Журналісту буває простіше потрапити у «високі кабінети», аніж пересічному громадянину. Варто розглянути проблему доступу громадян без статусу журналіста в приміщення органів влади й місцевого самоврядування. Адже журналісти іноді теж воліють не «засвічувати» свій статус при проведенні журналістських розслідувань, а виступати при спілкуванні з чиновником в ролі пересічного громадянина.

В принципі кожен громадянин України може відвідати засідання місцевої ради, які за Законом «Про місцеве самоврядування в Україні» є гласними (ч. 16 ст. 46). Таке правило закріплене не тільки для місцевих рад: Типовий регламент місцевої державної адміністрації, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 2293 від 11 грудня 1999 р., у пункті 3 визначає, що «робота місцевої держадміністрації, її апарату та структурних підрозділів є відкритою і гласною, за винятком розгляду питань, які становлять державну таємницю або належать до конфіденційної інформації, що є власністю держави.

Місцева держадміністрація інформує громадськість про свою діяльність, залучає громадян до проведення перевірок, підготовки і розгляду питань, що належать до її компетенції».

Ступінь відкритості владних органів варіюється залежно від регіону, місця цього органу в ієрархії. Але щоб потрапити на певний захід необхідно спочатку дізнатися на коли він запланований, і що запланований узагалі.

Найпростіший спосіб для органів влади й місцевого самоврядування повідомляти про свої плановані засідання та інші заходи – розміщувати відповідну інформацію на власних веб-сайтах. Проте для багатьох пересічних громадян цей спосіб інформування ще не став найдоступнішим. Та і яка сільська рада в Україні може похвалитися сайтом в Інтернеті. Тому відповідні повідомлення можуть зрідка з’явитися в районній газеті, але про більшість заходів громадськість дізнається вже post factum. Проте навіть для оприлюднення таких анонсів у мережі Інтернет законодавча база не є достатньою.

Як визначено Порядком оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади (затверджено постановою КМУ № 3 від 4 січня 2002 р.), на веб-сайтах центральних органів виконавчої влади, облдержадміністрацій і міськадміністрацій Києва та Севастополя регулярно має розміщуватися інформація «про поточні та заплановані заходи і події у відповідній сфері» (сфері управління органу) та про розпорядок роботи органу. Але дана норма не поширюється на районні державні адміністрації. Зрозуміло також, що положення для органів виконавчої влади в принципі не може стосуватися органів місцевого самоврядування.

Окреме питання – можливість фізично зайти в приміщення обл-, райради чи адміністрації, іншого органу. Дані установи за своїм статусом «не дотягують» до того, аби їх охороняло Управління державної охорони, тому для охорони вони наймають підрозділ МВС або приватну структуру. У зв’язку зі спеціальним порядком охорони, а також зважаючи на правила внутрішнього розпорядку в установі, встановлюється режим проходу в приміщення. Як правило при вході вимагають пред’явити документ з фотографією, що посвідчує особу, та сказати до кого саме або на яких захід прямуєте.

Як видно з наведеного аналізу – в Україні необхідне прийняття комплексного всеохопного нормативного акта з питань прозорості роботи органів виконавчої влади й місцевого самоврядування. Можливість відвідувати засідання органу – від центрального рівня до сільського – є одним з елементів громадського контролю над владою. Оскільки органи місцевого самоврядування виконавчій гілці влади не підпорядковані, єдині й чіткі правила відвідання заходів бажано вводити на рівні закону. Щоправда відповідні починання залишаються поки на рівні проектів, може тому, що вони не досить затребувані: українці люблять щороку ходити на вибори і «перетрушувати» владу, але ще не навчилися постійно й ефективно контролювати місцевих чиновників, яких самі й обирають, прямо або опосередковано.

Роман Головенко, ІМІ