23 листопада 2004 року Постійна делегація Верховної Ради у Парламентській асамблеї НАТО направила листа до чинного на той час Міністра закордонних справ України К.Грищенка з приводу неналежної діяльності закордонних установ України в Італійській Республіці, зокрема щодо захисту прав українських громадян за кордоном. З огляду на відсутність реакції з боку останнього.

“23” листопада 2004 року

Міністрові закордонних справ України

К.ГРИЩЕНКУ

Шановний Костянтине Івановичу

В рамках офіційно визначеного нашою державою курсу євроатлантичної інтеграції Верховна Рада України проводить відповідну діяльність на міжпарламентському рівні, одним з найдієвіших напрямів якої є участь Постійної делегації Верховної Ради України у Парламентській асамблеї НАТО. Делегація намагається здійснювати таку діяльність у тісній взаємодії з профільними урядовими структурами, передусім системи Міністерства закордонних справ України, як центральними, так і закордонними.

Як Вам відомо, 12-16 листопада 2004 року в м. Венеції (Італійська Республіка) відбулася ювілейна, 50-та сесія ПА НАТО, значення якої вийшло далеко за межі євроатлантичного простору: достатньо сказати, що на форумі, серед інших, були присутні офіційні, як парламентські, так й урядові чинники, передусім члени дипломатичних представництв, низки азійських, африканських держав, представники чисельних міжнародних організацій. Особливий інтерес викликало спеціальне спільне засідання Асамблеї і Північноатлантичної ради НАТО, на якому своє бачення пріоритетів нинішнього і наступних етапів європейської і євроатлантичної інтеграції, ствердження загальнодемократичних цінностей, ролі і місця Альянсу в механізмах забезпечення трансатлантичної і глобальної безпеки і стабільності виклали не тільки національні парламентарії, але й посли практично усіх держав-членів Організації. Перед присутніми виступили керівники парламенту і зовнішньополітичного відомства Італії, Генеральний секретар НАТО, інші високопоставлені міжнародні посадовці. До загального ходу дискусії активно долучився також й голос української парламентської делегації.

Користуючись нагодою, висловлюємо подяку профільним підрозділам Міністерства на надання консультативної допомоги при підготовці до засідання.

Цей форум безумовно не міг залишитися поза увагою жодного іноземного посольства в Італії.

На цьому тлі не може не викликати не тільки здивування, але й обурення байдужість до цієї події Посольства України в Італійській Республіці, яке жодним чином не виявило свою присутність в цій країні впродовж всього часу роботи сесії і повністю усунулося від будь-яких контактів з Постійною делегацією. Йдеться не про традиційне “надання сприяння” делегації, яке, до речі, в умовах дуже специфічної географії місця проведення засідання, було б не зайвим, бодай в консультативно-організаційному плані; тісна співпраця Посольства з парламентаріями, скерована на досягнення необхідних результатів в контексті розгляду питань порядку денного сесії, врешті-решт була б позитивом для усієї зовнішньополітичної діяльності України. Проте саме таке, як й цього разу, розуміння ролі дипломатичного представництва у забезпеченні інтересів держави на міжнародних форумах з найактуальніших питань з боку вищої посадової особи України в Італії вже було продемонстровано і раніше, коли нещодавно в м. Римі проходила організована в тому числі НАТО широкоформатна конференція з питань боротьби з фінансуванням тероризму – найбільшої загрози сучасній безпеці. Попри офіційне запрошення від організаторів урядам усіх країн Центрально-Східної Європи, Південного Кавказу і Центральної Азії направити своїх представників на засідання, заявлений український експерт – працівник Посольства в Італії на ньому так і не з’явився, і, відтак, Україна виявилася єдиною із згаданих країн, урядова позиція якої на конференції була відсутня. Постійна делегація з цього приводу вже зверталася до Міністерства і сподівається отримати відповідь.

