Проблемі «маленької людини» чималий шмат своєї творчості присвятив Борис Грінченко. Українцям Борис Дмитрович відомий завдяки Словнику української мови. Але у нього є не менш цікаві оповідання про звичайних людей, яким не завжди в цьому житті було гладко. Його персонажі вже повнолітні, а деякі навіть надто повнолітні, але в очах іншої частини, іменуючої себе «власть імущими», виглядають не так упевнено, переконливо, чи правильніше – знахабніло. Його герої працьовиті. Також вони чесні. А ще богобоязні. Не лізуть наперед батька і зовсім не через те, що не знають: а хто ж той батько. Такі люди живуть за принципом: «… не противтеся злому. Якщо хто вдарить тебе у праву щоку твою - підстав йому другу. Хто хоче забрати сорочку твою, віддай і плаща йому. Хто хоче взяти від тебе, то дай, і хто хоче позичити в тебе, не відвертайся від нього".

Такі люди є не тільки у творах українського класика. Вони є біля мене, біля Юлії Володимирівни. Вони є навіть із Віктором Андрійовичем та Віктором Федоровичем. Такі люди живуть неголосно. Центром Вселенної не совають, як циган сонцем. Ці люди звикли до роботи. Не завжди такої, яка піддається піару і цікава для рекламування. Почасти їхня робота рутинна, вимагає зосередженості, знань та неабиякого вміння. Неправда, що сила рухає світом. Як, зрештою, секс чи гроші. Як і взагалі є неправда, що світом взагалі щось рухає. Світ – це люди, здебільшого неголосні, безпафосні, безпретензійні, щирі, добрі. На різних посадах і без окремого посадового ранжування, бо складно визначити ваготу людської роботи. В Кабінеті Міністрів України і у російській Федеральній службі безпеки. У ВАТ «Укртелеком» та НАК «Нафтогаз України». В Національній академії наук і в Державному університеті інформаційно-комунікаційних технологій. Всюди. Завжди. І сьогодні також.

У стосунках із меншими нашими братами, але собаки, кішки меншими названі нами. У стосунках із нашими дітьми, які маленькими зовуться, бо ми такого хочемо. У стосунках із підлеглими, бо начальство чомусь визначає мою та інших меншовартість. У стосунках із людьми, бо влада кожна також собі домалювала величність. У стосунках із тими державами, які кількісно (і лише кількісно) менші, решта визначає суть.

… На минулих вихідних якась суть була визначена. Ким і за яких підстав – мені не зовсім зрозуміло. Із телебачення бачила смерть. Що називається на рівному місці за велінням великих чи правильніше – собою возвеличених….

В той час сайт ФСБ Російської Федерації оголошує конкурс 2008 року на кращий твір літератури та мистецтва про діяльність органів ФСБ. На сайті російського МЗС лише одна його заява про ситуацію, яка склалася в Південній Осетії. Ні, є ще одна з приводу військового перевороту у Мавританії. Правда, Владімір Владімірович від політики «мочить в сортире» перейшов до «довольно циничной политике».

Великий, бо Президент Грузії, Міхаїл Саакашвілі, каже, що доклав багато зусиль, щоб мирним шляхом повернути Абхазію та Південну Осетію в лоно Грузії на умовах, які повинні були в повній мірі захищати права та інтереси мешканців цих територійю. Великий за посадою Дмітрій Мєдвєдєв навіть «принял решение о завершении операции по принуждению Грузии к миру». І в той же час «Глава Российского государства потребовал от российских военных в случае возникновения очагов сопротивления принимать решения об их уничтожении» Інший, не менш сильний світу цього Владімір Путін навіть там був. Бачив своїми двома. Каже, що пройнявся співпереживанням, назвав «огромной, просто человеческой трагедией», і я йому мушу вірити. Інші, не менші, - Сполучені Штати Америки, Європейський Союз, ООН та її Рада Безпеки теж перейнялися. Кожен відповідно до меж своєї компетенції, встановлених в межах своєї компетенції. Складно?! І я про те саме!

А я прагну для себе щось уяснити. Читаю-перечитую. Слухаю-переглядаю. І вкотре нічого не розумію, вірніше, не знаходжу відповіді із жодного інформаційного джерела: навіщо? Для чого і кому була потрібна російсько-грузинська війна чи лише грузино-південноосетинський військовий конфлікт? Заради грошей? Так вони нічого не вирішують. Чи майже нічого. Як і сила чи нелогічне словосполучення – право сили. На щастя…