Як часто ми чули твердження «Війна змінює людей»? Сидячи на уроках історії, читаючи приголомшливі або тривожні новини про події в інших країнах... Але, певно, лише зараз українці по-справжньому зрозуміли сенс цієї істини. 

Ви помітили, що у нас з’явилася мотивація встигати більше? Особисто я –так. Тепер чи не кожен перехожий для мене – супергерой, який віддається своїй справі на сто відсотків, не чекаючи нічого у відповідь. І, знаєте, навіть у найтемніші часи такі зміни – це і є той промінь світла, який дає надію на світанок.

Ми у WOW24-7 постійно працюємо з людьми і помічаємо такі речі, як ніхто інший. Бо ж надання клієнтської підтримки вимагає від усіх залучених інколи бути заохочувальним ритейлером, часом – серйозним інженером, але завжди – другом та навіть трохи психологом. Просто уявіть, якої майстерності вимагає ця сфера! А головне – це те, що звичайні люди, які працюють поруч із нами, можуть поєднувати свою професійну роль із іншими, не менш пріоритетними місіями. 

У наступних кількох абзацах тексту я намагатимуся помістити дуже інформативне інтерв’ю із двома своїми колегами – Дмитром (Delivery Manager) та Антоном (System Administrator). Мені вдалося поспілкуватися із ними про те, як одночасно працювати на своїй основній роботі та захищати країну у лавах територіальної оборони. Попереду – лайфхаки, інсайти і по-справжньому життєві історії! 

- Дмитре, Антоне, дякую за те, що погодилися поділитися своїм досвідом зі мною та читачами. Я гадаю, зараз для багатьох він буде корисним, оскільки кожного має свій обмежений запас ресурсів. Можливо, наше інтерв’ю додасть комусь мотивації і підсилить віру у якнайшвидше закінчення війни.

Найперше, що б хотілося дізнатися: як ви потрапили до лав територіальної оборони? Що стало поштовхом для такого серйозного рішення?

Дмитро: Тобі дякую за чудову можливість більше розказати про це. Сподіваюся, моя історія стане своєрідною рушійною силою для усіх тих, кому вона необхідна. 

Отож, територіальна оборона. З першого дня я зрозумів, що не можу і не буду сидіти вдома. Питання полягало лише в тому, куди піти та чим допомогти. Але відповідь прийшла сама собою. 

У робочий час я – Delivery Manager, а у вільний – досить непоганий гравець в американський футбол та член команди «Lviv Lions». Саме із нею сконтактували представники Львівської обласної державної адміністрації та запропонували нашим хлопцям долучитися до тероборони. Це був win-win, бо мені вдалося стати по-справжньому корисним для інших і виконувати важливу роботу пліч-о-пліч із товаришами по команді.

Антон: Так, дуже дякую за запрошення. Розказати про цей період мого життя буде ще одним цінним досвідом для мене. 

24 лютого зранку я зрозумів, що це той день, коли треба діяти. Будь-яке вагання може коштувати комусь життя. Я відчував відповідальність, розумів, що мушу щось робити. Добровольцем до війська не пішов із певних особистих причин, але й стояти осторонь також не міг. Тому обрав територіальну оборону. Як такої критичної точки для ухвалення цього рішення не було. Я просто розумів, що це той мінімум, який я можу зробити.

- Як ви поєднували службу у територіальній обороні та роботу у WOW24-7? Чи виникали якісь складнощі у цьому процесі? Якщо так, то які? 

Дмитро: Так склалося, що ми чергували на стратегічних об'єктах разом із поліцією, яка працювала у дві зміни. Я обрав нічну варту, а вдень працював. Коли мав бути на денних чергуваннях або ж на навчанні (з тактичної медицини, на полігоні тощо), брав відпустку. 

Звісно, такі експерименти вимагають правильного тайм-менеджменту, бо потрібно викроїти трохи часу на відпочинок. Зізнаюся, інколи його дійсно не вистачало. І що тоді? По-різному бувало. Частіше доводилось терпіти, інколи – давати собі тайм-аут. 

Правду кажучи, у мирний час із тайм-менеджментом якось простіше, бо там усе було раціонально. А зараз для того, щоб бути стійким і давати собі раду із мультизадачністю, велике значення мають емоційна та вольова складові. Продовжувати триматися та віддано працювати на обох фронтах мені допомогли близькі і віра у перемогу. Я точно знав заради чого роблю це. 

Антон: Для мене доволі просто було поєднувати чергування та роботу. Вистачало часу на усе, навіть трішки на сон (сміється). Я мав чудову опцію вибрати вечірні та нічні зміни для більш зручного графіку. Ті, хто був поручі зі мною, розуміли, що робота ніде не поділася, і у 24 години треба встигнути геть усе. 

Тож ті, кому треба правильно розпланувати день, щоб зробити все дійсно важливе, ловіть лайфхак для мирного часу: спершу «з'їжте жабу». Завжди починайте з найбільш складного і пріоритетного, поступово переходячи до легших і менш значущих справ. Але найголовніше – розраховуйте запас своєї енергії. Працюйте за принципом «тихше їдеш – далі будеш». Зважайте на ваш внутрішній стан перед тим, як приступити до чогось важливого. Якщо у вас немає сил, зробіть щось легше, але приємніше. Це дасть вам заряд бадьорості і змогу повернутися до складних задач із правильним підходом.  

