Протягом чотирьох місяців три редакції — «Neformat», «Свідомі» та «Читомо» — були учасницями програми підтримки локальних видань Local Media Innovations.

У межах цієї програми експерти та експертки від ГО «Львівський медіафорум» допомагали редакціям запустити спільноту, налагодити комунікацію та взаємодію зі своєю авдиторією, впровадити інновації у редакційну систему локальних медіа тощо.

Головні редакторки видань поділилися своїм досвідом, редакційними успіхами та рекомендаціями. Що їм вдалося чи не вдалося, з чим були труднощі і як зараз живе їхня спільнота — читайте нижче.

Свідомі

«Свідомі» — це онлайн-медіа, що інформує про головні новини України та світу. З початку свого створення видання орієнтувалося на молоде покоління, тому основна їхня платформа — інстаграм. Проте читати «Свідомих» можна також у твіттері, фейсбуці, телеграмі, а незабаром — і на сайті, який команда видання допрацьовує. 

За три дні до повномасштабного вторгнення тодішня головна редакторка «Свідомих» Анастасія Бакуліна (а сьогодні — СЕО) поверталася з Києва зі стратегічної сесії LMI. У неї було багато планів та ідей, які мали б ще більше вдосконалити «Свідомих». Разом з редакцією Анастасія задумала краще розвивати спільноту, створити та запустити сайт й багато іншого. 

«Через повномасштабний наступ плани зі спільнотою, певною мірою, стали другорядними, оскільки зараз більшість людей донатять на Збройні сили та фонд «Повернись живим». Але з сайтом у нас фінішна пряма, 6 травня ми вже ознайомились з ним. Невдовзі ми презентуємо сайт — спочатку для наших патронів, а вже потім для всіх інших», — каже Анастасія.

Анастасія розповідає, що розвивати спільноту так, як вони собі це уявляли та запланували, — це єдине, що вдалося не повністю. Для авдиторії «Свідомих» було задумано багато ініціатив, зустрічей, подій тощо. Попри те, що всі ці активності будуть реалізовані згодом, — спільнота «Свідомих», звісно, функціонує. 

«Наша комунікація зі спільнотою відбувається у телеграмі. В чаті ми вітаємо кожного нового учасника. Зараз ділимося завчасним доступом до матеріалів, а коли проводимо інтерв’ю, часто радимося, які запитання хочуть поставити наші учасники. 

Ми в процесі того, щоби знайти певні переваги для нашої спільноти, аби люди долучалися активніше. Хоча, в принципі, у нас спільнота доволі невибаглива. Їм насамперед важливо нас підтримувати», — каже Анастасія.

Вона додає, що під час програми у них не виникало якихось суттєвих труднощів: 

«Насправді ми працювали доволі злагоджено, бо у нас був хороший ментор — Юрій Опока. Ми багато з ним спілкувалися та радилися. Також він нас постійно підтримував та скеровував». 

Єдина складність виникла всередині редакції, коли команда в умовах війни збільшилася з 12 до 25 людей і перейшла від стабільних публікацій п’яти новин на день до більш наповненої та завантаженої стрічки новин. 

Також Анастасія розповідає, що у рамках програми LMI «Свідомі» створили посаду менеджера спільноти. Тепер за все, що стосується взаємодії з авдиторією, у редакції відповідає окрема людина. 

На запитання, що керівниця видання та учасниця програми хотіла б порадити наступним редакціям, які вирішать подати заявку, Анастасія відповідає: 

«Ставитися до цієї програми серйозно та не недооцінювати допомогу менторів, бо це обізнані люди, які можуть багато з чим допомогти. А ще в процесі лекції одразу напрацьовувати собі завдання, а не відкладати їх на потім, на час практики».

Neformat

Neformat — це онлайн-видання про музичний андеґраунд. У 2004 році «Неформат» розпочинав як музичний форум, де учасники ділились музикою, новинами, інформацією андеґраундної сцени. У 2015 році сталися певні зміни всередині редакції, і сьогодні «Неформат» є провідним виданням  про музичний андеґраунд в Україні. 

20 лютого у Києві «Неформат» святкував своє 18-річчя. Редакція організувала концерт, а також підготувала презентацію про свою подальшу діяльність та редакційні зміни. Однак знову ж таки війна скоригувала плани. Про це розповідає головна редакторка Ярина Денисюк. 

