Уже під кінець останньої передачі «Свобода з Савіком Шустером», згадалася цитата – «Добре йти, коли кличуть. Жахливо коли не кличуть... Однак приємніше за все, коли кличуть – а ти не йдеш!».

І згадалася навіть не тому, що зміст запрошення фактично «без права слова» залишився мені не дуже зрозумілим.

Скоріше навпаки – виступати серед того, що відбувалося минулої п'ятниці, означало б приєднатися до одного з «дворів», які з'ясовують, хто перший у кого почав кидатися пісочком...

Хоча спочатку, під час обговорення валютного питання, сторони, які зазвичай конфліктують трималися ще більш-менш згуртовано. Було знайдено спільного опонента – НБУ, який вступив у війну з доларом. Важко судити, наскільки професійно підготували рішення НБУ про зміцнення гривні, але на просте запитання – «чому саме 4,85 і чому 21 травня?», простої відповіді не знайшлося.

Так і незрозумілим залишилося, якими вихідними даними керувався НБУ, визначаючи саме цю цифру? Зрозуміло тільки, що ринковий курс (який, до речі, до 21-го травня коливався в районі 4,3-4,5 гривень за долар) точно не брався до уваги. І чому саме 21 травня?

Згідно з якими макроекономічними даними було визначено, що піднімати гривню, причому відразу саме на 4%, 20 травня ще було рано, а ось 1 червня вже пізно? Якщо і є якісь ще пояснення цьому, окрім феноменального «прогнозу» глави НБУ – «Учора був дощ, сьогодні сонце, тиск змінюється, так само й в економіці. Дисбаланси...», то їх почути дотепер не вдалося.

З дискусії на «Свободі» у п'ятницю стало зрозуміло, що професійного обговорення наслідків свого рішення НБУ ні з ким не проводив. Вірніше, обговорення було, але ні до чого окрім конфлікту між Правлінням і Радою банку не призвело.

Цікаво, чим закінчиться перевірка «на заангажованність» фінансових операцій на ринку в періоди до і після оголошення рішення Нацбанку... Яку, проте, ніхто не поспішає починати..

Безумовно, курсова політика Нацбанку може бути плаваючою. І ухвалення такого рішення – право «незалежного ні від кого» (як постійно підкреслюють представники НБУ) органу. Але при цьому курсова політика просто зобов'язана бути аргументованою і прогнозованою. Головний банк країни може бути яким завгодно, але тільки не невизначеним. Адже незалежність НБУ це не тільки його право, але й відповідальність!

Після курсового питання на передачі розглядалася ще більш сумна тема – інфляція. Від цього обстановка в студії стала набагато традиційнішою і смішнішою.

Явно втомлений Міністр фінансів рецептів боротьби з інфляцією не пропонував, звівши свій виступ до обвинувачень Регіонів в ініціації рішення Конституційного суду, що дійсно паралізував роботу Кабміну.

У регіоналів так і не знайшлося жодного представника, який би дав чесну відповідь – «Так, ми це зробили, у помсту за аналогічне рішення Конституційного суду, яке ви ініціювали проти нас торік».

Замість цього дискусія перейшла в банальну перепалку з обвинуваченнями в брехні і шкідництві.

Суперечка про те, «хто сильніше не хоче високих зарплат і пільг депутатам», між політичними силами, які у парламенті вже протягом року синхронно блокують відповідні законодавчі ініціативи один одного, щоб не дай боже лаври борця з депутатськими пільгами не дісталися супротивникові – ну чим не сюжет для «95-го кварталу» або «Камеді-клаба»?

Всупереч задуму творців, головне політичне шоу країни усе впевненіше і впевненіше виходить на гідний конкурентний рівень з перерахованими вище телепередачами...

Загалом, яка там інфляція!.. Майже усі, хто міг розмірковувати про неї професійно, не витримали «95-квартального» запалу і, скориставшись рекламною паузою, пішли.

Інфляційні очікування наших громадян – фактор, який відіграє для інфляції дуже важливу роль – ніхто не розвіяв. Скоріше навпаки, публічні заяви виконавчої влади про проблеми і паралічі роботи і далі будуть грати на збільшення темпів її росту.

Безумовно, наші політики можуть виправдуватися тим, що професійні міркування на тему інфляції, як і валютного курсу, занадто складні для сприйняття основною аудиторією. Однак у більшості випадків складається враження, що за набором «професійних» термінів ховається просте небажання пояснити людям правду.

Адже в підсумку, саме найпрофесійніший коментар представника ЄБРР одержав у п'ятницю в студії найбільшу підтримку. Насправді все просто – для того, щоб перемогти інфляцію потрібно звичайно ж дати спокійно працювати уряду, зберегти незалежність НБУ, але головне – не робити боротьбу з інфляцією самоціллю, а збільшувати виробництво. І політика усіх без винятку органів влади тут повинна бути солідарною.

Замість цього сьогодні ми спостерігаємо тільки конфлікти:

Секретаріат – уряд

Уряд – парламент

Уряд – уряд

Коаліція – коаліція

Правління НБУ – рада НБУ

НБУ – уряд

Секретаріат – НБУ

І це далеко не повний список конфліктів тільки усередині самої влади! Опозиція навіть не потрібна!

Нацбанк, наприклад, домігся просто нереального. У своїй критиці він уперше(!) об'єднав уряд, секретаріат і парламент.

У здатності поєднувати опонентів позмагався з НБУ хіба що Давид Жванія. Точніше не він, а ті «стратеги», що знайшли в старих кучминських архівах на Банковій інструкцію з репресивних дій стосовно політичних опонентів.

Виходу з усієї цієї ситуації все ж таки не видно... У далеких країнах, що розвиваються, у ситуаціях, коли діюча влада усе далі і далі йде у відрив від реальності, є «хороша» традиція робити військові перевороти. Але в нас навіть і хунта неможлива, тому що немає при владі жодної людини, яка має об'єднуючий вплив серед військових.

Єдине, чого не розуміють політики – їхня внутрішня боротьба вже давно перейшла в боротьбу проти влади як такої.

Дивно, як російські канали не закуповують записи «Свободи» для наочної демонстрації росіянам небезпеки революцій і правильності їхнього «вибору».

«Хвилина мовчання», - так справедливо закінчив передачу Савік Шустер :) Якби мені дали слово, я б приєднався...

P.S. В попередній статті я писав про презентовану перед виборами системну концепцію розвитку Києва. Однак, як я зрозумів з коментарів, практично ні в кого не було можливості з нею ознайомитися. Думаю що ці напрацювання повинні бути доступними для ознайомлення всім хто цікавиться і можливо зможуть бути корисними новообраним депутатам Київради.

Тому залишаю посилання.

Олександр Морозов, для УП