Наш світ будується не тільки інструментарієм матеріальним, але й нематеріальним. І невідомо роль якого більша і серйозніша. Багато сторіч нематеріальне набирається своїх сил, пройшовши кращі і гірші часи. Це яскраво ілюструє роль релігії і ідеології в минулі віки. Саме вони спонукали початок багатьох матеріальних процесів, які без них не мали би сенсу. Це ієрархії в середині країн чи війни між країнами. Це революції і протести, які майже завжди йдуть під нематеріальними закликами. Свобода, справедливість, рівність - все це недосяжні цілі в усі віки.

Роль нематеріального є основною характерною рисою, що відділяє життя людей від життя тварин. Це роль символів і роль виробництва символічного продукту в сучасному світі.В свій час роман виник у вигляді першого такого символічного виробництва після виникнення книгодруку. Потім прийшло кіно і телебачення. Зараз - Інтернет. Всі вони продукують символічний продукт і завдяки новий системі  ( а) дешевій ціні за його розповсюдження і б) деталізованому знанню характеристик споживачів) вони влучно досягають своїх цілей, коли тисячі і мільйони не відходять від своїх комп'ютерів.

В результаті сьогодні виробництво нематеріального стало дуже прибутковим, навіть надприбутковим. Хто міг подумати, що південнокорейська "Гра в кальмара" принесе Нетфліксу мільярд доларів? І те, що що техногіганти типу Фейсбуку стануть першими за своїми прибутками?

Світ інформаційний повинен наслідувати світ фізичний. Коли він відхиляється від нього, ми називаємо це пропагандою або навмисним спотворенням дійсності. Вони стають інтенсивними в періоди політичних криз, коли політичні цілі починають диктувати, як саме повинна виглядати дійсність.

Ми маємо дозволений тип таких відхилень у випадку віртуальної реальності - літератури, мистецтва, кіно... Фантастика взагалі має право на відхилення в максимально можливому обсязі. І саме це приваблює до неї. Тобто наш мозок цікавиться відображенням неіснуючого, але теоретично можливого.

Влада зацікавлена скоріше в "філософії мовчання", оскільки всі хороші слова про себе вона може сказати і сама. Влада підтримує мовчання громадян, а не критику в свій бік. Щастя влади полягає скоріше в мовчанні громадян, а не в їх свободі слова. Саме тому боротьба влади і журналістів є вічним протистоянням. Влада дає голос тільки своїм прихильникам і похмуро дивиться на власних супротивників.

Паралельна дійсність не є такою важливою, коли вона не конкурує з реальністю. Віртуальність дозволяє все, перевіряючи нас і нашу дійсність на м'які чи жорсткі удари по ній. І модель світу від цього не програє, а виграє, бо її слабкі елементи відпадають.

Пропаганда, а той чи інший її варіант є повсюди, наприклад такі неполітичні варіанти як пропаганда здорового образу життя, пропаганда вакцинації, теж змінює наявну картину світу в головах, не говорячи вже про її політичні варіанти, коли пропаганда під час виборів може змінювати хід подальшої історії.

Є ще одна ще одна суттєва проблема - це довіра в суспільстві. Йдеться як про довіру до людей, так і про довіру до влади. Якщо довіри до інститутів суспільства недостатньо, держава вдається до фізичного інструментарію, оскільки і населення в такі періоди виходить фізично на протести і демонстрації. Але фізичними методами повернути довіру важко.

Також є проблема  обману чи шахрайства, коли в суспільстві починають функціонувати недостовірні інформація і дії. Дослідники визначають це як  "взаємодію, що використовує жадібність чи співчуття людей, замінюючи співпрацю конкуренцією" [1]. І ще одне визначення: це стратегія, що спеціально створюється для того, щоб декілька учасників виграли, а багато програли.

