Якщо протягом наступного тижня Верховна Рада таки почне працювати і займатися законотворчою діяльністю, то рано чи пізно на розгляд парламенту потрапить законопроект № 2086, зареєстрований не так давно. Це – проект змін до Кримінального кодексу України. Його автор, народний депутат від БЮТ Антон Яценко, пропонує відновити кримінальну відповідальність за наклеп.

Нагадаємо, що наклеп - це поширення завідомо неправдивих вигадок, що ганьблять іншу особу. За це депутат Яценко пропонує карати виправними роботами до одного року. Більш м’яке покарання передбачає грошові штрафи та інші репресивні санкції.

Насамперед закон в разі його ратифікації парламентом буде спрямований проти журналістів, і депутат Яценко цього не приховує: «В пресі стало дуже популярним поширювати завідомо неправдиві, навіть ганебні відомості відносно громадян, які є публічними особами, переймаються питаннями державотворення, займаються політикою, соціальними питаннями або займають високі посади в центральних органах влади країни тощо, - говорить він. - Все це робиться з метою їх дискредитації, створення навколо них негативного іміджу, ореолу корумпованості та протизаконності».

Варто нагадати, що Антон Яценко фігурував у численних журналістських розслідуваннях,

пов’язаних із діяльністю Тендерної палати України. Свого депутатства він при цьому аж ніяк не втратив, та й розслідування ні до чого не привели. Тому не варто зупинятися на давній історії докладно. Показово інше: серед депутатів ВР не лише нинішнього, шостого, а й попередніх скликань знайдеться дуже мало таких, які не зав’язали на пам’ять хоча б один вузлик образи на журналіста. Раз так, то, попри протести окремих парламентських лібералів (таких, скажімо, як Андрій Шевченко, однопартієць пана Яценка), є всі підстави готуватися до узаконених репресій. Адже багато хто з депутатів парламенту журналістів недолюблює. Більше того – боротьбу з наклепниками може підтримати і голова держави. Віктор Ющенко навряд чи забув історію з його сином Андрієм, розкрученою та роздутою пресою. Саме тоді на пам’ятній прес-конференції Президент ужив на адресу журналістів слово «морда».

Але поки законопроект № 2086 не винесений на розгляд і не прийнятий, у всіх нас, і не лише журналістів, є час прикинути, до чого готуватися. Бо у визначенні наклепу як «поширенні завідомо неправдивих вигадок, що ганьблять іншу особу» не уточнюється, що неправдиві вигадки конче повинні поширюватися саме журналістами. І – саме в засобах масової інформації. Наприклад, написавши спреєм на фасаді будинку прізвище мера Києва і приписавши до нього кілька епітетів на вибір (найкоротший – з трьох літер), автор напису може бути покараний не лише за хуліганство, а й за наклеп на публічну особу, яка займається політикою та соціальними питаннями.

Навряд чи треба нагадувати, що журналісти мають право робити припущення і навіть гратися фактами. Все одно ці припущення, версії та думки не можуть бути доказами в суді. В новітній історії України складно пригадати випадок, коли на підставі телевізійного сюжету чи публікації хтось із посадовців був хоча б несерйозно покараний.

Чого тоді боятися парламентським борцям із наклепами? Поголосу? Негативного іміджу? Люди добрі, ви пішли в українську політику! Більш негативного іміджу жоден із вас створити собі вже не може! Політика – це суцільний негатив. А публічна політика, до якої вже кілька років тяжіють українські політичні діячі, передбачає, зокрема, і одержання щоденних ляпасів від журналістів. Заангажовані вони, не заангажовані, продажні чи об’єктивні – для публічних людей не має значення. Назвався грибом – не бійся ЗМІ.

Візьмемо свіженьку історію з середнім пальцем, показаним підполковником спецпідрозділу «Кобра» спікеру Верховної Ради Арсенію Яценюку. Результат відомий – підполковник Олексій Кожа усунутий з посади, оприлюднений перелік його автопарку, сама «Кобра», ще вчора елітна, сьогодні іменується мало не розсадником корупції. До минулої неділі громадяни цьому вірили. Аж ось у недільному випуску ТСН на каналі «1+1» підполковник Олексій Кожа заявляє: жодного з пальців він спікеру не показував! Порушник виглядає симпатичним чоловіком, тримається впевнено і хоче позиватися до суду. Якщо законопроект №2086 таки ратифікує парламент, то під його дію теоретично підпадає і пан Яценюк. Він через ЗМІ поширив інформацію, яка кинула тінь на офіцера міліції. Принаймні, так говорить сам опальний підполковник. До того ж він публічно, за допомогою телебачення, спростував звинувачення. Більше того: заявив, що правила на дорозі порушував кортеж спікера. І, за логікою, тепер він клепає на наклепника?

Думаю, до року виправних робіт за наклеп тут нікого не засудять. Однак що заважає тим посадовцям, і, зокрема, депутату Антону Яценку так само спростувати все, в чому його звинувачували ненависні журналісти? Скликайте пресуху, назвіть всіх продажними брехунами, кінець кінцем – створіть власний сайт чи блог у Інтернеті і виправдовуйтесь там. Захищайтеся самі, а ще краще – не підставляйтеся під удари.

Свободі слова в Україні заздрять російські колеги. Ми ж вважаємо, що зі свободою слова в Україні все ще проблеми. Але і журналісти, і політики, які все довкола вважають наклепами, забувають про одну очевидну річ. Сьогодні в Україні можна говорити що завгодно, про кого завгодно і не особливо добираючи виразів. Натомість всі слова не мають очевидного ефекту – як позитивного, так і негативного. У часи Української РСР за малесенький фейлетон у журналі «Перець» герой фейлетону вилітав із роботи. Зауваження в пресі, що діяльність та творчість такого-то громадянина кидає тінь на соціалістичні ідеали, а сам він дає привід продажним наклепникам Заходу зводити на радянську дійсність нові пасквілі, ламали кар’єри, долі, життя. Тепер це практично неможливо. Свобода не реагувати на критику дорівнює сьогодні свободі критикувати. Публічним персонам пора це зрозуміти. І зробити все, аби законопроект №2086 ніколи Верховною Радою не розглядався.

Бо в такому разі українським журналістам доведеться публікувати лише прогнози погоди, оприлюднювати програми телепередач і розповідати будь-які подробиці з життя марсіан. Інопланетяни точно не назвуть це наклепами.

Андрій Кокотюха, proUA