“451 градус за Фаренгейтом”. В Україні збувається пророцтво Рея Бредбері.

Усі ми пам’ятаємо 2004 рік, коли, немовби у романі Рея Бредбері, під Кабміном України палали невидані рукописи. Це був протест проти Бюджету, який ввів ПДВ на українські книжки. Здавалося, тоді ми відбилися. Але настав 2007-й – Рік української книги, і, немовби за іронією долі, ми отримали новий удар. Тепер у вигляді масового виселення книгарень на виконання знов-таки Бюджету, а конкретно – 118-ї його статті.

У діях влади простежується залізна логіка. Якщо 1991-го року в Україні було понад 3000 книгарень, то сьогодні – заледве 500. Це – підсумки роботи трьох Президентів, а Прем’єр-міністрами за цей час були усі, хто бажав. В результаті одна книгарня у нас припадає на 100 тисяч населення. У сусідній Польщі – на 10 тисяч. Для того, аби досягнути польського рівня, нам треба ЩОДЕННО ВІДКРИВАТИ ПО ОДНІЙ КНИГАРНІ ПРОТЯГОМ 10 РОКІВ!

Але Бюджет-2007 поставив під загрозу не тільки книгарні. Видавництва, редакції журналів, мистецькі заклади – усі опиняються на вулиці. Сьогодні видавці замість “Як справи?” вітаються одне з одним фразою: “Що поганого?”.

Книгарню “Дружба” (вул. Хрещатик)

Книгарню “Мистецтво” (вул. Хрещатик)

Книгарню “Планета” (вул. Хрещатик)

Книгарню “Технічна книга №1” (вул. Богдана Хмельницького)

Книгарню “Ноти” (вул. Богдана Хмельницького)

Книгарню “Передплатні видання” (вул. Богдана Хмельницького)

Книгарню “Медична книга” (Площа Льва Толстого)

Книгарню “Книги” (Майдан Незалежності)

Книгарню “Поезія” (вул. Михайлівська)

Книгарню “Пропагандист” (бульвар Т.Шевченка)

Книгарню “Сузір’я” (бульвар Т.Шевченка)

Книгарню “Світогляд” (вул. Червоноармійська)

Книгарню “Спортивна книга” (вул. Червоноармійська)

Книгарню “Дніпро” (вул. Володимирська)

Книгарню “Сучасник” (проспект Перемоги)

Книгарню “Книга поштою” (вул. Пирогова)

Книгарню “Книжковий світ” (вул. Дмитрівська)

Книгарню “Методична книга” (вул. Ярославська)

Книгарню “Знання” (вул. Хрещатик)

Головна редакція пошукової агенції “Книга пам’яті України” (вул. Богдана Хмельницького)

Редакція дитячого журналу “Соняшник” (вул. Богдана Хмельницького)

Редакція літературного журналу “Райдуга” (вул. Богдана Хмельницького)

Видавництво “Українська енциклопедія ім. М.Бажана” (вул. Богдана Хмельницького)

Видавництво “Київська Русь” (вул. Богдана Хмельницького)

Книгарню “Сяйво” (вул. В.Васильківська)

Книгарню “Абзац” (вул. Рейтарська)

Видавництво “Мистецтво” (вул. Золотоворітська)

Видавництво “Музична Україна” (вул. Пушкінська)

Видавництво “Обереги” (вул. Саксаганського)

Видавництво “Алатон” (вул. Ярославів Вал)

Видавництво “Дніпро” (вул. Володимирська)

Видавництво “Урожай” (вул. Урицького)

Інформація постійно поповнюється. Ви можете повідомити про закриті у вашому місті книгарні та видавництва на сайті www.cultura.net.ua

Але навіть ті книгарні, які поки що жевріють, сьогодні окуповані іноземним продуктом. На 9 імпортних книжок в Україні продається лише 1 вітчизняна. Ця ганебна статистика не змінюється протягом останніх років попри багато слів про захист української книжки.

Книжники готові до найрадикальніших засобів захисту. А поки що пропонують відкрити чорний список ворогів української культури двома прізвищами:

Копил Олег Георгійович, начальник комунально підприємства “Київжитлоспецексплуатація” – за неодноразові спроби виселення магазину “Знання”

Азаров Микола Янович, віце-прем’єр Кабінету Міністрів України, міністр фінансів – автор Бюджету-2004, який ввів ПДВ на українські книжки та Бюджету-2007, який виселяє культурні заклади з приміщень.

Але наша влада не обмежилася боротьбою з українською книжкою. За 16 років українська наука з провідної галузі перетворилася на жебрачку.

За цей час зокрема:

Скорочено обсяги державної підтримки наукової діяльності

З 1992 року бюджетне фінансування науки зменшилося з 0,82% до 0,3% ВВП, тобто до рівня слаборозвинених країн. Рівень сукупних витрат на науку з урахуванням усіх джерел фінансування складає близько 1% ВВП України, (в країнах ЄС – це 2% від ВВП, рівень якого не можна навіть порівняти з нашим).

Наслідком цього стало фізичне зубожіння вчених, зниження суспільного статусу наукового працівника, масовий відплив наукових кадрів за кордон. Протягом періоду незалежності Україну безповоротно залишили близько 4000 докторів наук. З урахуванням того, що за світовими стандартами вартість підготовки одного такого вченого становить близько мільйона доларів (сюди входить і вартість підтримання відповідного наукового середовища), це означає, що Україна подарувала іноземним державам суму близько 4 мільярдів доларів. Загальне число наукових співробітників скоротилося з 295 тисяч у 1991 р. до 132 тисяч у 2001 р.. Зараз науковців в Україні у 5 разів менше, аніж міліціонерів.

