Ахметовська «Україна», яка ніколи раніше не зазіхала на ласі шматки пирога, якими є такі прямоефірні попсові бенкети, цього року взяла й ризикнула. І майже перемогла.

І за ефірний тиждень ТРК піднеслася на почесний третій щабель українського рейтингового телеп’єдесталу. Відразу після втомлених лідерів («Інтера» і «1+1»), котрі вже «забуцали» одне одного під час млявоплинної румунсько-московської сутички — в одному хліві, зрозуміло.

Майже місяць «Україна» гнала-піарила «Хвилю», яка дісталася їй, очевидно, завдяки особистим домовленостям Крутого і Ахметова — давніх друзів. На «Інтері» мені «по секрету» повідомили, що «АРС» енд компані зажадали надто високу плату за розвагу для нервових. А «плюси», то й зовсім не витрачалися, а хвацько шкварили у вихідні нарізку юрмальського балагану торішньої закваски.

І складалася — це якщо з висоти пташиного польоту (для тих, хто, як я, під час відпустки байдикував біля телевізора) — одна дивна картина...

Два ефіри на день (разом із повтором) — на «Україні». Торішній повтор у тих же декораціях — на «1+1». І те ж таки видовище — із запізненням на день — уже на «РТР-планете», яку в нас дивляться.

Апокаліптичне бачення, доповім я вам. «Нас тьми і тьми!»

Одна садистська «пісня», якої не задушать навіть серійні маніяки. Хіба цих на балтійському узбережжі так просто перекричиш?

Власне, «апокаліпсис» починався (для киян зокрема) ще на мирних станціях київського метрополітену. Там усі двері — завдяки креативності «України» — заклеєні тотальною «Аллою Пугачовою». І прима на «Святошині» чи «Вокзальній» переконливо закликала населення: а ну ж бо, негайно дивитися «дорогу передачу»!

Це такий прорахований промо- і прово(каційний) хід. Із чітко заданою вибіркою «некомерційної» та іншої аудиторії. Ім’я якій — «діти підземелля». Найбільш вдячна публіка, отже. Мовляв, нема чого вам, друзі-пасажири, метушитися у вагонах чи на ескалаторах, ми ж вас із підземелля за барки витягаємо й у зоряне небо кличемо. Вже північ: летіть... Туди, де птахи не співають (вони вже оглухли й збилися з південного курсу після виття Агутіна—Варум)… Туди, де дерева не ростуть... Туди, де панує Вона одна — Убивча сила. Козирна карта. Шоста влада.

Саме з приводу останньої ми з вами щось і домислимо...

Перші три гілки (законодавча, виконавча, судова) нам ні до чого! На «нема» (на естрадну порожнечу) — й суду нема. Про четверту — зрозуміло, це ЗМІ. Владою п’ятою давно й урочисто «високошановний» кримінал величають.

І от дожили-дотисли-дочекалися. Шоста влада — Попса-матінка.

І це сила, уявіть, потужніша за різні підступи чи примхи всесильної Катерини під номером...

Це ж не випадковість і не «мимолетное видение» — просто соцреалізм... Під козирок великодержавній Попсі в Юрмалі цього року урочисто присягнули майже всі спринтери активних політичних перегонів. Кілька президентів — Росії, України, Грузії... — ці в письмовому вигляді запевнили: віримо, вболіваємо, прагнемо. (А бодай вам «Лебедине озеро» до кінця повноважень не переслухати!)

А латвійський лідер Валдіс Затлерс — навіть особисто прибув у «Дзинтарі» й комфортно вмостився в першому ряду. Трохи спізнився як заклопотаний політик, тож деякі stars за лаштунками, кажуть, навіть бурчали: нудитися нас, бачте, змусив!

Що вже розводитися про зведений шестиденний хор — із різних дипломатів та інших політ-

акробатів. Саме їх цього року демонстративно й виставили на передній план огляду. Як найбільш переконливий доказ.

Мовляв, знайте, кому чолом бити. Мовляв, пам’ятайте, хто нині править справжній бал.

Якщо раніше ми й так не сумнівалися, хто саме — всі канали поголовно під одну дудку танцюють і всі політики в стадному інстинкті вже давно «ошоу-

бізнесилися», — то нинішня Юрмала легалізувала шосту владу. Абсолютну владу!

А це необмежена влада нахабної «блондинки в шоколаді» Собчак, котра стала ходовим товаром часу і шкалою успішності (Муза назвала доньку сподвижника Путіна образним іменником на букву «ш...». Та хіба ж вона така одна?!).

Це влада блазнів із Comedy Club, які чим нижче жартують, тим вище їхні рейтинги в Forbs.

Це влада композиторів, що списалися, і їм давно миліші ноти у вигляді ілюстрацій на інвалюті.

Це влада радянських виконавців, які перетворилися на фанерних фантомів...

Якщо недавно поп-наймитів із різноманітних телепередач сприймали за якихось «шестьорок» біля бенкетного столу сильних світу сього (а, подайте-но мені на вечерю цю співочу «свірістьолку»!), то тепер шостими — і рівнею — стали вже самі політики. «Чєго ізволітє, Алла Борісовна?»

Зрівнялися в правах, слава тобі Господи.

(Час уже й нашим зведеними дуетами виконувати про «дві зірки». Ющенку — з Кіркоровим, Тимошенко — з Аллою. Мабуть, недарма парами таємно чаювали — одні в Москві, другі — на Банковій.)

