Зараз стало модно коментувати Президента в приватних розмовах і публічно давати голові держави поради що і як робити, навіть як говорити і як говорити не слід, щоб виглядати очільником сильної держави. Свобода слова спокушає багатьох шукати зручного приводу, щоб нею скористатись, інакше навіщо вона взагалі? Але Україна не є сильною державою з сильним парламентом. Особливо це стосується парламенту від початку і дотепер. Слабка влада, особливо та, яка вважає себе основою демократії цілком резонно провокує сильну частину світу до здійснення інформаційно-психологічного тиску на Україну.

Це не може не турбувати Президента бо про це давно вже говорять і пишуть небайдужі громадяни. Питання інформаційної безпеки давно назріло і заява Президента про інформаційно-психологічну кампанію інших держав проти України нікого не дивує, лише фіксує наше становище у звичній для ХХІ століття перманентній інформаційній війні. Дивує реакція - коментар голови парламентського Комітету з питань свободи слова та інформації Ганни Герман. Ось головний меседж: «Враховуючи, що йдеться про національну безпеку, якій загрожують ззовні, а також те, що Глава держави, очевидно, має в своєму розпорядженні інформацію, яка дає йому підстави робити такі заяви, виникає запитання, чому це питання розглядається поза Парламентом? Чому Верховна Рада, зокрема Комітет з питань свободи слова та інформації, ігнорується при розгляді таких життєво важливих проблем? Лише тому, що аналітичні центри, завданням яких є моніторинг усіх процесів, які у той чи інший спосіб дотичні до безпеки в інформаційному просторі України, підпорядковуються виключно Банковій? В такому випадку, Президент повинен виступити з законодавчою ініціативою вивести питання свободи слова з-під компетенції Парламенту і закріпити його за собою.»

Навіщо пані Герман якась «секретна інформація»? Для того, щоб зробити висновки, достатньо подивитись звичайне телебачення, яке вимушено і без особливої свободи вибору дивляться громадяни України. До цього часу комітет не бачить проблеми і не дуже переймається нікудишньою роботою Нацради, не запропонував як першочергові законопроекти про паритетну інформаційну діяльність суспільства і держави у відповідь на сторонні інформаційні впливи. Зате комітет чомусь дуже турбує суспільне телебачення, очевидно для помноження того, що вже є в телеефірі ? « Обойма» творців телебачення для народу напевно вже готова і вона та сама. Звідки взятись новій і хто допустить – «конкуренція свободи слова»! Результат такої конкуренції ми бачимо і в значній мірі «завдяки» шановним обранцям. Та й сам парламент вочевидь сам став «безневинною жертвою» чужих інформаційних впливів - то до голосу Росії дехто прислухається, то з кульками проти НАТО стоїть , то за другу державну мову іншої держави стоїть програмно. Навіщо Президентові радитись про інформаційну безпеку з таким суттєво інформаційно-імуннонезахищеним парламентом? Для цього є РНБО і саме за безпеку держави виключно Президент відповідає згідно Конституції. Якби пані Герман сказала, що трохи запізно і замало, і не так жорстко Президент береться за справу інформаційної безпеки, я б її зрозумів. Це була б чудова державницька позиція опозиції.

Мене дивує ображена, по-жіночому безпосередня реакція пані Герман Даремно хтось вважає, ніби голова держави поставив «у принизливе становище» парламент. До речі, інформаційна безпека не є предметом розгляду згаданого парламентського комітету. Це справа всієї держави і суспільства, архіважлива державницька проблема на рівні геополітики. Хай спробує комітет із свободи слова хоча б навести лад на телебаченні, але про це – ні слова.

Пані Герман вважає, що Президентові «коли йдеться про такі важливі речі, як безпека інформаційного простору України, слід висловлюватися не натяками, а по суті. Так не личить сильному Президенту сильної держави.» Буш і Путін теж говорять натяками, але їхні парламентарі вважають недоречним звертати увагу на звичайний для такого рівня дипломатичний стиль. По суті сказати про стан інформаційної безпеки держави можна навіть без «аналітичних даних», але це нікому не сподобається і геть розчарує українців, тобто спрацює на ще більше ослаблення інформаційної захищеності нації. Тому й не варто. Коли справи відчутно покращаться, тоді й можна сказати, але то зайве – українці відчують це сидячи біля «телеящика» з щасливими від такого життя обличчями.

Єдине, з чим стовідсотково варто погодитись і завжди цитувати Ганну Герман: «Парламент обирається народом не для того, щоб слідкувати за повідомленнями, які з’являються в Інтернеті. Завдання Парламенту – дбати про інтереси народу з застосуванням усіх існуючих для цього інститутів державної влади, з силовими структурами включно.» На цьому досить, хай комітет працює, може завтра телебачення стане приємнішим для українця. Свобода слова це ж не тільки монолог стороннього, може і почуємо щось від нас, українців. Почуємо, як Шустер покаже і нашу нам свободу слова як любити розкаже. Німець скаже…далі за Шевченком.

Володимир Ференц, м. Івано-Франківськ