Якщо говорити про військовий час – я не знаю, у чому секрет цієї продуктивності. Я просто усвідомлюю, що ми щодня перебуваємо на межі життя і смерті, що в Україні наразі немає жодного безпечного куточка. Коли щось робити, як не зараз? Можливо, мої старання і вміння встигати більше зможуть зберегти чиєсь життя. Наразі це і є найбільшою мотивацією для мене.

- Тобто фактично війна навчила вас добре маневрувати і керувати часом. А як щодо військової справи? Чи мали ви якийсь попередній досвід? 

Дмитро: Ні, ніколи. Але на початку повномасштабного вторгнення нас почали готувати. Це було дійсно дуже цікаво. Бойову тактичну медицину нам викладали бойові медики (Дельти) армії США, тактику і бойову дисципліну – також американські ветерани. Ми навіть їздили на полігони. 

Антон: Зізнаюся, я теж не мав жодного досвіду: у війську не служив, в університеті не було військової кафедри. Увесь мій скромний довоєнний досвід – це практичні навички стрільби з мисливської зброї, і то лише як хобі – по пляшках. Втім, мені здається, після перемоги усі будуть мати той чи інший досвід у цьому питанні. Чув чудову новину про те, що військовій справі навчатимуть у школах. Це дійсно класно, тому що в таких непередбачуваних ситуаціях кожен має бути готовий. Це питання життя і смерті.

- Звучить неймовірно. Треба мати велику мужність, аби стати на цей шлях без військової підготовки. Як на мене, це дійсно дуже серйозний внесок у спільну справу і справжня відданість. Як ви вважаєте, що має робити кожен українець тепер? Минуло вже майже півроку – чи змінилися пріоритети?

Дмитро: Так, ми всі звикли до війни. Деякою мірою це навіть добре, бо вщухла паніка і тепер можна діяти з «холодною головою». Але я вважаю, що пріоритети не змінилися і не зміняться, доки ми не переможемо. 

Є різні люди, кожен робить свою справу на благо інших. Хтось волонтерить, інші регулярно перераховують кошти на ЗСУ, треті ночують в окопах, аби ми могли жити за будь-яких обставин. Ніколи не можна забувати про це. Не дайте людям забути про це. Допомагайте нашим військовим та їхнім рідним. Продовжуйте тримати фокус та говорити про війну у соцмережах. Не дайте іншим думати, що все закінчилося, бо це не так.

Але, з іншого боку, досить страждати на синдром «відкладеного життя». Ходіть на каву, насолоджуйтесь кіно, купуйте одяг… Ваше повноцінне життя – це пряма підтримка нашого бізнесу. Окрім того, більшість його представників перераховують левову частку доходу на потреби ЗСУ. Тож ви можете вбити двох зайців одним пострілом.

Антон: Повністю погоджуюся із Дімою. Зарано змінювати пріоритети, допоки не закінчилася війна. Сонячні дні і мальовничі вітрини можуть створювати ілюзію, що усе так, як раніше, але поки що це не так. Тільки від нас залежить, коли ця ілюзія перетвориться на реальність.

Я розумію, що кожен із нас воює на своєму фронті, але все ж таки я є прибічником того, щоб робити свою справу на території України. Знаєш, коли хтось повертається з-за кордону, це додаткова мотивація для всіх навколо. Це свідчення того, що ми не здаємося, а єднаємося, такий собі новий рівень національної свідомості.

Чудово, якщо людина має змогу стати на військовий облік і піти захищати країну зі зброєю. Адже наша Батьківщина з такими проханнями звертається не так і часто. Втім, якщо якісь обставини не дозволяють, це не біда, тут роботи на всіх вистачить. Нам завжди потрібні чудові хакери, вправні підприємці, дійсно віддані волонтери і просто небайдужі люди. 

Головне – не бути осторонь. 

- Хлопці, це була чудова і дуже продуктивна розмова. Я вам вдячна за ваш внесок, вашу підтримку і мотивацію, якою ви надихаєте інших. Продовжуйте це робити, бо воно має значення. Я бажаю вам успіху у роботі і у будь-яких ініціативах. Знайте, ви – наші герої. Все буде Україна!

Погодьтеся, що усі ми трохи втомилися від війни. Інколи буває відчуття, що якщо не чути вибухів, то війна десь далеко, і це усе взагалі відбувається не з нами. Але якщо ще десь лунає повітряна тривога, справу не завершено.

Перемога залежить від кожного з нас. Тож працюйте та волонтерте, працюйте та служіть, працюйте та робіть усе можливе, щоб мирне небо стало нашою реальністю уже завтра. Так, війна дійсно змінює людей, і ми уже ніколи не будемо такими, як раніше. Але нам під силу створити щось краще всередині себе і навколо. 

Коли так, то навіщо відкладати на завтра те, що можна зробити сьогодні?