Ми бачимо, що під це розуміння підходять і фейки, і конспірологія, і чутки, коли вони творяться спеціально з намаганням ввести в оману. Тобто це і є дезінформація. Одночасно вони можуть бути іншими, коли це не навмисний акт, бо людина дійсно так сама вважає. Коли людина помиляється, це не вважається дезінформацією

Фейки, конспірологія, чутки, що не відповідають дійсності і які розповсюджуються навмисно людиною чи інституцією для впливу на ситуацію, становлять важливу загрозу, бо вони спотворюють картину світу, і саме це цікавить розповсюджувачів.  Це як телефонне шахрайство, за допомогою якого намагаються витягти гроші з людини, часто похилого віку, яка вже не може так контролювати ситуацію, як молодь.

Інша дійсність приходить також  в кіно, що з появою ери серіалів змінило дозвілля людини, як колись зміни принесла поява романа. цікаво, що серіал, як і книга, піддається індивідуальному управлінню. Його можна зупинити і піти спати, і продовжити дивитися завтра.

Сьогодні мільйони глядачів приходять в цей штучний світ одночасно. Наприклад, в перші 28 днів демонстрації Нетфлікс зафіксував трьох рекордсменів [2]: "Red Notice" - 329 мільйони годин, "Bird Box" - 282 мільйони годин, "Extraction" -231 мільйон годин... Це, до речі, зовсім не значтить, що це найкращі художні витвори. Це те, чого більше вимагала масова свідомість, маючи потребу саме в цьому. І це в результаті бізнес-мистецтво, а не просто кіномистецтво.

Людина все рівно бачить там відповіді на свої питання. Колись потрібен був Достоєвський, сьогодні - серіал.  Відома істина: кожен масовий продукт можна створювати за рахунок його спрощення... Правда, сьогодні є багато серіалів, над якими теж треба думати. Це стало наслідком того, що велика аудиторія стала фінансово дозволяти створювати продукт для меншої кількості глядачів.

Коли виникли соцмедіа, то вони відразу стали використовуватися для того, що можна назвати гібридною інформаційною війною. Це тому, що тут є можливість анонімізації авторства і одночасного великого охоплення аудиторії. Всі держави взялися за це, причому працюючи як на свою, так і чужу аудиторію. Тобто найголовнішим тут є приховане авторство, оскільки пропаганді від імені держави одразу розпізнається, тому до неї ставляться досить прискіпливо. Для підвищення своєї ефективності вона повинна мімікрувати під щось інше, наприклад, художній фільм. Але він не такий анонімний, як новина в соцмедіа.

Тобто колективний гравець, наприклад, держава ховається у вигляді гравця індивідуального, до якого довіра буде більшою.

І тут списку варіантів немає кінця:

- Китай використовує "інфлуенсерів", що мають мільйони власних глядачів в найпопулярніших нетрадиційних медіа (YouTube - Twitter - Facebook) зі своїми відео [3];

-  є і зворотній процес - політичні сили наймають фірми, які ставлять лайки в Facebook та Instagram [4];

-  це гроші і це емоції, саме вони стають рушійними силами агресивної поведінки в інтернеті. Російські блогери, наприклад,  рекламують алкоголь в інтернеті, де це робити заборонено. За рік згадування брендів принесло їм 175 мільйонів рублів [5]. А це набагато більше можливих штрафів.

- соцмедіа стали новим засобом не просто розповсюдження протестної інформації, а й організації таких протестів, саме так, наприклад, аналізується захоплення Капітолію.

Дж. Даніелз, авторка книги "Кібер-расизм" пише про особливості алгоритмічного інтернету наступним чином: "Здатність бути зв'язаним весь час  за допомогою соцмедіа і мобільних телефонів допомогла не тільки "розумному натовпу", ці технології дозволили появу технічно озброєного натовпу для лінчування. І на відміну від минулих часів сьогоднішні білі супрематисти мають глобальні зв'язки" [6].

Конструктори інших світів ховаються також в фантастиці і фентезі [7]. Умовні світи починають впливати на світи реальні. Особливо це стосується сфери кіно і серіалів, коли відбувається "занурення" в інші світи з відключенням фізичного впливу реальності. Тому Китай, наприклад, активно "входить" в американське кіно. Одна додана сцена важить як цілий фільм. Наприклад, в фільмі про прибульців всі країни хочуть миру з ними, а Китай бажає їх бомбардувати. І Китай хочуть умовити змінити свою точку зору, а це піднімає його статус вже не в умовному, а в сьогоднішньому справжньому світі [8].