«У рамках програми LMI нам вдалося майже все, що було заплановано до 24 лютого: підготували технічну складову для запуску спільноти на сайті та промокампанію, створили групу в телеграмі, де спілкувалися зі спільнотою, зробили редизайн сайту, організували концерт та презентацію у Києві. Ми інтенсивно співпрацювали з нашими менторами, які нам допомагали та консультували. Власне, усе ми встигали й все було розплановано», — каже Ярина.

Вона додає, що через повномасштабне вторгнення РФ редакція була змушена відмовитися від усієї запланованої промокампанії, оскільки вони вважали дещо недоречним вимагати у людей грошей, коли допомога сьогодні більше потрібна армії. 

Також через війну видання втратило декількох своїх підписників на патреоні. 

«Однак ми з усіма намагаємося тримати контакт, тому попросили не видалятися зі спільноти у телеграмі. Хоча ми й спершу вирішили, що це чат для тих, хто донатить на патреоні. Але зараз ми на все дивимося ширше. Тим більше, ми також акцентуємо на тому, що учасником спільноти можна бути, не лише донатячи нам гроші, але й пропонуючи якійсь свої послуги чи фахову думку», — додає Ярина. 

Комунікація зі спільнотою не обмежується лише чатом в телеграмі. В рамках програми видання підготувало також запуск спільноти на сайті. Головна редакторка розповідає, що технічна база для цього вже готова, у редакції залишилося вирішити лише декілька питань з підключенням фінансового механізму і все, вони будуть працювати зі спільнотою у тому режимі, в якому планували спочатку. 

Також Ярина додає, що саме завдяки програмі почала по-іншому думати про взаємодію зі своєю спільнотою:

«Я багато де чула про спільноти, про те, що треба працювати з читачами, потрібно з ними говорити, давати їм можливість висловитися. Однак на практиці мені це не дуже вдавалося. А коли ми почали розробляти концепцію спільноти, то саме в процесі мені нарешті вдалося зрозуміти чи відчути той зв’язок зі своєю авдиторією. Я навчилася більше дослухатися до читачів і намагаюся зрозуміти, як з ними взаємодіяти так, щоби їм було цікаво брати участь у житті редакції».

Також програма LMI допомогла команді видання сформувати більш глибоке бачення питання фінансів. Ярина ділиться, що вони не завжди достатньо думали про заробіток видання, а більше про вдосконалення контенту. «І перемога у відборі на програму LMI — це перший великий вклад у наше видання», — додає редакторка.

Окрім цих практичних переваг програми, для «Неформату» участь у LMI була ще доказом того, що виданню довіряють і що їх визнає професійна спільнота, яка побачила в них потенціал. 

Для наступних учасників Ярина радить не здаватися:

«Ми виграли цей грант із другої спроби, а до того розробляли ще деякі подібні заявки на фінансові гранти. І, чесно кажучи, у нас були сумніви, чи варто подаватися цього разу. Ми таки вирішили, що варто».

І не прогадали.

Читомо

«Читомо» — це онлайн-медіа про книги та книговидавництво в Україні та світі. Відомо, що видання спочатку було створене як дипломна робота, однак вже зараз  це одне з найбільш знаних українських медіа про книжки. 

Як і два попередні видання, редакція «Читомо» чотири місяці була учасницею програми LMI. Про цей досвід розповідала головна редакторка видання Вікторія Фещук. 

«Вважаю успішною першу частину програми, тобто з грудня до лютого. Нам вдалось провести благодійний аукціон — акцію підтримки “Читомо”, яка актуалізувала літературну спільноту, але вдалося й вийти за межі звичної бульбашки, адже нас підтримали і бізнеси (кафе “Зиг-Заг”), й інфлюенсери з інших сфер (Маріанна Душар), артцентр PinchukArtCentre, YouTube-канал “Твоя Підпільна Гуманітарка”. Зокрема лот Маріанни Душар  — першу частину збірника Ольги Ліщинської-Пеленської “Українська кухня. Мясива”, що була видана редакцією “Нової хати” у Львові в 1938 році — придбали за 5 000 гривень. Наші читачі під тегами #благодійнийаукціонЧитомо розповідали про персональні досвіди, пов’язанні з читанням нашого видання, про підтримку культурних медіа, про улюблених письменників тощо», — каже Вікторія.

Вікторія додає, що читачі та читачки «Читомо» — безцінні, вони гучно говорили про підтримку медіа, коли вже під кордоном збиралися російські війська. «Збирати тривожну валізку і водночас турбуватись про улюблених авторів», — так це описує Вікторія. 

