9 червня відбулося засідання Українського клубу, темою якого став пошук відповіді на питання, чи загрожує новій владі криза.

Говорячи про наявність або відсутність кризи для нової влади, думки учасників засідання розділилися. Насамперед це було обумовлено відмінним баченням кризи як такої. Частина експертів назвала кризу „перманентним станом української влади останніх чотирнадцяти років”. Інші учасники дискусії визначили кризу як „нормальний стан суспільства, що розвивається”. Частина експертів запропонувала розрізняти типи криз - системні і стратегічні (кризи еліти). Учасники засідання також обстоювали класифікацію криз на цивілізаційні, демографічні, кризи держави та культури.

Думки експертів розділилися стосовно ідентифікації кризи як суспільної або кризи влади. Частина учасників засідання висловила думку, що кризостійкість суспільства є вищою за кризостійкість влади. Кризові процеси в системі влади дисонують з високим рівнем довіри населення до нової влади. Проте інші експерти зробили протилежний висновок. Вони переконували в тому, що в Україні має місце криза суспільства, а не влади. На думку прихильників цієї точки зору, причиною суспільної кризи є нездатність суспільства до рефлексії.

Частина експертів заперечила слушність тези про наявність кризи нової влади. Натомість ці учасники засідання запропонували говорити радше про конфліктні фактори або ризики, що можуть призвести до виникнення кризових явищ. Серед таких факторів можна виділити: загрозу системної економічної кризи, що може актуалізуватися в умовах сировинної моделі економіки; ігнорування законодавчих процедур і норм політичної діяльності; розбалансування зовнішньополітичних відносин; загострення суспільно-політичної ситуації внаслідок появи консолідованих інтересів трудових колективів підприємств, робота яких дестабілізована у 2005 році; відносини по лінії прем’єр – оточення Президента; протистояння між владою та опозицією; нерозвиненість політичних партій як ефективних виразників інтересів суспільства.

Експерти також відзначили, що „часовим люфтом” для діяльності органів влади може стати рівень довіри до Президента та прем’єр-міністра. Соціологи, які брали участь у засіданні, відзначили, що наразі він дуже високий, чого не можна сказати про рівень довіри населення до органів місцевої влади.

Дискусія експертів, що зафіксували наявність кризових явищ в українському політикумі, розгорнулася стосовно прогнозів виникнення кризи нової влади. Частина експертів доводила, що напруга по лінії „прем’єр – оточення Президента” може спровокувати кризу вже у короткостроковій перспективі - напередодні виборів 2006 року.

Інші учасники засідання спростовували цю думку. Їх основним аргументом було визначення парламентських виборів як цементуючого фактора для нової влади.

У засіданні взяли участь: Андрій Єрмолаєв (Центр соціальних досліджень „Софія”), Володимир Лупацій (ЦСД „Софія”), Олександр Левцун (ЦСД „Софія”), Володимир Фесенко (Центр прикладних політичних досліджень „Пента”), Олексій Яременко (Український інститут соціальних досліджень), Наталя Погоріла (Центр „Соціс”), Максим Стріха (Інститут відкритої політики), Костянтин Матвієнко (Корпорація „Гардарика”), Сергій Дацюк (Корпорація „Гардарика”), Анатолій Гуцал (Національний інститут проблем міжнародної безпеки), Сергій Толстов (Інститут політичного аналізу і міжнародних досліджень), Євген Копатько (Донецький інформаційно-аналітичний центр), Ірина Павленко (Національний інститут стратегічних досліджень), Марина Вєтрова (Російський медіа-центр), Юрій Романенко (Інститут глобальних стратегій), Віра Нанівська (Міжнародний центр перспективних досліджень), Антон Колесников (Секретаріат уповноваженого Верховної Ради України з прав людини), Павло Фролов (Інститут соціальної та політичної психології), Віталій Бала (Агентство моделювання ситуацій), Леонард Левицький (Центр порівняльних соціальних досліджень), Володимир Дубровський (Центр соціальних та економічних досліджень „CASE Ukraine”), Дмитро Кракович(Продюсерський центр „ДК-медіа”), Сіргій Демиденко (партія „Відродження”), Антон Ковалишин (Центр дослідження корпоративних відносин), Володимир Корнилов (Центр стратегічного планування).

За інф. Українського клубу