Аби ефективно працювати в інформагентстві, бажано розвинути в собі певну кількість додаткових властивостей та навичок, водночас позбувшись багатьох звичних людських слабкостей. Певною мірою, іронізують досвідчені уніанівці, пересічна «акула пера» в агентстві перетворюється на Модифікований Організм Журналіста (надалі – МОЖ). Це, по суті, новий вид людини, придатний для використання в інформагентстві, водночас, його здатність адаптуватись до звичайного життя варіюється в дуже широких межах.

МОЖі з’явилися в результаті тривалої селекції, що збіглася з часом існування агентства, тобто протягом 15 років, і вражають здатністю впоратися з будь-яким завданням. МОЖ – це вже не просто журналіст і більш ніж чоловік чи жінка, адже його творчі та фізичні здібності часто мають бути НАД людськими та журналістськими здібностями, а потреби – набагато нижчими за потреби нормальної людини й звичайного журналіста.

Насамперед журналіст УНІАН з самого ранку обов’язково має бути підключений до мобільного телефону, комп’ютера, диктофону, телефону звичайного, ICQ, навушників, електрочайника та, бажано, трансляцій по ТБ засідань Верховної Ради. Якщо бодай якийсь із цих «гаджетів» заглючить, МОЖ почувається млявим та непрацездатним. Треба якнайшвидше доточити до журналіста потрібний дріт – і все гаразд.

МОЖ має бути абсолютно самодостатнім при пересуванні по містом, державою, світом. У розпорядженні журналіста УНІАН цілодобово власні ноги, абсолютно всі столичні таксі й майже цілодобово – метро та інший громадський транспорт. Оскільки автотранспорту агентства, як правило, завжди на всіх не вистачає, новачки, які намагаються вирушити на уніанівській машині в аеропорт чи віддалений район столиці, можуть отримати від керівника атлас Києва з детальним планом проїзду міським транспортом і усні консультації всіх наявних в офісі колег. У підсумку – за швидкістю й точністю орієнтування в міських джунглях журналісти УНІАН давно дадуть фору будь-якому таксистові чи працівнику кур’єрської служби.

Для журналіста УНІАН мають значення не лише його творчі, а й фізичні дані. Як мінімум, його руки мають бути довшими, а зріст вищим, ніж у конкурентів, щоб першим дотягнутися з диктофоном до ньюзмейкера. Водночас не завадить, щоб ноги також були якнайдовшими не лише в уніанівських дівчат-журналісток, а й у хлопців – тільки так можна першим наздогнати ньюзмейкера та обігнати інші агентства. Також треба мати добрий зір, оскільки очі кореспондента мають витримувати щонайменше 12-годинний тет-а-тет із монітором комп’ютера, бажано принаймні шість днів на тиждень.

МОЖ повинен мати спартанський характер та здібності Олександра Македонського, тобто робити кілька справ одночасно. Мінімум одночасних щоденних дій професіонала – відстеження 10-20 сайтів (серед них можуть виявитись і авто та спорт, і «гарні дівчата», але про це промовчимо), 2–3 електронні пошти (одна – особиста), перегляд свіжої преси, розшифровка диктофона й набивання інформацій, листування в ICQ (трохи є й особистого), обмірковування ексклюзивів та підтримка розмов із колегами по кімнаті (трохи є і політики, і футболу, і глобальних світових проблем). Найвищий пілотаж – паралельно з усім цим швиденько проглянути півтори тисячі сторінок щоденного бюлетеня з оголошеннями емітентів і зробити замітки з найважливіших. Або – «забити в стрічку» за один день 20–30 інформацій за підсумками квартальних звітів банків, при цьому встигнувши подати нашатир випусковому редактору.

Живиться МОЖ від двох типів джерел – зовнішніх (джерела інформації) та внутрішніх (зарплата й гонорари). Досвід показує, що потужність перших джерел прямо пропорційно пов’язана з потужністю других. Але, як підозрюють журналісти, потаємною мрією керівництва є ідея, аби живлення журналіста відбувалося лише емоційно – за рахунок живої води з джерела інформації.

На жаль, людина – створіння недосконале й час від часу хоче їсти, пити, спати. Тому іноді від журналістів агентства чути рудиментарні й атавістичні вигуки на кшталт «здається, я сьогодні не встиг пообідати». У відповідь хтось із керівників може дозволити собі іронічно нагадати: «Та ж ви удень чай пили!» – або наївно запитати: «А що, хіба ніде не було фуршету?» (Натяк на те, що після прес-конференції можна було перехопити щось їстівне). Дуже добре в агентстві також сприймається фраза «не встиг пообідати, то вже прийду додому – повечеряю», вона може бути супроводжена співчутливим словом керівника «може, завтра подій буде менше, то пообідаєш».

Усе згадане – мінімальний фізичний норматив, наявність якого дає змогу журналістові УНІАН ефективно реалізовувати свою головну сутність – сутність ЖУРНАЛІСТА. Журналіст УНІАН не просто подає півтори-дві сотні новин на стрічку щомісяця, але при цьому не позбувається здатності щоразу бачити, сприймати аналізувати й оперативно ретранслювати СПРАВЖНЮ НОВИНУ. Ще й отримувати при цьому моральне задоволення, якщо вона швидша, ексклюзивніша, цікавіша, ніж у конкурентів.

Звичайно, стримують становлення ідеального МОЖа людські слабкості, на зразок потреби в позаробочому спілкуванні (сім’я, діти, друзі, хобі тощо), які нахабно не дають можливості журналістові УНІАН перетворити весь свій час на робочий. Але наполеглива й системна робота над собою призводить до того, що спілкування з дружиною/чоловіком чудово відбувається через «аську», власних дітей журналіст УНІАН бачить на моніторі й вуркотить їм щось у телефонну трубку (іншою рукою не забуваючи набирати текст). З друзями питання вирішується ще простіше – або друзі поступово перетворюються на колег, або колеги стають друзями.

Підсумовуючи, можна констатувати, що перетворення звичайної людини на МОЖа – процес незупинний та незворотний. Якось один із журналістів, який їздить на роботу з Київської області, зауважив: «Ой, як я далеко живу!» Куди логічніше, здається, було б сказати: «Як я далеко працюю». Але це означало б, що людина зупинилась у своєму розвиткові на шляху до МОЖа.

Не можна забути й про те, що за людськими якостями агентський журналіст, напевне, заробив собі індульгенцій аж до Страшного Суду – адже більш толерантної, виваженої, співчутливої та відкритої до світу людини годі й шукати. Стільки ВСЬОГО про всіх чути, читати, знати – треба мати шляхетну мудрість, аби не зненавидіти цей світ та його окремих мешканців. І при цьому залишитись приязним колегою, донькою чи сином, дружиною чи чоловіком, батьком чи матір’ю. Хоча не лише на роботі, а й удома журналіста чекають «страшні випробування». Це коли приходиш після шаленого дня, сподіваючись нарешті заховатися від інформаційного потоку, тебе ж зустрічають радісними вигуками: «А ти знаєш, що сьогодні прем’єр сказав про Президента?» чи «Бачив, як сині побились з помаранчевими в Раді?»

І все одно – щоранку журналіст УНІАН умикає радіо чи ТБ (що там нового?), купує вранішню пресу (хто на кого «наїхав»?), потім їде до офісу чи на прес-конференцію і знов занурюється в щоденний нескінченний процес створення і поширення новин.

Бо вчорашня новина – це вже не новина.

Тетяна Майданович, керівник економічної редакції УНІАН