Сьогодні в Україні на одного науковця витрачається щороку майже в чотири рази менше коштів, ніж у Росії, у 24 рази менше, аніж у Бразилії, і майже в 100 разів менше, ніж у США. За образним спостереженням відомого українського наукознавця Б.Малицького, річний бюджет НАН України сьогодні дорівнює сукупному бюджетові двох футбольних команд – «Динамо» і «Шахтаря».

Відбулося різке «старіння» української науки. Середній вік кандидатів наук перевищує сьогодні 40 років, докторів наук – наближається до 60.

Матеріально-технічна база науки за останні роки майже не поновлювалась. У той же час в передових країнах заміна парку приладів та устаткування проводиться раз на 5-7 років. Тому сьогоднішня матеріально-технічна база української науки не відповідає вимогам не тільки сьогоднішнього, але і вчорашнього дня, і за багатьма напрямками просто виключає можливість проведення досліджень на світовому рівні.

Водночас в ряді випадків мало місце розмивання фахових та моральних критеріїв роботи науковця. В умовах безгрошів’я та правової незахищеності наукові установи практично не наважуються відхиляти відверто куповані дисертації грошовитих і посадових пошукачів.

"Енциклопедія сучасної України", роботу над якою розпочато з ініціативи академіка Івана Дзюби, видається уже 10 років. Але зараз до друку йде лише том на літеру "Д". З такою швидкістю “Енциклопедія СУЧАСНОЇ України” побачить світ лише за 82 роки! Приблизно такий вік зараз має дореволюційне видання Брокгауза-Ефрона.

* Марія Матіос – письменниця, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, заступник Голови Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка;

* Олександр Афонін – Президент Української асоціації видавців і книгорозповсюджувачів;

* Костянтин Клімашенко – директор фірми «Книжковий дім «Орфей» та мережі книжкових супермаркетів «КС»;

* Світлана Вархолова – директор книжкового магазину "Знання";

* Сергій Грабовський – кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників;

* Максим Стріха – доктор фізико-математичних наук, письменник, перекладач.

Модератори – письменники Брати Капранови

Інформаційні партнери: “Газета по-українськи”, “Україна молода”, “Дзеркало тижня”, “Майдан”, “Детектор медіа”, “Главред”, “Новинар”, “Українська правда”, “Молодь України”, “День”, “АРТ-вертеп”, “Сумно”, “Газета по-київськи”, Радіо “Ера”, “Друг читача”.

Організатор: Оргкомітет Надзвичайних Зборів “Україна – зона культурного лиха”

Уляна Ходорівська – 8 067 328 32 03, 467 50 24, (e-mail: verlag@greenpes.com)

Лист учасників Надзвичайних зборів «Україна - зона культурного лиха» до керівництва УЕФА

п. Мишелю Платіні.

Копії:

з підготовки та проведення в Україні

п. Джорджио Маркетті

Шановний пане президенте УЄФА!

Учасники надзвичайних зборів “Україна – зона культурного лиха” звертаються до Вас із проханням винести на найближче засідання Виконавчого комітету УЄФА питання про перенесення місця проведення Євро-2012 у зв’язку з тим, що через низький рівень культури влади в Україні підготовка до проведення чемпіонату завдає непоправної шкоди національній культурі. Нищення закладів культури й науки з метою створення готельної інфраструктури для проведення футбольної першості зашкодить не тільки іміджу УЄФА, але й авторитету такого популярного та гуманного виду спорту, як футбол.

Повідомляємо Вам, що до Євро-2012 в Україні виселяються зі своїх приміщень:

1. Інститут філософії ім. Г. Сковороди Національної Академії Наук України.

2. Інститут літератури ім. Т. Шевченка Національної Академії Наук України.

3. Інститут сходознавства ім. А. Кримського Національної Академії Наук України.

4. Інститут мовознавства ім. О. Потебні Національної Академії Наук України.

5. Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Рильського Національної Академії Наук України.

6. Інститут історії України Національної Академії Наук України.

7. Інститут української мови Національної Академії Наук України.

8. Інститут Східноєвропейських досліджень Національної Академії Наук України.

9. Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г. Доброва Національної Академії Наук України.

10. Академічна книгарня “Наукова думка”.

11. Центр наукових досліджень та викладання іноземних мов Національної Академії Наук України.

12. Інститут держави і права ім. В. Корецького Національної Академії Наук України.

13. Інститут української археографії та джерелознавства Національної Академії Наук України.

Переконані, що виселення закладів культури й науки не є метою діяльності Вашої поважної організації, так само як і виду спорту, яким вона опікується. Проте українська влада робить це, прикриваючись Вашим іміджем та авторитетом футболу. Це завдає непоправної шкоди європейському футболу і може призвести до широких акцій протесту та непокори української інтелігенції під час проведення чемпіонату.

Українська влада давно і послідовно нищить національну культуру, але вперше – за допомогою міжнародних спортивних організацій. Велика частина національної інтелігенції є щирими симпатиками та уболівальниками футболу, і тому ми не хочемо перетворення цього популярного та красивого виду спорту на інструмент варварської руйнації культури.

Тому просимо винести на найближче засідання Виконавчого комітету УЄФА питання про перенесення місця проведення Євро-2012 з метою уникнення руйнації української культури та збереження позитивного іміджу футболу та УЄФА в очах світової громадськості.

“Україна – зона культурного лиха”