Азіатські фільми можуть демонструвати більш страшний світ сьогодення. Прикладом чого може бути південнокорейські "Гра в кальмара" чи "Поклик пекла", де світ не дуже приязний до людей. Але саме це відповідає новий реальності світу у ковіді [9]. Цікаво, що один з критиків підмітив, що в золотих масках в "Грі в кальмара", наглядаючи за всім, сидять не корейці, а представники європейської раси [10].

Управління баченням майбутнього, яке йде з фантастики, дозволяє керувати і сучасністю. В. Міхеєв пише: "Американців почали привчати до кланової структури влади (майбутнє як минуле), а фільми і серіали типу "Гри престолів" відшуковували і формували майбутні потреби. Світом давно керують за допомогою "проективних" історій, які спираються на колективні емоції і міфологічні чи архетипічні глибини свідомості. В цьому плані українське корпоративне чи державне управління, яке ігнорує наративи, мають таку ж ефективність, як технології палеолиту в епоху космічних кораблів" [11 - 12].

Зрозуміло, що це красиве перебільшення, але розумна правда в цьому є. Бо влада дійсно націлена на армійські варіанти типу наказу і покарання, але на це не так активно реагує населення, бо нематеріальне не так легко змінити суто матеріальним інструментарієм.

Світ реально перейшов на новий тип життя і інше управління. Якщо колись головним був фізичний простір, потім прийшов час інформаційного, то сьогодні досить важливим стал простір віртуальний. В ньому знаходиться  реклама і пропаганда, серіали і література. Це породження моделей, які змінюють картину світу в голові, щоб потім змінити поведінку людини. Але інколи цей процес розтягується на покоління.

Сьогоднішня влада, наприклад, взагалі шукає шляхи управління щастям. Сьогодні щастя потрапила в державну статистику багатьох країн (Канада, Франція, Велика Британія як приклади). Всі слідкують, чи стали люди щасливішими за час їх правління, бо тоді їх оберуть на наступний строк. Тобто це знову нематеріальне виходить уперед, підтримане відповідними новими поведінковими науками.

Радянський Союз, не маючи достатнього рівня матеріального для населення, намагався компенсувати це розвитком нематеріального, наприклад, літературою і мистецтвом. Але його все рівно перемогло західне нематеріальне. Хоча контактів з Заходом не було, все ж були контакти опосередковані - кіно, телебачення, література, музика. І саме звідки радянська молода людина могла побачити інше життя. Проти радянської пропаганда працювали, наприклад, Бітлз, популярність яких була найсильнішою. І це навіть не було прямим впливом, бо там не було закликів до зміни влади, а впливом опосередкованим. Змінювався розум людини, який по-іншому починав дивитися на світ навколо.

Дж. Най в свій час запропонував розподіл на м’яку і жорстку силу. Якщо жорстка сила примушує, то м’яка, навпаки, приваблює. М’яка сила здатна перемагати жорстку в багатьох випадках. Бітлз виявляється сильнішим за радянську пропаганду, хоча її було набагато більше. Світ пропаганди набридає через його одноманітність і передбачуваність. А сила мистецтва якраз знаходиться в тому, що воно базується на неповторюваності. Фільм чи картина не можуть бути однаковими, їхня сила в їх унікальності.

