У березні 1997 р. до столиці з Луганська приїхав власний кореспондент газети «Киевские ведомости» Петро Шевченко. Колезі, який зустрів його на вокзалі, він сказав, що перебуває під «ковпаком», у нього є справи у місті, а до редакції приїде після 14 години. Але так і не приїхав... Петра Шевченка знайшли повішеним у занедбаній котельні поблизу аеропорту «Жуляни». Офіційна версія – самогубство. Виходить, що він спеціально їхав до Києва, віз мотузку і шукав глухий закуток, щоб вкоротити собі віку? Справу було закрито поспіхом, з матеріалами не були ознайомлені навіть родичі. Дружина, побоюючись за життя сина Юрія, емігрувала до Канади. Петро Шевченко загинув у неповні 43 роки... Незадовго до загибелі Шевченко опублікував у «Киевских ведомостях» цикл з шістьох матеріалів про корупційні дії керівництва області, про спроби звільнити з посади тодішнього мера Луганська Олексія Данилова та про втручання у цей процес луганської СБУ і міліції.

За останнє десятиліття 630 працівників друкованих і аудіовізуальних ЗМІ багатьох країн світу загинули у «гарячих точках» і від рук найманих убивць. За роки незалежності в Україні під час виконання своїх професійних обов’язків загинуло близько 40 журналістів. Першим був тележурналіст, народний депутат Вадим Бойко, який збирав матеріали про те, як народжувалася в молодій державі мафія, шукав документи, де взяли гроші скоробагатьки. Потім Юрій Османов, Володимир Іванов, Ігор Грушецький, Анатолій Танадайчук, Борис Дерев’янко, Георгій Гонгадзе, Ігор Александров, Олексій Терещук, Норік Ширин... Цей мартиролог можна продовжувати і далі, але краще сподіватися, що він більше не поповниться жодним ім’ям.

Національна спілка журналістів України закликала всіх працівників газет, журналів, телебачення, радіомовлення, інформаційних агентств, Інтернет-видань відзначити у третю п’ятницю вересня (цього року – 21.09) День пам’яті українських журналістів, які віддали своє життя за Правду. Нагадаємо, що 16 вересня на Майдані Незалежності пройшла акція «День пам’яті Георгія Гонгадзе», де також вшанували і пам’ять інших загиблих журналістів. Але не можна говорити, що це була альтернативна акція, просто вона була інша. Як зауважив Голова Національної Спілки журналістів України Ігор Лубченко, акція, запропонована Спілкою, не прив’язана ні до кого з журналістів. «Чим гірші від Георгія Гонгадзе Борис Дерев’янко, Вадим Бойко, Ігор Александров?» – наголошує Ігор Федорович. Пам’ять всіх журналістів, які загинули, виконуючи свій професійний обов’язок, повинна бути однаково вшанована.

Українські правоохоронці усі смерті журналістів, як правило, зводять до побутових випадків чи проблем зі здоров’ям - загорівся телевізор, схопило серце, послизнувся на дорозі... Позиція Спілки щодо таких «правоохоронних» заяв незмінна: вважати нерозслідувану загибель кожного журналіста вбивством за професійну діяльність, доки у судовому порядку не буде встановлене інше.

За словами Лубченка, вони розіслали прохання всім релігійним конфесіям, які представлені в Україні, провести молебень. На це прохання одразу відгукнувся Верховний Архієпископ УГКЦ Любомир Гузар і закликав всіх мирян в цей день помолитися за журналістів. «Доцінюючи вартість жертви тих, які віддали своє життя, сповняючи професійний обов`язок та зважаючи на надзвичайно важливу роль журналістики в житті суспільства, яке прагне жити згідно з засадами демократії, дуже радо пристаю до цієї ініціативи. 21 вересня 2007 р., крім того, що воно є для нас днем, коли святкуємо великий церковний празник Різдва Пресвятої Богородиці, Матері Того, Хто також віддав своє життя за правду, нехай стане для нас також, а особливо для журналістів, нагодою замислитися над професією, яку віддавна називають «четвертою владою», – сказано у зверненні Патріарха.

Анна Ященко, УНІАН