Недоладні рекламні ролики, до непристойного жахливі білборди, сплячі агітатори бомжоватого вигляду в наметах – ось в основному все, до чого додумалися київські політики та їхні технологи.

Киянам намагалися продати політиків у барвистій упаковці, а в результаті виграв той, хто просто розповідав з усіх муніципальних ЗМІ про той мінімум, який влада будь-якого міста повинна робити за умовчанням. Провідні українські політологи з сарказмом відгукуються про кампанію мера, і на пальцях однієї руки перераховують виборчі прийоми, які відрізнялися хоч деякою результативністю. Своїми враженнями про використані на виборчій кампанії в Києві політичні технології та їх успішність «Главреду» розповіли політологи Андрій Єрмолаєв, Вадим Карасьов, Анатолій Луценко, Кость Бондаренко і Віктор Небоженко.

Андрій Єрмолаєв, президент Центру соціальних досліджень «Софія»:

Найефективнішою технологією на виборах мера було використання муніципальних медіа – пов'язаних з міськими властями і незалежних київських ЗМІ. Київські ЗМІ використовували по максимуму з погляду обсягів і можливостей. Саме ЗМІ, орієнтовані на киян, дали максимальний ефект на виборах. Був час, коли київська виборча кампанія виконувала роль джерела загальнонаціональної інформації. Київський майданчик використовували, щоб просунути політичну інформацію на всю Україну. Багато кандидатів користовувалися тільки київськими інтернет-виданнями.

Ще раз підтвердилася істина, що найменший ефект дають дорогі, але малопереконливі зовнішні інсталяції – щити, лайтбокси тощо. Ці вибори взагалі можна назвати «виборами на майданах». Практично всі кандидати застосовували зустріч з виборцями в районах, із застосуванням різних музичних інсталяцій. Мікромайдани за участю кандидатів виявилися ефективними. У цього є пояснення – виборець розчарувався в політиках з погляду політичного товару. З'явився запит на особистий контакт і зворотний зв'язок. Політики на це реагували і йшли в народ.

Щоправда, багато політиків не уміли спілкуватися з народом, говорили дурниці, ніяковіли.

Можна відзначити успіх Катеринчука, який зміг піти на контакт із народом і привернути його до себе. Здивував Турчинов, який, маючи досвід майдану, був змушений прикриватися іміджем і красномовством Тимошенко. Він виявився не конкурентний в прямому контакті з виборцем. Натомість Черновецький, Кличко і їхні команди досить ефективно використовували особисті зустрічі та мікромайдани.

Ці вибори показали повну недієздатність маркетингового підходу до виборів. Успішно просувати політика як товар виявилося не так успішно. Маркетингові намети із сплячими агітаторами стали найневдалішим ходом кампанії. Його чомусь використовували всі, але він нікому не дав користі.

Застосовувалися різні форми наочної агітації, в основному агресивні. На мій погляд, невдалим було використання товарної реклами зі спрощеними анонімними закликами. У киян був великий запит на зміст. Натомість кандидати у наочній агітації часто використовували товарні прийоми слоганів і епітетів. Вся «війна щитів і наметів» провалилася.

Дуже часто політик плутає присутність у реальному інформаційному полі з присутністю номінальною, на білбордах. Тому, попри всі невдачі візуальної реклами, її й далі використовуватимуть.

Насамкінець київські вибори виявилися «гламурними виборами». Білборди дуже нагадували обкладинки жовтих журналів. Це говорить про те, що наші політики і їхні іміджмейкери заплуталися в своїх завданнях і пріоритетах.

Київські політики тушуються від критики в авторитаризмі й вождизмі. Тому, бажаючи показати, що лідер в партії не один, багато хто почав вішати на білборди групові портрети першої п'ятірки, а то й першої десятки блоку. У підсумку це вилилося в трішки смішні «сімейні фото».

Адміністративний ресурс місцевої влади також використовувався, насамперед чинним мером. Це виражалося у використанні комунальних ЗМІ, економічних і виробничих ресурсах. Не можу стверджувати однозначно, але думаю, був вплив на підвідомчі структури. Також використовувався адміністративний ресурс центральних властей - погрози арешту з боку МВС, поїздки перших осіб уряду на місця. Не сидів на місці й Секретаріат Президента, він побічно підтримував кількох кандидатів.

Вадим Карасьов, директор Інституту глобальних стратегій:

Ефективних технологій на цих виборах не було. Всі технології були килимовими – грошові килимові бомбометання, які покривали весь електорат. Ефективність – це відношення витрат до результату. Коли ж просто кидають неймовірну купу грошей в топку виборів, то мова йде не про ефективність і технології, а про пропаганду в найгіршому розумінні.

Нічого нового на цих виборах ми не побачили. Найголовніша інновація – відсутність інновацій і повернення до традицій – до соціальної реклами, яка була властива «домайданним часам». Як ми побачили, виграв той, хто спирався на соціальну рекламу, на позитив, демонстрацію досягнень і не нагнітання істерії. Ті ж кандидати, які продовжували працювати в риториці майдану, - програли. Народ втомився від страхіть і виборчих трилерів. Люди більше чекають від виборів результатів у вигляді конкретних сум або ж соціальних результатів – нових тролейбусів, трамваїв і доріг.