Уокер, наприклад, говорить про м’яку силу як про особливо важливу: "Джозеф Най визначив м’яку силу як якість, що не просто переконує, а заманює та приваблює. І саме це робить феномен м’якої сили таким складним. Адже йдеться не про те, щоб лише навести переконливий аргумент, а й про те, щоб знайти спосіб зробити його таким дієвим, щоб аудиторія справді змінила свої відчуття та думки про певну проблему. Далі Джозеф Най каже: привабливість м’якої сили становлять три елементи. По-перше, це цінності й ідентичність, які країна проєктує на зовнішню аудиторію. Це оцінювальне судження, що базується на тому, як люди сприймають ці цінності й ідентичність. По-друге, про Україну чи будь-яку іншу державу судять за тим, як вона здатна впоратися з управлінням своїми внутрішніми справами, тобто як вона ставиться до власних громадян. Отже, другий елемент — це управління. Третій елемент — те, як країна керує своїми зовнішніми відносинами, тобто як вона вибудовує владу на регіональному чи глобальному рівнях" [13].

Керувати сьогоднішнім днем можно як спираючись на майбутнє, так і спираючись на минуле. Ми беремо ту чи іншу картину світу, в рамках якої і бачимо світ. Ця картина світу змінювалася в нашій нещодавній історії двічі: після 1917 року і після 1991. В результаті нам переписували історію, навіть пам'ятники скидали. І всі підручники теж виявилися непотрібними. Тобто зміни прийшли навіть на рівень знань

Обираючи героя в минулому, ми отримуємо героя в майбутньому теж. А. Колесников вважає, що якщо в Росії сьогодні героєм стає Сталін, то будь-які варіанти авторитарного правління будуть підтримані населенням. В результаті зникають перспективи розвитку, бо в образах майбутнього всі бачать минуле, а еліти не здатні на зміни і модернізацію. Саме тому управління історією є таким важливим  [14]. Всі держави, а особливо тоталітарні, приділяють цьому увагу.

Сьогодні виникло багато каналів управління, якого раніше не було. Це блоги і блогери. Вони можуть також розповсюджувати недостовірну інформацію. І не тільки за гроші, а й помилково. Є ще кібербулінг. Це стало дуже актуальним, оскільки рівень агресії суттєво піднявся під час пандемії. Відповідно зростає і кількість фейкових новин.

І останнє - анекдоти, змістом яких теж є альтернативна модель світу. Політичний анекдот базується на слабких місцях системи, тому КДБ активно боролася з цим типом комунікації. А оскільки анекдот належить до таких текстів, які можуть саморозповсюджуватися, то для його поширення не потрібні традиційні медіа. Це усний жанр. Дослідницькі підрахунки анекдотів 80-х продемонстрували, що на один анекдот про Брежнева функціонувало два з половиною анекдота про Штірліца [15].

Можна вважати, що це все відповідь на пропагандистський тиск системи, і Чапаєв як герой анекдотів теж підпадає під це правило.  Відповідно функціонують анекдоти про Путіна [16 - 17]. Найбільша політична фігура має більше шансів стати героєм анекдотів. Навіть в часи Сталіна анекдотів про нього було достатньо [18]. І це при тому, що в той час можна було потрапити за грати за такий анекдот. Причому багато з них збереглися до нашого часу, бо дослідники знаходять їх в матеріалах спецслужб, де часто вони присутні без прізвищ "героїв" про яких йде мова.

О. Архипова бачить специфіку анекдоту у наступному [19]:

- це форма символічного спротиву,

- це заміна реальної дії: замість того, щоб піти на мітинг, можна пожартувати про нього.

Кількість анекдотів в наші часи суттєво зменшилася. Це можна пояснити зменшенням монологічного тиску, наприклад, влади, бо маємо появу множинних джерел інформації завдяки інтернету. Слід також додати і той факт, що дослідження продемонстрували нездатність молодих поколінь сприймати довгі тексти через їх складність [20].

Ми живемо в моделі світу, яку формують для нас кіно і телебачення, література і мистецтво, але й пропагандисти і контр-пропагандисти. Держава породжує свою онтологію найбільш сильно, бо вона має в своєму розпорядженні більше ресурсів в інформаційному та віртуальному просторах, впливаючи на них офіційно і неофіційно.

