Кілька десятиліть тому, коли у вітчизняному кінопрокаті вийшов фільм із елементом еротики — «Маленька Віра», у ревних прибічників моралі це викликало шквал критики та обурення. Нині ж, коли на українському телеекрані «Маленьку Віру» можна вважати «дитячим лепетом» у порівнянні з інформаційною продукцією, що відкрито пропагує культ сексу, насильство, нездоровий спосіб життя, протести моралістів звучать вже не так часто. Влада також робить вигляд, нібито те, що нині відбувається з українським телемедійним простором, її не обходить. Соціологи та психологи такому явищу ставлять діагноз — «деградація моралі». Прогнози такої «хвороби» невтішні: у недалекому майбутньому аморальна інформаційна продукція може призвести до духовного виродження нації. Адже якщо людині постійно подавати негативну інформацію, то, як відомо, вона може стати стимулом до дій. Особливо це стосується молодi. Перешкоджати засиллю аморальної інформаційної продукції — одне з головних завдань Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі. Про роботу цієї комісії журналіст «Дня» поросила розповісти виконуючого обов’язки її керівника, доктора медичних наук, професора Миколу Бойка.

— Миколо Івановичу, з 2003 року в Україні діє Закон «Про захист суспільної моралі», але в українському інформаційному просторі не тільки не зменшилося аморальної продукції, а, здається, збільшилося. Чому не видно роботи вашої комісії?

— На жаль, нині у нас не дотримується не лише закону про захист суспільної моралі, а й чимало інших законодавчих актів. Слід зазначити й те, що Закон «Про захист суспільної моралі» діє з 2003 року, а наша комісія почала фактично працювати в червні 2006 р. Також умови, в яких комісія нині змушена працювати, найліпшими не назвеш. Це й невизначеність з керівництвом (до цього часу не затверджено голову комісії), і брак постійного приміщення, і кадровий некомплект (замість 90 працівників у нас разом із регіональними представниками працюють близько 50). Але, незважаючи на всі негаразди, в роботі комісії вже є певні результати. Зокрема, ми висловили своє негативне ставлення щодо реклами з елементами еротики мобільного зв’язку «Джинс», магазину «Евросеть», «МакКофе», білизни «Ажур». Наприклад, ми не проти білизни марки «Ажур», але недопустимо розміщувати її рекламу (фотознімки напівоголоних жінок) у метрополітені. В усіх цивілізованих країнах світу інтим ховається від очей громадян, а не виставляються на огляд в транспорті, яким щодня користуються тисячі людей. Спочатку рекламісти «Ажура» обурювалися, говорили, що це «робота» їхніх конкурентів, але плакат все ж таки зняли.

— Та, разом з тим, при в’їзді до Києва — на Окружній дорозі — вже тривалий час розміщені бігборди із зображенням майже оголеної жінки (реклама «плитки, що спокушає»), і до цього нікому немає ні якої справи...

— Щодо цієї реклами комісія висловилася однозначно: це — еротична реклама і тому її розміщення в людних місцях недопустиме. Але виробники плитки наш висновок проігнорували. Тому з цього приводу ми звернемося до виконавчих та правоохоронних органів. Те ж саме стосується і фільму «Сафо». Його рекламісти звернулися до нас, аби ми дослідили, чи відповідає ця зовнішня реклама принципам суспільної моралі. Комісія дійшла висновку, що реклама фільму містить еротичні елементи і її слід заборонити для зовнішньої реклами. Та, незважаючи на це, біг-борд продовжує висіти. Люди, які створили цей фільм, очікують отримання від його перегляду чималі прибутки, тому вони й ігнорують висновки нашої комісії. З цього приводу також направлено відповідне звернення до прокуратури. Дуже часто, в зв’язку із порушеннями, до нас звертаються представники правоохоронних органів і надають для дослідження вилучені диски з фільмами або друковану продукцію. Якщо ми виявляємо, що це порнографічна чи заборонена законодавством продукція, то потім за цими фактами порушуються кримінальні справи. За приблизними підрахунками, протягом півтора року, відколи створена комісія, таких кримінальних справ вже було до 30- ти.

— На вашу думку, настільки наш інформаційний простір нині відповідає позиціям суспільної моралі? Приміром, як ставитеся до того, що на одному з популярних молодіжних каналів ведуча одягнена лише в шкіряний купальник?

— На цьому телеканалі й кліпи транслюються такого ж спрямування, як одяг у ведучої. На мою думку, подібні телепередачі мають транслюватися лише після 23 години й з позначкою: «Дітям заборонено». На жаль, дуже часто в Україні підприємці використовують в рекламі своєї продукції еротичні елементи. Таким чином відбувається спекуляція на сексуальному інстинкті людини. В багатьох країнах світу реклама з використанням оголеного жіночого тіла заборонена. Таке табу існує й у нас. Та, на відміну від високорозвинених країн, в Україні рекламісти не бояться порушувати закон, адже у багатьох випадках за це їм загрожує лише штраф, розмір якого не порівняти з очікуваними прибутками. Інший приклад: у газеті Київради «Хрещатик» кілька тижнів тому вийшла стаття, у якій прямим текстом були надруковані матюки. Ми звернулися до головного редактора цього видання із відповідною претензією. У відповідь отримали повідомлення, що на керівника газети накладено штраф. А, якби така стаття вийшла у якійсь іншій країні, то це видання вже закрили б.

