Прем’єру «плюси» підгадали до 6 грудня — Дня Збройних сил України.

Перед тим, як запросити читача на бойову — сюжетну — стежку музичного кінопроекту, слово постановникові…

— Ви, напевно, знаєте мій фільм «Кисневий голод» 1992 року, — говорить режисер Андрій Дончик. — І знаєте те, як я до цієї теми ставлюся. Як я дивився на армійські проблеми, як давав собі слово до останнього з ними боротися... І, напевно, знаєте мою еволюцію: від «Кисневого голоду» до нинішнього проекту. Уявіть, я чимало поїздив по військових частинах, багато чого подивився і побачив: за останні роки справді відбулися певні зміни, про які ми або не знаємо, або вголос чомусь не говоримо. Ми частіше бачимо лише нашого до зубів озброєного «великого сусіда» — Росію. А там постійно щось знімають на військово-патріотичні теми. Так, у них регулярно відбуваються якісь воєнні конфлікти. Але вони повсякчас підтримують свою армію — зокрема й за допомогою кіно. У них постійно виходять серіали — «Солдати», «Кадети», «Спецназ»... Причому не завжди поганої якості. Є просто зразки жанру! Адже все працює на державну ідею. А от в українському кіно взагалі ніхто не зважає ні на армію, ні на внутрішні процеси в ній, що могло б стати гідним сюжетним матеріалом. Між тим, повірте, зміни істотні. Багато чого змінюється буквально на очах, починаючи від терміну служби і закінчуючи акцією «прощання з онучею»…

А тепер — «про що кіно?» Уявіть чотирьох хлопців-музикантів, котрі сидять на квартирі одного з них — і щось бринькають-грають. Неждано-негадано наскрізному героєві мюзиклового сюжету — Олегу Кузьменку — приходить повістка в армію. Юнак так захопився дівчинкою-поштаркою, що навіть не зауважив, який папір йому підсунули... І тільки потім друзі починають з ним жартувати, мовляв, чекає тебе дорога далека, під саундтрек відомої пісні «Тепер ти в армії». Але що ж робити? Ховатися? Косити за білим квитком? Компанія вирішує змитися в Крим — пересидіти там призов, грошей заробити… Але по дорозі у молодих меломанів виникає задирлива ідея створити мюзикл про армію, уявивши по ходу справи, як би в ньому сяяли наші star. І от… Далі — на екрані.

Важливо підкреслити, що вся ця армійська кіноісторія з кліпами 12 українських зірок знімалася лише на кіноплівку. Практично всі учасники виконують свої нові пісні, спеціально створені для цього мюзиклу. Ще до того, як розпочати зйомки, багато артистів побували у військових частинах, аби на власні очі побачити, що відбувається в армійських лавах.

Наприклад, Руслана майже три місяці подорожувала по Україні, заглиблювалася в армійські тонкощі. І в її номері задіяні досить серйозні військові ресурси. Відповідно до сюжету її відео, відбувається визволення якогось об’єкта, захопленого терористами, тому Руслана і виконує бойове завдання разом із загоном спецпризначення. У небі — авіація, на землі — сухопутні війська. Зрештою підключаються морський флот і наземні війська. Перемога буде за ними!

Mad Heads знімали свій музичний сюжет, в основі якого давня козацька пісня, на військово-морській базі Збройних сил України в Севастополі. Причому безпосередньо на військовому кораблі, котрий улаштувався в бухті серед інших військових суден.

А от Олександр Поно­марьов виконав свою офіцерську пісню в київському училищі ім.І.Богуна, де навчаються наші майбутні офіцери.

Учасники «ТНМК» у цьому мюзиклі подадуться в десантники і постануть у вигляді «лісових чудовиськ». Зйомки проходили в спецназівській частині біля Хмельницького.

Віталій Козловський у тан­ковій частині «Десна» під Києвом розбереться з танком.

А Наталя Валевська у Ва­силькові знімалася на тлі злету бойових винищувачів і сама ж сиділа за штурвалом літака.

Тіна Кароль теж не відстає. Вона постане в образі інструктора з фізпідготовки, опинившись на полігоні в Житомирі. За слова­ми режисера Андрія Дончика, це просто унікальний полігон, оскільки, крім інфраструктури, куди приїжджають на навчання і зарубіжні бригади, там є ще й унікальний в Україні водоспад. І саме там, до речі, Андрій знімав свої «Карпати» для знаменитого «Украденого щастя» (телефільму за мотивами драми Івана Франка).

Співак і депутат Святослав Вакарчук про армію знає багато: він виступав і в Косово перед миротворцями, і в інших українських військових частинах.

— Мені захотілося уявити абсолютно життєву ситуацію, коли молодий хлопець пише листа додому своїй мамі, — говорить Вакарчук. — Отак і народилася моя пісня…

Ані Лорак у фільмі стане офіцерською дружиною і матір’ю трьох дітей: її пісня — данина тим, хто чекає, кого кохають, заради кого повертаються. А от Таїсія Повалій виконає пісню солдатської матері. Тож виг­рашних патріотичних образів вистачило для всіх.

— Спочатку нам хотілося показати деякі армійські стереотипи, — говорить режисер Дончик, — А вже далі — крок за кроком — ненав’язливо їх розвінчати в нашому мюзиклі «Зірки в армії». В остаточному підсумку герой цього фільму — наш простий хлопець. Тільки-но він узяв у руки зброю і побачив, як живуть солдати, то дуже перейнявся усім цим... Він приходить до полковника і каже: «От моя повістка, можна я залишусь у вас на контракт?» А йому кажуть: «Ні, синку! Армія — це рішення. Так емоційно не можна його приймати. Не можна плутати турпоїздку з еміграцією. Ти піди, подумай...»

Як кажуть автори фільму «Зірки в армії», їм хотілося уникнути натужного пафосу, котрий зазвичай неминучий у контексті військово-патріотичної теми. І лише останній номер фільму обгрунтовано урочистий — це «Присяга». На екрані — перекличка. Військову присягу читають різні хлопці: моряки, десантники, зі спецзагону... Один починає, інший підхоплює. І слова присяги ніби летять над усією країною: «Я, громадянин України, вступаючи до лав...»

Сергій Санін, «Дзеркало тижня»

На фото – режисер Андрій Дончик