Після смерті радянської ідеології, яка, безперечно, була церберською, але все ж дотримувалася певної градації в царині творчого, істинно «прекрасне» нині виявилося — «далёко» (наголос на другому складі). А от новопризначене «прекрасне» — справді жорстоке. З люциферськими замашками «народного» Кіркорова. З патокою «кастелянші, що співає», Аллегрової. З каторжним надривом Лепса (і решти блатного репертуару радіо «Шансон»). Із жалюгідними потугами наслідувань «старших сестер» наших місцевих «заклепок» — із каналу М-1, М-2 etc. І з іншою сезонною зміною строкатої «співочої білизни» — на кожному радіо, на кожному ТБ. На кожному розі. Гуртом і вроздріб. Хто ж у нас проти «начальства» бунтує?

До чого дійшло, друзі... Ця гадина — Попса повзуча (шоста влада ж бо) — своїми липкими рученятами уже вирішила обмацати... та що там політиків, на цих і так нема де клейма ставити... вона всерйоз узялася за Оперу — за володарку царини Піднесено-патетичного. І, дивіться, вже в ролі колоритної клоунеси в бейсболці, поруч із тату-

йованим репером, на цій «Хвилі» стрибає, веселиться, нібито жартує, а насправді кривляється... сама Олена Образцова! Богиня опери, здавалося б.

Це колись їм — майстрам «низького» розважального цеху — треба було сто поверхів угору піднятися, аби удостоїтися її морального й музичного благословення. А про те, щоб її заманити в цю поп-малину, — годі було навіть думати!

А нині: спускайтеся, Олено Василівно, до нас зі свого трону... Хіба не знаєте, хто нині на роздачі?

Так, тепер треба «опопсити» і ці свого часу недоторканні авторитети. Щоб потім у зарозумілій радості роздути щоки: і ця — велика — таки впала, таки зійшла до нас!

Тільки не зійшла, а опустилася. До жовтих форматів, до сумнівних витівок.

А куди ж подінешся в «немирний» час, якщо вся влада — шоста. І під її прапорами, дивись, — уже навіть шанована іноземна Монтсеррат Кабальє із ціпочком (і з надтріснутим тембром). Проспівала колись на радість людству з видатним музикантом Мерк’юрі. Так її, бідну, як і раніше, в шоу-бізнесових тусовках використовують. Заради п’ятихвилинного виходу на майданчик літньої сцени тепер її привезли з країни заморської — як імпортний доважок до пострадянської естради. Щоб довести те саме, про що йшлося вище. (Ох, бачте, «її найліпший і єдиний учень — Басков». Якщо цей учень «найліпший», то поспівчуваємо, читачу, такій учительці. )

…Шість днів попсоспівів. ...Шоста влада. Ще б одну «шестьорку»...

Уже під завісу Юрмали, обговорюючи з товаришем питання «чому ж поп-низи так хочуть...», несподівано дійшли креативу (рівного польотністю тільки ТРК «Україна»).

Ех, вирішили, дарма Бортко В.В. не запросив у свій серіал «Майстер і Маргарита» Пугачову А.Б. на роль Воланда! Замість Басілашвілі О.В.! От би концепція заграла усіма барвами, як хвиля морська! Диявол — таки Жінка (особливо, якщо співає). Цариця ночі — без жодних мук у своїх чудернацьких стосунках із Часом (коли схочу, тоді й полечу). Мадам, якій не дивина всілякі «сеанси чорної магії», — на тому ж таки пострадянському просторі, що перетворився на суцільне булгаковське вар’єте. Сховавши під крило ночі свій стомлений геній, мабуть, знову знущається, влаштовуючи весільну «оперету»? Мабуть, безугавним демоном регочеться над мільйонами дурнів. І потурає мільйонним жовтопресним тиражам.

А що робити?! Найліпші пісні — в усіх у них — проспівані. Справжні ноти — стерті. Рукописи — згоріли. Щирі почуття (в естрадній творчості) — і поготів в епоху шоу-синтетики нікому не потрібні.

І тому — сурма кличе. І знову її «почет» у зборі. Коров’єви—кіркорови—галкіни… Решта «звєрєвих». І знову — в політ — за шосту владу над однією шостою... Хоч на дні морському, хоч на «Хвилі» (балтійській) цим, невгамовним, потрібне лише світло. Тому й спокою не буде.

Кому не вистачило «заклепки»

Трансляція «Нової хвилі» на ТРК «Україна» вивела цей канал на третє місце за підсумками минулого тижня (про це повідомляє «Детектор медіа»). Найбільші показники мав творчий вечір Ігоря Ніколаєва в суботу 26 липня — рейтинг 4,6%, частка аудиторії — 17,39%. Фінальний концерт: рейтинг 3,3%, частка аудиторії 10,78%. Таким чином потіснили «канали Пінчука» — «Новий», ICTV і СТБ.

Переможцями юрмальського конкурсу молодих виконавців, як відомо, стали грузинський дует Georgia (перше місце і 70 тис. дол.); співачка з Одеси, що представляла Росію, — Ірина Розенфельд (сценічне ім’я Ірис) — отримала 40 тис. дол. і, відповідно, друге місце. Бронзовий призер — експресивний і артистичний італієць Алессандро Рісторі, якому залишилося тільки 30 тис. дол.

Престижні призи від Музи — пані Пугачової — (у вигляді «Золотої зірки Алли» і 50 тис. дол.) дісталися білорусу Дяді Вані та киргизу Омару.

Українські конкурсанти — Міка Ньютон і загадкова група «Заклепки» — виглядали на юрмальському святі переможної попси подекуди сумнівно, подекуди невиразно. Це стосувалося й добору пісень, і пошуку іміджу (костюмів). Перша, маючи гарний голос, злилася з «форматом», втративши всіляку своєрідність індивідуальності. Другі — типовий продукт для корпоративних вечірок, а не для конкурсів із претензією на міжнародний статус.

Олег Вергеліс, «Дзеркало тижня»