Дуже часто елементи брутальності використовують і у політичній рекламі. Пам’ятаєте, біг-борди, де згадувалися «ублюдки»? Сумніваюся, що в людей під час перегляду таких плакатів виникали позитивні асоціації. На мою думку, неприпустимо також рекламування тютюну, алкоголю. Особливо незрозуміло, чому спиртні напої та сигарети погоджуються рекламувати відомі спортсмени? Навпаки — вони повинні пропагувати серед молоді здоровий спосіб життя, а не асоціювати з своїм успіхом, приміром, пиво. Ще складніша ситуація із фільмами, які пропагують насильство, адже нині вони повністю заполонили український телевізійний простір. Або взяти комп’ютерні ігри. Чи є в Україні хоча одна з них, яка спрямована на розвиток інтелектуальних здібностей дитини, а не на те, як когось вбити чи вполювати якогось монстра? І що цікаво, в Америці (де, як зазначається, зроблена така продукція) подібні фільми та комп’ютерні ігри заборонені, там вони підпільно випускаються саме для країн третього світу.

— Нещодавно до редакції «Дня» зателефонувала літня читачка і висловила своє обурення з приводу реклами «Снікерсу», в якій її розробники заради «приколу» обрали голод. На думку читачки, подібні творіння ображають пам’ять жертв Голодомору. З цим не погодитися важко. Чи проходить експертизу реклама, яка пропагує неповагу до релігійних та національних святинь?

— Нинішнє покоління не знає, що таке голод і тому йому важко зрозуміти почуття старших людей. У даному випадку непросто визначити настільки ця реклама є аморальною. Дехто може сказати, що люди, які пережили Голодомор, навряд чи звертатимуть увагу на зображених трансформерів та асоціюватимуть їх з подіями тих жахливих років. З іншого боку — таку рекламу можна розцінювати, як образу національних святинь. Тому повинні бути напрацьовані чіткі критерії, за якими слід проводити експертизу того чи іншого інформаційного продукту. Стосовно визначення еротики, порнографії чи культу насильства у нас вже є певні стандарти, а от щодо національних або релігійних святинь, то таких ще не існує.

— Чого не вистачає вашій комісії, аби успішно боротися із засиллям аморальної інформаційної продукції? Чи, може, для цього потрібно прийняти якийсь новий закон?

— Законодавство повинне йти в ногу з часом. Наприклад, не так давно з’явився інтернет, а законодавчих норм, які давали б юридичні підстави закрити той чи інший сайт, що шкодить суспільній моралі, поки що немає. Але часто, щоб заборонити аморальну продукції, вистачає й тих законів, які є. Та головна проблема в тому, як змусити людей їх дотримуватися. В Україні нині досить високий рівень корупції, тому нерідко трапляється, що заборони, які накладаються одними інституціями, потім скасовуються іншими. Наприклад, ми звертаємося до керівництва якогось журналу з вимогою припинити друкування оголошень про надання інтимних послуг за винагороду. У відповідь — мовчання. Закрити це видання ми не можемо, тому що ліцензію йому видала інша державна установа і тільки вона може її й позбавити. На мою думку, повинна бути єдина координуюча організація, наділена при цьому значними повноваженнями. А то зараз виходить так, що одна комісія видає ліцензію, інша — робить висновки, третя — реєструє друковані ЗМІ і т.д. Адже це — нонсенс, коли одна організація дозволяє щось, а інша це забороняє (наприклад, наша комісія заборонила демонстрацію якогось фільму, а Міністерство культури — дозволило, і як тоді бути?). Часто важко у всьому цьому розібратися і людям, котрі займаються бізнесом. Вважаю, що повинна бути єдина структура, яка займалася б експертизою та видачею дозволу на оприлюднення того чи іншого інформаційного продукту. Наша комісія має видавати висновок до видачі ліцензії, а не навпаки. Така неузгодженість у законодавстві призводить до того, що воно не працює.

— Нині звідусіль лунає багато критики на якість соціальної реклами (недієва, використовується з метою «піару» того чи іншого чиновника і т.д.). На вашу думку, якою має бути соціальна реклама, аби вона запрацювала?

— Мене неприємно дивує реклама на зразок: «Мамо, чому я урод?» або «Повертайте неякісний товар». На мою думку, підходи до соціальної реклами повинні бути іншими. Вважаю, що, насамперед, соціальна реклама має бути прихованою і дієвою. Наприклад, у фільмах повинна бути ідеалізація здорового способу через спорт, патріотичне виховання молоді. Головні герої своїм позитивним прикладом повинні показувати, як досягти успіху. Взяти хоча б російський фільм «Кадети». Навряд чи у суворовських училищах все відбувається так романтично, як це показано у телесеріалі. Але, як свідчить статистика, у рік виходу фільму на телеекрани збільшилася кількість охочих вступити до військових училищ. Тому і в українському кінопрокаті повинно бути більше продукції, спрямованої на пробудження в молоді патріотизму, відчуття відповідальності за себе та інших. Це ж стосується і соціальної реклами.

Інна Бірюкова, «День»