        Література

1. McMillan Cottom  T. Why We Need to Address Scam Culture https://www.nytimes.com/2021/12/10/opinion/scams-trust-institutions.htm

2. Solsman  J.E. Netflix's most popular shows and movies, ranked (according to Netflix) https://www.cnet.com/tech/services-and-software/netflix-most-popular-shows-and-movies-ranked-according-to-netflix/

3. Mozur P. a.o. How Beijing Influences the Influencers https://www.nytimes.com/interactive/2021/12/13/technology/china-propaganda-youtube-influencers.html

4. Миллионы на лайки. Сколько топ-партии тратят на рекламу в украинском Facebook и Instagram https://www.liga.net/politics/articles/milliony-na-layki-skolko-top-partii-tratyat-na-reklamu-v-ukrainskom-facebook-i-instagram

5.  Лебедева В.и др. Хронические алкоролики. Блогеры тянутся к продвижению спиртного в обход запрета https://www.kommersant.ru/doc/5131370

6. Daniels J. How Tech and Media Enabled a White Supremacist Coup https://points.datasociety.net/how-tech-media-enabled-a-white-supremacist-coup-84fb75af5850

7. Почепцов Г. Фантастика как создатель и разрушитель реальных миров https://hvylya.net/analytics/society/fantastika-kak-sozdatel-i-razrushitel-realnyh-mirov.html

8. Рылев К. "Проплачивает знаковые сцены Голливуду": как Китай увеличивает свое присутствие в мировой киноиндустрии https://focus.ua/culture/500353-proplachivaet-znakovye-sceny-gollivudu-kak-kitay-uvelichivaet-svoe-prisutstvie-v-mirovoy-kinoindustrii

9. Рылев К. Азиатское вторжение. Как китайские блокбастеры обошли "Форсаж-9" и нового Бонда https://focus.ua/culture/498383-kak-kitayskie-blokbastery-oboshli-forsazh-9-i-novogo-bonda

10. Цветков А. Снимая золотую маску. Кто правит миром по версии создателей "Игры в кальмара" https://focus.ua/opinions/496602-snimaya-zolotuyu-masku-kto-pravit-mirom-po-versii-sozdateley-igry-v-kalmara

11. Михеев В. Голодные игры престолов. Как управлять миром с помощью сюжетов фантастических антиутопий https://focus.ua/opinions/481110-golodnye-igry-prestolov-kak-upravlyat-mirom-s-pomoshchyu-syuzhetov-fantasticheskih-antiutopiy

12. Михеев В. Фантастика и фэнтэзи как социальная технология https://www.facebook.com/vladislav.mikheev.5/posts/4018055704927841

13. Уокер В. «Нації більше не визначаються тільки своїми географічними та політичними кордонами. Вони радше детермінуються власними цінностями, інтересами й переконаннями» http://www.ji-magazine.lviv.ua/2021/nacii-bilshe-ne-vyznachayutsya-svoimi-polit-ta-geograf-kordonami.htm

14. Колесников А. Историческая политика в России: почему она разобщает, а не объединяет https://carnegie.ru/2017/08/09/ru-pub-72746

15. Архипова А. С. Анекдот и его прототип: генезис текста и формирование жанра. Автореф. канд. фил. наук. - М., 2003

16. Архипова А. Анекдоты о Путине и выборах 10 лет спустя, или есть ли фольклор "Снежной революции"? https://anthropologie.kunstkamera.ru/files/pdf/016online/arkhipova2.pdf

17.  Архипова А. Традиции и новаторство в анекдотах о Путине https://www.intelros.ru/pdf/Antropo_Forum/2009_10/10_02_arkhipova.pdf

18. Архипова А., Мельниченко М. Анекдоты о Сталине: тексты, комментарии, исследования. - М., 2009

19. Как юмор помогает нам жить? https://takiedela.ru/news/2021/06/04/humorislife/

20. Исследование: миллениалы не любят анекдоты из-за сложности с восприятием длинных текстов https://bfmspb.ru/novosti/issledovanie-millenialyi-ne-lyubyat-anekdotyi-iz-za-slozhnosti-s-vospriyatiem-dlinnyix-tekstov

Ілюстрація: Unsplash