Водночас, нам відомо, що нині основні зусилля закордонних установ України скеровані на проведення голосування в рамках президентських виборів і, очевидно, відповідні установи в Італійській Республіці не є винятком. Нам би дуже хотілося вірити, що такі зусилля мають за мету реально забезпечити чисельним громадянам України, які волею обставин опинилися на території Італії і змушені там шукати кращої долі, їхнє конституційне право брати участь в управлінні державними справами, передусім обирати керівників своєї держави. Однак, візьмемо на себе відповідальність стверджувати, що, на жаль, така констатація щодо діяльності в цьому контексті закордонних установ України саме в Італійській Республіці означала б лише одне – видавати бажане за дійсне: реально певна кількість виборців змогла проголосувати 31 жовтня на виборчих дільницях в Італії передусім завдяки власній громадянській позиції і наполегливості, оскільки всю інформацію про вибори їм доводилося шукати ініціативно, через неофіційні канали, долаючи прихований або відвертий спротив влади. Ця інформація не завжди була достовірною, внаслідок чого далеко не всі бажаючі були допущені до голосування. Українські офіційні представники нічого не зробили, щоб розвіяти безпідставну фобію наших громадян щодо можливих негативних наслідків виявлення своєї присутності в Італії, де більшість з них перебуває нелегально. Захопившись такою “діяльністю”, Посольство природно не знайшло часу для інших справ, напевно, менш важливих – в його розумінні.

Загальновідомо, що найважливішим завданням держави за кордоном є захист її громадян. За наявною інформацією, в Італії, де проживають сотні тисяч українців, найпоширенішою формою такого захисту є роз’яснення тим поодиноким українським громадянам, які інколи, під примусом обставин, змушені звернутися до закордонної установи своєї держави в країні перебування, того, хто вони є і де їхнє місце. Природно, що на цьому тлі масова виборча активність і прагматизм українців створили справжню проблему, як для Посольства у Римі, так і для Генерального консульства в Мілані, тим паче, що результати виборів не вельми порадували око офіційного українського адміністратора в Італії пана Орла. Слід згадати, що велика кількість українців в цій країні вже перебуває на цілком законних підставах – без будь-якої допомоги рідної держави; вони можуть вільно пересуватися практично через всю Європу і часто приїжджають на Батьківщину, маючи документ, що підтверджує їхнє право на тривале проживання у тій же Італії і певний захист з боку офіційних влад останньої. Однак, далеко не всі з них можуть повернутися назад: при перетині українського кордону відповідні служби наших сусідніх держав – нових членів ЄС дуже часто свавільно позбавляють їх цього законного права під надуманим приводом фальшивого походження документів про легалізацію і, трапляється, зухвало їх знищують. Тим самим не тільки знищуються результати тяжкої праці тисяч конкретних людей, руйнуються їхні надії, але грубо порушується право особи на вільне пересування, нині зведене до рівня галузевого міжнародноправового принципу. У цьому зв’язку виникає питання, яка допомога таким особам вже була надана закордонними установами України в Італії, зокрема, і Міністерством закордонних справ, взагалі, і яка статистика зафіксована Міністерством у цьому питанні?

Постійна делегація Верховної Ради України у ПА НАТО, інші парламентські структури у своїй діяльності виходять з того, що рух України курсом євроатлантичної інтеграції, кінцевою метою якого є набуття повноправного членства в Альянсі, символізує цивілізаційний вибір нашої держави, визнання нею пріоритету тих перевірених життям цінностей, які складають нині фундамент добробуту і благополуччя багатьох суспільств і держав, де все підпорядковано інтересам людини. У нашому розумінні входження України в євроатлантичний простір матиме наслідком утвердження у свідомості кожної людини конституційного постулату, згідно з яким саме вона є найвищою соціальною цінністю в Україні, а головним обов’язком держави є утвердження і забезпечення прав і свобод людини.

Ми переконані, що посли України в країнах-членах НАТО і ЄС, в тому числі в Італії, мають бути щирими прихильниками і прагматичними провідниками європейської і євроатлантичної інтеграції нашої держави. І жоден державний службовець не може переносити своє особисте ставлення до визначеного на найвищому державному рівні зовнішньополітичного курсу України на виконання свого службового обов’язку, нехтуючи національні інтереси.



З повагою



Глава делегації О.ЗАРУБІНСЬКИЙ