Коли в київських кінотеатрах з`явилася реклама фільму «Іронія долі. Продовження», я зустріла її без упередження. (Типу, як могли ці нові режисери зробити замах на культове кіно і зняти його продовження і т.д.) А що тут такого? Знімає фільм один з найталановитіших режисерів Росії Тімур Бекмамбетов, сам Эльдар Рязанов режисер першої «Іронії» цей сиквелл-римейк схвалив. І до того ж, зізнаємося, попри всі заяви так би мовити масового радянського телеглядача, що «Іронія доля» - це наше все», сьогодні його новорічну трансляцію по всіх телеканалах навряд чи можна вважати такою вже доречною. За тридцять років було знято багато нових комедій різними телекомпаніями світу, чий кінопродукт вже доступний глядачеві пострадянського простору, закоханому вже не тільки в старі радянські фільми. І згаданому фільму із золотої колекції радянського кінематографа або треба було дати відпочити, або додати нового дихання.  Заздалегідь, я відправила на нову «Іронії» своїх батьків-пенсіонерів, з якими щороку відбуваються діалоги на кшталт:  «ну, будь ласка, перемкни ще раз на «Іронію», мені треба подивитися тільки перший епізод в лазні...» або «Почекай трохи, ще одну пісню послухаємо, там де «платочки белые, глаза печальные»...

 

Словом, я відправила їх на перегляд, і відгуки отримала прогнозовані: нам сподобалося, хоча, напевно, це гірше, ніж перший фільм.

 

І ось я в кінотеатрі, і все повторюється: п`яний дядько Паша -  Ширвіндт сидить вже з Лукашиним молодшим - Хабенським (старшого грав Андрій Мягков) у лазні. З ними ще один старий друг.  У розмові спливаэ образ жінки з Петербургу, яку любив батько молодшого Лукашина. А далі діалог в стилі старого фільму:

 

- Дядько  Паша, мені не можна пити., - каже Лукашин-Хабенський, який не переносить спиртного.

- Ти батька любиш?

- Тата?

- Так.

- Тоді пий.

 І немає потреби пояснювати, яким чином Лукашин-Хабенський, який миттєво відключився, тому що йому пити не можна, опиняється в Петербурзі, на вулиці Будівельників, будинок двадцять п`ять.  І будить його напередодні Нового року Надя - Ліза Боярська («Надєжда-Надєждовна, точніше – Іполитівна») дочка Наді (Барбари Брильської), мама якої чомусь не вийшла заміж за Женю, а вийшла за Іполита - Яковлєва. Це перше важливе питання, і серйозна нелогічність, чому старша Надя (Барбара Брильська) все-таки не вийшла заміж за Женю (Мягкова). Адже Іполит - Яковлєв, нагадаємо ревнивець, прагматичний, з дорогими подарунками, і на машині, але без вогника, і без тієї делікатності, яка відрізняла обранця Брильської. До того ж не грає на гітарі. І хоч їхнє весілля в першій «Іронії» не показали, але союз обіцяв бути міцним. Ну не склалося у них особисте життя, на догоду Бекмамбетову, у якого були свої плани на дітей героїв.  Що він вчинить з дітьми Наді і Жені, зрозуміло практично з першої хвилини. У другому фільмі, до Наді - Боярської приїжджає жених Іраклій (Сергій Безруков), який в новорічну ніч збирається запропонувати руку і серце своїй коханій. Іраклій-Безруков, має зіграти Іполита в молодості. Але він не якийсь нудний Іполит, і справа навіть не в “чарівних” грошах і успіху Іраклія (дорога машина, дорогий костюм, коштовна обручка для нареченої). Він - цікавий, він не тільки надійний, але і романтичний, він тонко відчуває, і він красиво висловлюється, врешті-решт. А то, що він зайнятий і йому без кінця дзвонять, так що це, як не є чарівливість праці. І будь у мене донька, я б не змогла пояснити, чому молодша Надя обрала не багатогранного Безрукова, а Хабенського.

 

Серцю не накажеш? Але я не побачила жодної вагомої причини для жіночого серця, щоб змінити любовний вектор. Хоча ні, одна причина все-таки є: реалізувати жіночу мрію матері. Яка чомусь не залишилася з Лукашиним – Мягковим (може, свекруха стала перешкодою? Жартую...). Ліза Боярська, безперечно, красива. Але споглядати у фільмі характер і глибину жіночого характеру зараз не в моді. Тому розкритися Наді – Боярською  було складно.  Тому що в моді спецефекти, закручені сюжети, майже розбита машина, майже падіння з даху п`яного прикордонника. Автор двох дозорів, доброго міського фентезі Бекмамбетов залишився вірним собі, і старий душевний матеріал «Іронії» він наситив епізодами, які може дух і не перехоплюють, але нерви лоскочуть. А ще є і дуже красиві епізоди. Є своє задоволення в тому, щоб посекундно прослідкувати політ пробки шампанського. Або побачити з вікна панорамний вид нічної Праги (писали, що сцени Петербургу знімалися саме в Празі). І найнеймовірніше: як би побіжно, зовсім ненавмисно, на одну мить показати, як вимішується салат олів`є. І зробити це красиво. Не вірите? Я б сама не повірила. Не хочеться сильно розм`якати, цей салат олів`є був присутній з єдиною метою, зблизька показати назву «Майонезу – спонсора кіно», але проте зроблено було дуже естетично. Взагалі рекламістам цей фільм варто подивитися двічі, так майстерно запакувати білайн в сюжет, міг в Росії тільки Бекмамбетов.

 

І, нарешті, сценарій. Якщо ви змирилися з думкою, що кіно сьогодні не афористично, що тягнути в кінотеатр блокнот і записувати у темряві вподобані фрази з фільму зараз не треба, тому що фраз таких немає, режисери - не грибоєдови, і якщо ваш рівень очікування не так вже високий, то ви отримаєте винагороду.  Тому що там є, не тільки, що подивитися, але і послухати. Фраза, що сама запам`яталася, Мягков старший сказав у відповідь на докір, що він невдаха: «Чому я невдаха? Я всі ці роки любив, і тому був щасливий. А щастя не віднімеш, воно як броня...»

 

Не тільки Лукашин молодший, але і Лукашин старший знову виявляється разом з улюбленою Надею – Брильською. Тільки я не знаю, як можна було б пояснити дочці, чому героїня між  двома хлопцями: розумним і багатим, і розумним і бідним вибрала другого. Втім, можливо це ще не кінець. Адже, тридцять років тому Надя любила Лукашина, але вийшла заміж Іполита. Так, що, почекаємо продовження.