Для «Читомо» благодійний аукціон фінансово конвертувався у 250 тисяч гривень і 30 нових підписників на патреоні, а також кілька десятків підписників на Liqpay із щомісячною сумою у 25 тисяч гривень. Завдяки підтримці спільноти редакція мала змогу зосередитися на важливих меседжах про війну в Україні. 

«Паралельно з аукціоном ми аналізували нашу авдиторію з комунікаційною агенцією “Гільдія”, і це була співпраця на виріст. Ми міркували не лише про поточні питання — чим ми цікаві потенційному новому читачу чи читачці — ми мислили про перспективи комерційних партнерств, про те, чи вміємо себе продавати, про зони росту і самопозиціонування. До результатів цієї роботи повертаємось регулярно», — додає Вікторія. 

Окрім цього, редакція «Читомо» спільно з їхнім ментором, медіаменеджером, співзасновником і керівником The Ukranians media Тарасом Прокопишином, спроєктували Клуб Читомо для того, щоб звести воєдино людей, які підтримують видання на різних платформах, налагодити комунікацію з ними через офлайн-зустрічі, розсилки, спеціальний чат, створювати унікальні речі.

«Але 24 лютого сталася ескалація війни, і цю концепцію ми втілили лише на 40%. Тобто ми розробили дизайн програми, лендинг, провели опитування наявних підписників, розробили нові активності для мемберів, поміркували, яким чином будемо це комунікувати. Мало б бути гарно — якраз 15-20 березня ми планували ширше промо, люди мали б трішки перепочити після аукціону», — каже Вікторія. 

На другий десь ескалації команда «Читомо» створила англомовну версію сайту. Вже за тиждень, завдяки допомозі програмістів із SiteGist та волонтерів-перекладачів, у «Читомо» була повноцінна англомовна версія сайту, а також англомовна сторінка у твіттері та лінкедіні.

«Про нашу англомовну версію сайту, а відповідно і про патреон, згадали Publishers Perspective, Publishers Weekly, Financial Time, The Authors Show. Також про нас писали і в поетичних спільнотах на кшталт американської The River Raw Press і китайської (в екзилі)», — розповідає редакторка видання.

Вікторія каже, що бюджет «Читомо» до повномасштабного вторгнення був сформований з грантів, благодійних внесків читачів і рекламних замовлень від видавців. Проте в умовах війни, згідно з опитуванням Читомо, ці джерела фінансування неможливі, оскільки продажі видавців скоротилися на 95%, а платоспроможність деяких читачів впала. 

«Зараз ми намагаємося подаватися на гранти, але поки без успіху: грантів на культурну журналістику особливо багато ніколи не було, а зараз — і поготів. З іншого боку, ми розуміємо, що зараз підтримати журналістів, які працюють у небезпечних зонах, значно важливіше, як і тих представників регіональних ЗМІ, яким вдалося евакуюватися з пошкоджених міст і містечок», — додає Вікторія.

В час повномасштабного вторгнення відвідування на сайті зросли з 5 тисяч за день до 15 тисяч і більше. Як каже Вікторія: «Ми розуміємо потреби нашої україномовної та англомовної авдиторій. Звісно, ми ще не встигли провести ширші редакційні ради та стратегічні обговорення, але наше завдання зараз — працювати для цих двох аудиторій — хоча би у заданому ритмі й заданій системі координат».

В умовах війни «Читомо» продовжує активно працювати на культурному фронті й гуртувати свою спільноту. Наприклад, як розповідає Вікторія, 15 травня відбудеться перша подія для спільноти — поетичні читання «Нові вірші війни». Редакція зібрала вірші від 74 авторів та авторок у поетичні добірки, написані з перших днів ескалації.

«Це голоси різних поколінь і досвідів, з бомбосховищ і вокзалів, з волонтерських центрів і черг за продуктами, з відносно безпечних квартир й уже небезпечних вулиць», — каже Вікторія.

Для наступних учасників програми LMI Вікторія Фещук рекомендує:

«Усім, хто планує подаватись на програму, радимо відштовхуватись від найгіршого, враховувати погані сценарії, навіть такі, які здаються неймовірними. І все одно продовжувати працювати з тими можливостями, що є, пам’ятаючи як місію свого медіа, так і важливість журналістики для кожного і кожної. Зараз ми як ніколи потрібні нашій авдиторії».