Спілкування політиків з народом не стало чимось новим. Спілкуватися з народом і займатися примітивною агітацією віч-на-віч – це не ново. Серйозної ж кампанії, яка б включала експертні дебати, не було. Все відбувалося в рамках старих трендів. Загалом, на виборах ми бачили примітивізацію всього, що, здавалося, було досягнуто в ході попередніх електоральних кампаній.

Адміністративний ресурс на виборах в основному був у вигляді соціальних виплат з бюджету, в розкручуванні роботи влади. Те, що місцева влада зобов'язана робити за умовчанням, подавалася як «ноу-хау».

Віктор Небоженко, керівник соціологічної служби «Український барометр»:

Ніяких ефективних технологій на виборах не застосовувалося. Була масова скупка голосів. У лідерів був колосальних оборот грошей. Це було успіхом, якщо можна так висловитися. Вперше люди, що контролюють владу в місті, підкуповували не вищестоящу владу, а населення. Це вже прогрес, ми добираємося до нормальних варіантів стародавнього Риму. Ще трішки, і у нас наступить первинна демократія. Говорити про особливі технологічні прийоми взагалі не доводиться.

Швидкість виборчої кампанії була такою великою, що зробити щось оригінальне не вдалося нікому. Всі намагалися застосувати технологію «комунікативного насильства», тобто тотального контролю публічної уваги електорату з боку декількох блоків. Це виражалося у величезній кількості поліграфічної продукції, присутності на вулиці, заході в домівки у вигляді телевізора. Це дає результат за короткий період, але ще б тиждень такої інформаційної атаки - і огида у населення була б неймовірною.

На виборах не було того, що є обов'язковим, – дискусій кандидатів і блоків. Практично вони не взаємодіяли між собою.

Частина кандидатів намагалася зустрічатися з виборцями, і це у деяких навіть виходило. Щоправда, це жодним чином не технологія, це обов'язок політика. Люди на такі зустрічі реагували добре. Загалом, на виборах ми не побачили нічого нового, був стандартний виборчий набір, який нічим не відрізняється від Пекіна та Києва.

Говорити про серйозний адміністративний ресурс не доводиться. Швидше, був ресурс грошей. Адміністративний ресурс може працювати на одного кандидата. Коли ж ресурс розпорошений по провідних політичних силах країни, працювати він не може. Бюрократ може довіряти тільки собі подібному, сусідові по кабінету. А оскільки сусід по кабінету інших політичних поглядів, то роль адмінресурсу була мінімальна.

Кость Бондаренко, директор Київського інституту проблем управління ім. Горшеніна:

На цій кампанії не застосовувалися нові технології. Вибори мера стали репетицією президентських. На цю кампанію варто звернути увагу в тому плані, як технологічно абсолютно не популярну людину можна вивести в лідери громадської думки і зробити переможцем.

Точно за такою самою технологією розкручуватимуть Віктора Ющенка. Суть технології полягає в тому, щоб самого кандидата практично не показувати, він сам за себе не агітуватиме. Увага акцентуватиметься лише на справах кандидата або команди. Також увага концентруватиметься на діяльності інституції, яку втілює ця людина. При цьому паралельно запускається технологія, при якій всі конкуренти не можуть порозумітися, їхні амбіції всіляко підігріватимуться.

Ось цей сценарій якраз і лежав в основі кампанії Леоніда Черновецького. Щоправда у ньому всього лише один тур виборів, але й цю проблему на президентських виборах вирішуватимуть.

У всіх опонентів Черновецького я взагалі не бачу жодних вдалих технологічних ходів. Усі ці білборди і намети мають майже нульову ефективність. Люди не черпають інформації з цих джерел.

Рівень адміністративного ресурсу був величезний, і як завжди – вирішальним. Тут і дія на територіальну комісію, і дія на владні структури.

Анатолій Луценко, директор Інституту політичних технологій:

У мерській кампанії повною мірою проявили себе інформаційні технології. Вони відіграли більшу роль, ніж рекламно-агітаційні зусилля. Рекламна кампанія нічого не додавала кандидатам, але більшою мірою все ж таки на неї робили основний акцент.

Я думаю, що з київською електоральною громадою слід було працювати наочніше. Потрібно було максимально розкривати свою позицію і доносити її виборцеві. Наметова кампанія у всіх була однакова, «бігморди» у всіх були також однакові.

Найефективнішим було донесення правильно сформованих посилів через ЗМІ. Фаворити перегонів якраз і використовували інформаційні, а не рекламні засоби для донесення своїх посилів виборцям. Нових технологій, які б здивували, на цих виборах не було. Перед політичними технологами тепер стає завдання виходити на якісь нові рівні. Потрібні нові ідеї. Одноманітність рекламної кампанії - намети і білборди вже відходять у минуле. Потрібен креатив. Наступні вибори обов'язково мають породити щось нове.

Віталій Червоненко, «Главред»