Українська асоціація релігійної свободи, до складу якої входять представники Церков, релігійних і громадських організацій, науковці, звернулася до власників та представників ЗМІ України з приводу «випадків гранично упередженого висвітлення релігійного життя в українському медіа-просторі».

 

Автори Звернення, яке було оприлюднене 26 грудня, наголосили на тому, що ЗМІ відіграють важливу роль у збереженні міжконфесійної злагоди, тому вони «не повинні штовхати суспільство у прірву міжконфесійної ворожнечі, протистояння на релігійному ґрунті та нетерпимості до релігійних меншин».

 

«Свобода слова для нас так само священна, як і свобода совісті. Але коли на тлі звинувачень на адресу „зловісних сект” демонструються відеозйомки з богослужінь євангельсько-протестантських Церков, до яких належать сотні мільйонів землян і сотні тисяч наших співвітчизників – це, погодьтесь, прикро. Коли розповіді про українські релігійні спільноти ілюструються зйомками якихось невідомих релігійних зібрань на інших континентах, або навіть сеансів гіпнозу чи парамедичних зцілень – це просто непрофесійно. Майже системними стали узагальнення, згідно з якими правопорушення однієї особи чи громади поширюються на цілу релігійну течію, коли без жодних доказів (не кажучи про висновки правоохоронних органів) йдеться про причинно-наслідковий зв’язок між суспільно небезпечними діями особи та її релігійною належністю, коли всі релігійні вияви, котрі не вписуються в авторське уявлення про „своє рідне”, тавруються і принижуються. Якщо одним з нас дозволяється вірити, а іншим – ні, одним можна висловлювати свої релігійні почуття, а іншим забороняється – то це є і образою людського сумління, і загрозою міжконфесійному мирові, і порушенням Основного Закону країни», – йдеться у Зверненні Української асоціації релігійної свободи.

 

Автори Звернення закликали українських журналістів до більшої відповідальності перед своїми читачами, слухачами й глядачами; до більш добросовісного поводження з фактами, до більшої вимогливості до своїх матеріалів, до ретельнішої їхньої підготовки. За їх словами, «жодна з релігійних організацій України не об’єднує більше половини населення країни. Вірні Церкви, яка домінує в одному регіоні, в іншому є в меншості. Медійні вихватки і образи проти одних обов’язково бумерангом влучать в інших в іншому місті».

 

У документі наголошено, що Церкви та релігійні організації, зокрема і так звані «нетрадиційні», звершують значний обсяг суспільно важливої діяльності, допомагаючи Державі у розв’язанні складних соціальних проблем сьогодення.

 

Українська асоціація релігійної свободи, до складу якої входять представники Церков, релігійних і громадських організацій, науковці, звертається до власників та представників засобів масової інформації України з приводу безперестанних випадків гранично упередженого висвітлення релігійного життя в українському медіа-просторі.

У друкованих і електронних ЗМІ ми постійно стикаємося з „кровожерливими”, „підступними” і „лицемірними” особами, в яких просто неможливо впізнати наших співвітчизників, сумлінних платників податків, добрих батьків і гіідних громадян, чия провина полягає лише і тільки в тому, що вони сповідують іншу, ніж більшість українців, віру. Зрештою, всі їхні „злочини” полягають у тому, що їхні релігії інші, що вони вірять у те, що вважають гідним віри і голосно й відкрито говорять про свої переконання. Свобода слова для нас так само священна, як і свобода совісті. Але коли на тлі звинувачень на адресу „зловісних сект” демонструються відеозйомки з богослужінь євангельсько-протестантських Церков, до яких належать сотні мільйонів землян і сотні тисяч наших співвітчизників – це, погодьтесь, прикро. Коли розповіді про українські релігійні спільноти ілюструються зйомками якихось невідомих релігійних зібрань на інших континентах, або навіть сеансів гіпнозу чи парамедичних зцілень - це просто непрофесійно. Майже системними стали узагальнення, згідно з якими правопорушення однієї особи чи громади поширюються на цілу релігійну течію, коли без жодних доказів (не кажучи про висновки правоохоронних органів) йдеться про причинно-наслідковий зв’язок між суспільно небезпечними діями особи та її релігійною належністю, коли всі релігійні вияви, котрі не вписуються в авторське уявлення про „своє рідне”, тавруються і принижуються.

Якщо одним з нас дозволяється вірити, а іншим – ні, одним можна висловлювати свої релігійні почуття, а іншим забороняється – то це є і образою людського сумління, і загрозою міжконфесійному мирові, і порушенням Основного Закону країни.

Українське законодавство захищає совість громадян від оприлюднення необ’єктивних матеріалів, використання ЗМІ для розпалювання релігійної ворожнечі, образи почуттів громадян у зв'язку з їхніми релігійними переконаннями. Але наразі йдеться не стільки про право, скільки про етику. Ми закликаємо українських журналістів до більшої відповідальності перед своїми читачами, слухачами й глядачами; до більш добросовісного поводження з фактами, до більшої вимогливості до своїх матеріалів, до ретельнішої їхньої підготовки.

Ми також закликаємо вас замислитися над таким фактом: жодна з релігійних організацій України не об’єднує більше половини населення країни. Вірні Церкви, яка домінує в одному регіоні, в іншому є в меншості. Медійні вихватки і образи проти одних обовязково бумерангом влучать в інших в іншому місті.

Україна разом із незалежністю отримала унікальний дар свободи. Зокрема і свободу совісті та віросповідання, яка належить до фундаментальних прав людини. При цьому слід зважити на те, що відповідно до наданих законодавством України прав і можливостей, Церкви та релігійні організації, зокрема і так звані «нетрадиційні», звершують значний обсяг суспільно важливої діяльності, допомагаючи Державі у розв’язанні складних соціальних проблем сьогодення. При цьому важливу роль у збереженні міжконфесійної злагоди та терпимості відіграють засоби масової інформації, які не можуть і не повинні штовхати суспільство у прірву міжконфесійної ворожнечі, протистояння на релігійному ґрунті та нетерпимості до релігійних меншин.