Одного разу редактори відомих російських журналів зібралися в московській студії радіо «Свобода», щоб обговорити те, яким цей вид періодики повинен бути в ідеалі. Вивести формулу ідеального журналу їм не пощастило, але, виходячи з власних смаків і часто рухаючись від зворотного, вони змогли скласти «фоторобот розшукуваного».

Окрім звичних вимог (актуальний, об'єктивний, інтелектуальний та інше), прозвучала цікава думка екс-заступника головного редактора журналу «Новый очевидец» Олександра Кабакова. Він сказав: «Для мене ідеальний журнал – це той, який згоден зі мною в моїй правоті, згоден зі мною ж в моїй неправоті, але і для того, і для іншого знаходить якісь аргументи, які мені не спадали на думку».

Справедливе зауваження для видання, яке прагне виконати свою основну функцію, – задовольнити потребу цільової аудиторії в інформації з урахуванням особливостей її поглядів на життя, а не так, як вирішили в редакції. Говорячи мовою гастронома, це коли вам готують грінки, як ви любите, зі скориночкою, а не як написано в інструкції Мінхарчопрому УРСР.

В Україні асортимент журналів на прилавках, у сенсі на пресових розкладках, задовільний, а в деяких сегментах – більш ніж достатній.

Тижневиків, що потрапляють до категорію newsmagazine (журнали новин) наразі шість: «Корресподент» (з 2002-го року), «Фокус» (2006), «Профиль» (оновлений – з 2007), «Главред» (2006), «Новинар» (2007), «Український тиждень»(2007).

Більшість журналів з'являється в Києві на розкладках з четверга (іноді навіть ті, які офіційно заявлено до продажу в п'ятницю), у провінції – в суботу, а якщо не встигли – те вже з понеділка.

Тільки «Главред», який перший після журналу «ПіК» (1999–2004) став виходити українською мовою, по суті, не конкурує з рештою журналів. Він виходить щопонеділка. Отже, у колективу «Главреда» є змога враховувати промахи журналів, що продаються в четвер/п'ятницю. Але перевага водночас є й недоліком: читач просто не звик до того, що тижневики розкладці оновлюються на початку тижня.

З перелічених журналів, перші три виходять російською, останні – українською. Два newsmagazine входять до холдингу «КП-Медіа» («Корреспондент» і «Новинар»), два – до холдингу «Главред-Медіа» («Главред» і «Профиль»).

Наявність в одному холдингу двох журналів з одного сегменту, але видаваних різними мовами, є українською специфікою: коли власник робить ставку на два окремі тижневики, а не видає двомовний журнал. У принципі, це дає змогу заощадити на об'єднанні служб у межах однієї організаційної структури (спільна фото-служба, верстка, дизайн, спільна розробка тем.

Наприклад, журнали «КП-Медіа» у червні розподілили між собою два інтерв'ю – з генсеком НАТО і кінорежисером Романом Балаяном. Інтерв'ю з Яапом де Хооп Схеффером узяв, розрекламував і розмістив флагман холдингу «Корреспондент», що цілком виправдано і з погляду охоплення аудиторії (журнал – лідер свого сегменту за багатьма параметрами), і з погляду її якості (гіпотетичний середній клас із середнім і вище рівнем доходів, з вищою освітою).

Інтерв'ю з Балаяном у цьому-таки журналі вийшло у вигляді колонки, а повну версію – опублікував україномовний «Новинар». Що логічно, адже Балаян багато говорив про українське кіно. До того ж, журнал іще молодий з аудиторією, що тільки формується, і якби вони вчинили навпаки – виконана журналістами холдингу робота могла б залишитися непоміченою.

Але це, швидше за все, відчуває професійне і експертне середовище, а не читацька аудиторія. Читач робить вибір, виходячи зі змісту журналу, власного «смаку», не замислюючись про те, як його «готують».

А ось з різноманітністю змісту у нас не все гладко. Певна річ, розмаїття текстів – величезне, 400 сторінок щонеділі (кожен журнал – це 60-80 сторінок, а в 2007 році «Корреспондент» іноді виходив і на 100 сторінках).

Так, «Український тиждень» можна назвати «найбільш гуманітарним» тижневиком. На таку кількість інтерв'ю з істориками й літераторами, таку увагу до проблем минулого України та її національної самоідентифікації не спромігся жоден інший журнал. «Корреспондент» і «Фокус» прагнуть до моделі newsmagazine для середнього класу: усі теми старанно розбираються і висвітлюються з погляду споживача. «Профиль» відзначається глибшою увагою до суспільно-політичної тематики. А «Новинар» виглядає більш молодіжним, в порівнянні із старшим братом зі свого холдингу.

«Главред» - єдиний, хто жорстко сепарував «серйозну» частину матеріалів (політика, економіка) від «жовтої» (шоу-бізнес, скандали). При цьому, кожна з них має власну обкладинку.

Незважаючи на всі ці особливості (зрозуміло, що їх на порядок більше), у концептуальному плані журнали мало чим відрізняються один від одного: усі вони, свідомо чи ні, представляють, скажімо так, ліберально-ринкові погляди міського мешканця.

Наприклад, тижневики навіть не уявляють собі альтернативи приватної власності на землю. Зовсім недавно в одному з них, де було розписано перспективу розвитку сільського господарства, було зазначено тільки такий шлях розвитку.

Усі журнали лояльні або підтримують європейську та євроатлантическую інтеграції, вітали вступ у ВТО. Певна річ, регулярно роблять спроби прорахувати негативні наслідки того чи іншого зовнішньополітичного кроку, але це, швидше, об'єктивність у поданні матеріалів, що вимагає висвітлення двох поглядів на проблему.

У такому ключі висвітлюють інші теми й події. Тому, якщо ви не любите капіталізм і західний вектор зовнішньої політики - ви приречені на самоту. Що характерно, газети (за рахунок партійної преси) і українські інтернет-видання гнучкіші в плані задоволення попиту на «іншу правду».

Не варто зараз шукати цьому економічне обґрунтування (мовляв, українці-лівоцентристи більше мешкають у селах, а прихильники Росії в депресивних шахтарських селищах і тому видавцям вони не цікаві), ми просто констатуємо факт.

Єдиною спробою створити концептуальну альтернативу з грудня 2007 до травня 2008 року була українська версія російського «Профиль. Der Spiegel» – російські матеріали й переклади з німецької розбавлялися статтями місцевого авторства. Куратором проекту був відомий викривач Заходу і «кольорових» революцій Михайло Леонтьєв. Журнал дуже жорстко критикував курс, що проводиться нинішніми українськими властями.

Але через півроку роботи, вирішивши проблему з розповсюдженням і увійшовши за декількома параметрах (травневий TNS) в 5-ку українських newsmagazine. проект закрили за рішенням інвестора. Складно зрозуміти загадкову російську душу, адже на українському ринку і далі працюють збитковіші проекти, які й не можуть і наблизитися до показників «Профиль. Der Spiegel».

Наразі матеріали російського і німецького видання можна придбати на розкладках з іноземною пресою в центрі Києва. І до речі, палітра російських тижневиків на нашому тлі виглядає значно багатшою. При тому, що рівень свободи слова й друку в ній набагато нижчий, ніж у нас.

Святе місце, як кажуть росіяни, порожнім не буває. Пішов один журнал, іде інший на зміну. Восени 2008 року на ринку очікується поява ще одного журналу, зареєстрованого торік року. Україномовного. Отже, кількісна перевага вперше буде на боці україномовних журналів (4 проти 3). Тримайте кулаки, щоб якісний параметр теж не відстав.