання має бути не менш прискіпливим, тому є предметом іншої статті. Та вже зараз видно, що і в цьому питанні ми маємо справу з відвертою дезінформацією російської влади.