28 березня 2007 року відбулося експертне обговорення проекту закону «Про внесення змін до ЗУ «Про інформацію». Організаторами круглого столу виступили МГО «Інтерньюз-Україна», Міністерство юстиції України та Національна комісія з утвердження свободи слова та розвитку інформаційної галузі. Захід відбувся за сприяння Ради Європи.

Зміни до цього закону назріли вже давно. Ставши членом Ради Європи, Україна взяла на себе певні зобов’язання. Перший закон «Про інформацію» незалежна Україна прийняла однією з перших у Європі у 1992 році, та в ньому було багато рудиментарних положень, які залишилися у спадок від Радянського Союзу.

Тепер такі законі прийняті майже в кожній країні Європи, але вони відрізняються від діючого українського більшою ліберальністю, забезпеченням в першу чергу інтересів громадян. Розробник законопроекту Мінюст намагався привести у відповідність до норм міжнародного права.

У круглому столі взяли участь два європейські експерти: координатор проектів ОБСЄ в Україні Мортен Енберг та експерт Ради Європи Давід Гольдберг. Останній детально проаналізував український законопроект і окремо зупинився на тих положеннях, які експерти рекомендують вилучити з документу. Зокрема, поняття «Інформаційні відносини» є незвичним для європейських законів, тому в них просто відсутнє. Права людини поширюються на всіх фізичних осіб і мають бути забезпечені державою. Як правило, право на інформацію визначають просто – як «право доступу всіх до всієї інформації, якою володіють органи державної влади». Також пропонується вилучити такі терміни, як достовірність, повнота і точність інформації, тому що громадяни мають право на всю інформацію, якою володіє будь-який орган державної влади. Принцип відкритості у відносинах між громадянами і державною владою вимагає від останніх бути відкритими і ділитися всією інформацією, що є в їхньому розпорядженні (навіть неточною чи застарілою). Незрозуміле європейцям і поняття «інформаційного суверенітету», його теж пропонується вилучити.

Щодо власності на інформацію, то однозначно за визначенням експертів «власником» інформації є народ, тобто платники податків, що заплатили за її створення, опрацювання і збереження. Тому всі інші посилання на «власність» інформації, якою володіють органи державної влади, із закону також потрібно прибрати.

Поняття «національного інформаційного простору» несумісне зі ст.19 Міжнародного пакту про цивільні і політичні права. У міжнародному праві встановлено, що право на свободу вираження поглядів та на інформацію є таким, що існує, незважаючи на державні кордони.

Також, на думку експертів, зайва в законопроекті типологія інформації (інформаційна, правова, статистична, соціологічна, про товари тощо), тому що право на доступ до інформації поширюється на всю інформацію, якою володіють органи державної влади.

Незрозумілим також є окреме посилання на ЗМІ, оскільки це закон про доступ до інформації всіх.

Щодо права на доступ до інформації Давід Гольдберг  зазначив, що, коли запитувач отримує її від державного органу, то користується повним правом на свободу переконань і поглядів. А це передбачає право поширювати отриману інформацію, цитувати зміст її частин, критикувати, користуватися для посилання в будь-який спосіб на вибір самого запитувача.

Окремо експерт зупинився на термінології законопроекту. Зокрема, він вважає, що до державних органів влади потрібно відносити всі такі, які хоча б частково фінансуються державою, а також приватні організації, які виконують публічні функції. У Шотландії таких, наприклад, 10 тисяч.

Щодо органів, на які законопроект покладає обов’язки, то тут пропонується ввести в Україні посаду Уповноваженого з питань інформації, а також кожний державний орган повинен призначити посадовця, який відповідатиме за надання інформації. Інформацію повинні надавати всі державні органи, а також приватні організації, якщо вони володіють інформацією, потрібною для безпосереднього захисту життя, здоров’я чи основоположних прав людини.

У Рекомендаціях Ради Європи 2002 року зазначено, що «Формальності щодо запитів мають бути зведені до мінімуму». Тому експерти пропонують максимально спростити процедуру запитування інформації. А щодо плати за надання послуг, то вона має бути тільки за копіювання документів.

Також експерти радять запровадити санкції за недотримання норм цього закону, але вони мають накладатися не на конкретного виконавця, а до органу державної влади в цілому. Загалом, мета легких санкцій – заохотити урядовців до надання інформації, а не змусити їх боятися покарання за її надання.

Учасники круглого столу, заступники міністра юстиції Лідія Горбунова та Валерія Лутківська, подякували експертам за детальне вивчення законопроекту та рекомендації. І принагідно вибачилися за те, що проект був сготовий декілька місяців назад, але весь цей час до нього вносилися зміни. До речі, більшість із вищезазначених зауважень експертів уже віддзеркалені в законопроекті.

Багато змін до проекту запропонував доцент Юридичної академії  ім. Ярослава Мудрого Всеволод Речицький (Харківська правозахисна група). Інтереси громадськості відстоював керівник програм економічного і соціального розвитку Українського незалежного центру політичних досліджень Максим Лациба. Він вважає, що найбільшою проблемою є нечітке визначення поняття і критеріїв службової таємниці, через що будуть підстави у відмові у наданні інформації.

Представники Міністерства юстиції подякували всім, хто взяв участь в обговоренні законопроекту, який до 2 квітня 2007 року повинен потрапити до Кабінету міністрів. Той факт, що документ викликав великий інтерес державних установ та громадськості, засвідчить протокол розбіжностей на 44 сторінках, який подаватиметься разом з проектом до Кабміну.

Світлана Остапа, «Детектор медіа»